Поняття субкультури 4 страница

Попередній розвиток нашої країни засвідчує, що скрізь складалася практика ототожнювання реального стану справ з програмними настановами. Мала місце невідповідність між реальним і формальним узагальненням виробництва. Таким чином поглиблювалась суперечність між існуючими суспільними відносинами і декларованими в документах гаслами. Ця суперечність стала важливим фактором деформації правової системи, системи інтересів і цінностей. Та все ж не варто говорити так категорично, адже певні умови для побудови суспільства соціальної злагоди у нас створюються. Це, насамперед, реформування відносин власності, створення системи політичної демократії. Таким чином, історичний розвиток України має багато ознак модернізації, здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у формуванні засад правової держави та громадянського суспільства.

Підсумок.

Якщо розглянути сучасне громадянське суспільство в промислово розвинених країнах світу, то воно постає як суспільство, що складається з величезної кількості самостійно діючих груп людей, що мають різну спрямованість. Так, структура громадянського суспільства США є розгалуженою мережею різних добровільних асоціацій громадян, лобістських груп, муніципальних комун, добродійних фундацій, клубів за інтересами, творчих і кооперативних об'єднань, спортивних й інших суспільств, релігійних, суспільно-політичних та інших організацій і союзів. Ці самостійні, незалежні від держави суспільно-політичні інститути часом протистоять один одному, борючись за довір'я громадян, гостро критикують і викривають соціальне зло в політиці, економіці, моральності, у суспільному житті і на виробництві. В Україні сьогодні відбувається поступове становлення громадянського суспільства, яке ще надто далеке від завершення. Численні міністерства, відомства, комітети, підкомітети комісії тощо поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейських держав за рівнем недовіри населення владним структурам. Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у загрозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов'язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей. Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести й фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Становище понад 85 % населення Україні зараз розцінюють як нижче від середнього класу, при цьому люди існують в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

Питання до теми «Громадянське суспільство».

1. Дайте визначення поняття «держава».

2. Назвіть функції держави.

3. Перерахуйте ознаки держави.

4. Дайте визначення поняття «громадянське суспільство».

5. Назвіть передумови функціонування громадянського суспільства.

6. Назвіть основні ознаки громадянського суспільства.

7. Дайте визначення поняття «правова держава».

8. Чим відрізняються поняття «громадський рух» та «громадське об’єднання».

9. Перерахуйте характерні риси громадських рухів.

10. Назвіть характерні риси громадянських об’єднань.

11. Назвіть громадські рухи та об’єднання, що діють в Вашому місті. Яке Ваше ставлення до них?

12. Що таке громадська думка? Назвіть її сутнісні характеристики.

ТЕМА 9. ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ І ПРОЦЕСИ.

Політика як суспільне явище.

Політична система: сутність, структура, функції.

Політична еліта та політичне лідерство.

План

1. Політика як суспільне явище.

2. Політична система: сутність, структура, функції.

3. Політичний режим.

4. Тоталітаризм. Авторитаризм. Демократія.

5. Політична партія.

6. Політична еліта і політичне лідерство.

1. Політика як суспільне явище.

Спочатку слід розглянути питання влади, як такої.

Влада - здатність, право і можливість здійснювати вирішальний вплив

на долю, поведінку і діяльність людей за допомогою різного роду засобів права, авторитету, волі і примусу.

Влада передбачає наявність:

- Суб'єкта влади - того, хто застосовує владу;

- Об'єкта влади - того, до чого або до кого застосовують владу;

- Засобів, за допомогою яких досягають і застосовують владу;

- Мети, заради якої владу застосовують.

Політична влада - реальна здатність певної соціальної групи, а також індивідів, що виражають її інтереси, здійснювати свою волю за допомогою політики і правових норм.

Суб'єкти влади - держава та її інсти­тути, політичні еліти і лідери, політичні

партії.

Об'єкти влади - індивід, соціальна група, суспільство або народ у цілому

Основи влади - економічні, соціальні, юридичні, адміністра­тивно-силові, культур­но-інформаційні

Ресурси влади - примус, насильство, переконання, заохочення, право, традиції тощо

Джерела влади - волевиявлен­ня народу, політичне панування, авторитет, сила, престиж, успадкування, харизма, багатство, таємниця тощо

Механізм реалізації влади - владні інститути та відповідні структури, що забезпечують їх функціонування; політична система.

Функції влади - керівниц­тво, регулювання, контроль, управління, координація, організація, мобілізація, тощо.

Таким чином, влада регулює відносини в різних сферах життя суспільства.

Політика (грец. politika – державні або суспільні справи) – діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, перед усім класами, а також націями чи державами.

Основні структурні елементи політики

Суб'єкт політики - орган влади або політич­ний лідер, який виробляє і здійснює політику.

Головний суб'єкт політики – держава, як система органів влади.

Суб'єкти політики - класи, нації, соціальні групи; політичні партії, суспільно-політичні організації й рухи, а також окремі індивіди, які беруть участь у політичному житті.

Суб'єкти політики - всі, хто так чи інакше бере участь у політичному житті. Це можуть бути громадяни, партія, організація, клас, держава, етнос і т. ін.

Об'єкти політики - економіка, соціальні відносини, нації і відносини між ними, державне будівництво, відносини між держа­вами, оборона країни, культура тощо.

Основні напрями політики:

· Економічна;

· Соціальна;

· Науково-технічна;

· Національна;

· Зовнішня;

· Військова;

· Молодіжна;

· Культурно-освітня

Функції політики:

· Забезпечення цілісності та стабільності суспільства;

· Вироблення стратегічних напрямів розвитку суспільства, визначення засобів і методів їх досягнення;

· Захист і гарантії прав і свобод особи;

· Керівництво й управління суспільними проце­сами;

· Формування політичної свідомості й культури громадян;

· Інтеграція різних груп і верств суспільства,

· Узгодження їх інтересів, запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Структура політики:

Політичні відносини - система різноманітних, багаторівневих, стихійних і свідомих взаємозв'язків та взаємодій суб'єктів і об'єктів політики;

Політична діяльність - індивіду­альна або колективна, стихійна або органі­зована діяльність суб'єктів політики, які відстоюють свої політичні інтереси;

Політичні інститути - політичні установи з організаційною структурою і цілеспрямованим виконавчим апаратом, що виконують певні види політичної діяльності;

Політична свідомість - усвідом­лення суб'єктами політики процесів, які відбуваються в політичному житті через призму притаманних їм інтересів та цінніс­них орієнтацій;

Політична культура - уявлення про цивілізованість політичного процесу; спосіб політичної поведінки соціальної групи і природи політичних вірувань та вартостей її яленів;

Політична поведінка - участь суб'єктів політики у здійсненні влади або протидії її здійсненню.

Головна функція політики - регулятивна.

Політика регулює різні сфери суспільного життя; відповідно виділяють політику:

• Економічну;

• Соціальну;

• Національну;

• Військову і т. ін.

За галуззю розподілу функції політику поділяють на:

- Внутрішню

- Зовнішню.

За масштабом спільнот, на які впливають політичні рішення, розрізняють політику:

· Локальну;

· Регіональну;

· Міждержавну;

· Світову.

«Людина за своєю природою є істотою політичною, через що навіть ті люди, які анітрохи не потребують взаємодопомоги, несвідомо прагнуть спільного проживання».

Аристотель. «Політика»

Але, будучи істотами політичними, люди виявляють різний ступінь політичної активності.

Політологи вважають, що лише 10-20 % людей справді політично активні, 80-90 % - байдужі, їх називають глядачами політичного театру.

2. Політична система: сутність, структура, функції.

Поняття «політична система» було введено в політологію в 50-60-х роках XX століття. Засновником системного підходу аналізу в політичній науці був американець Д. Істон.

Політична система - впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних відносин соціальних інститутів, що виконують певні політичні функції.

Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи впливають на державну владу. Це поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, тих, що управляють, і керованих, панівних і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владовідносин - державних та інших інститутів і установ, а також політичних цінностей і норм, що регулюють політичне життя членів даного суспільства. У межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою виявляє себе як система, а політична система найбільш повно виявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття «політична система» застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав.

Коли йдеться про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.

Функції політичної системи:

• Визначення цілей, задач, шляхів розвитку суспільства;

• Розподіл матеріальних і духовних ресурсів;

• Організація діяльності суспільства щодо досягнення поставлених цілей;

• Розробка та впровадження в суспільстві різних норм поведінки;

• Забезпечення стабільності та безпеки в суспільстві; політична соціалізація особистості;

• Контроль за виконанням політичних норм.

Структура політичної системи суспільства

Політичні інститути і організації.	· Держава та органи державної влади · Політичні партії · Громадсько-політичні рухи та організації.
Політичні відносини.	· Класи · Нації · Соціальні групи · Інші структури суспільства.
Політичні і правові норми і цінності.	· Правові норми · Корпоративні норми · Політичні традиції · Норми моралі.
Політична культура.	· Політичні погляди · Політичні теорії · Політичні ідеї · Політична культура.
Політичний режим.	· Демократичний · Авторитарний · Тоталітарний.

Терміни, що характеризують політичні інститути:

Держава - основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством, охорону і захист національних інтере­сів; певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, організація публічної політичної влади, яка поширюється на суспільство в цілому, виступає його офіційним представником, а в разі необхідності застосовує заходи примусу.

Державна влада - та, яка здійснюється за допомогою спеціального управлінського апарату на визначеній території, на яку поширюється дер­жавний суверенітет, і має можливість використовувати засоби організова­ного й законодавчо встановленого примусу та насильства.

Політична партія - організація однодумців, яка представляє інтереси громадян, соціальних груп і класів та ставить за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Громадсько-політичні рухи - недержавні добровільні об'єднання людей, що виникають на основі їх свідомого волевиявлення, відповідно до спільних інтересів, прав і свобод, мають на меті брати участь у політичній боротьбі, впливати на структуру державної влади та її соціальну базу.

Громадсько-політичні організації - недержавні добровільні об'єднання людей, що мають чітку організаційну структуру, певну програму дій (у якій наявні політичні цілі) і відповідний характер її реалізації.

За характером політичного режиму політичні системи розрізняють тоталітарні, авторитарні та демократичні.

3. Політичний режим.

Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, який відображає сукупність прийомів і методів здійснення управління суспільством, фактичний стан конкретних політичних відносин, прав і свобод громадян, ступінь їх політичної активності, стан законності.

Якісні характеристики, за якими здійснюється класифікація політичних режимів, є такими:

- Наявність політичних партій, їх внутрішня будова і особливості діяльності;

- Співвідношення управління і самоуправління, роль місцевих органів у політичному процесі;

- Місце і роль армії, поліції, спецслужб у політичному житті суспільства.

- Ступінь розподілу законодавчої, виконавчої і судової влади;

- Становище особистості в суспільстві, стан її прав і свобод;

- Ступінь залучення громадян до політики й управління суспільними процесами;

- Рівень гласності в діяльності органів влади;

- Наявність можливостей контролю громадянського суспільства за діяльністю держави;

- Спосіб формування державних органів, процедури визначення правлячої еліти і політичних лідерів;

- Ставлення до опозиції, методи вирішення конфліктних ситуацій.

4. Тоталітаризм, авторитаризм і демократія.

Тоталітаризм (від італ. Тоtаlіtaro - той, що охоплює усе в цілому) - політичний режим, система державної влади, яка характеризується пря­мим насильством у процесі управління суспільством, відсутністю полі­тичного плюралізму, демократичних свобод, обмеженням політичних прав населення.

Тоталітаризм - явище XXст.

Ознаки тоталітарного режиму:

· Наявність монопольно правлячої партії.

· Політичне панування групи осіб, очолюваних лідером, культ особи вождя.

· Законодавча, виконавча і судова системи контролюються з одного центру - політичного та ідеоло­гічного інституту – партії.

· Відсутність розподілу влади.

· Повноваження місцевих органів влади є мінімальними.

· Політичні свободи і права громадян відсутні.

· Закони захищають лише інтереси держави

· Право на існування має лише одна правляча партія, будь-яка легальна політична опозиція відсутня.

· Жорстка цензура засобів масової інформації, відсутність плюралізму думок.

· Наявність тотального, всеохоплюючого контролю над політикою, ідеологією і культурою.

· Поліція, армія, спецслужби окрім функції охорони правопорядку діють як каральні органи держави.

· Розгалужена каральна система, наявність репресивного апарату.

· Пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів.

· Існує лише офіційна монопольна ідеологія.

· Ідея насильницького перетворення суспільства - основа тоталітарного світогляду.

· Церква під жорстким контролем держави.

· Відсутність громадянського суспільства.

Авторитаризм (від фр. аutoritare - владний) - політичний режим, система державної влади, заснована на самовладді, диктатурі одноосібно­го правителя або правлячого угруповання, які порушують правові й мораль­ні норми суспільного життя.

Ознаки авторитарного режиму:

· Відчуження народу від влади.

· Виконавча влада належить правлячому угрупованню, повноваження якого перевищують законодав­чу владу.

· Повноваження парламенту обмежені.

· У більшості випадків міцна, необмежена влада президента. Можливий розподіл влади.

· Політичні свободи і права громадян обмежені.

· Закон захищає перш за все державу.

· Можливе існування декількох партій, але вони відіграють несуттєву роль. Діяльність опозиції обмежена й інколи неможлива.

· Інші партії, крім правлячої, можуть заборонятися і переслідуватися законом. Існує цензура засобів масової інформації. Слабка політична інформованість народу.

· Поліція, армія, спецслужби не лише забезпечують правопорядок, але й виконують функції караль­них органів.

· Поширені різноманітні позасудові засоби примусу й покарання.

· Існує офіційна ідеологія, з інших ідейних течій можуть існувати лише ті, що лояльно ставляться до правлячого режиму.

· Церква знаходиться під контролем держави.

· Громадянське суспільство може існувати і не залежати від держави.

· Надзвичайна централізація в управлінні життям суспільства.

Демократія (від грец. Dеmоs - народ та kratos - влада) – форма політичного режиму і система державної влади заснована на визнанні народу, як головного джерела влади.

Ознаки демократичного режиму:

· Народ - джерело влади.

· Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

· Правова держава.

· Дотримання основних прав і свобод громадян.

· Права особи закріплені законом.

· Органи державної влади формуються внаслідок демократичних виборів.

· Політичний плюралізм.

· Конкурентна багатопартійна система.

· Існування легальної опозиції.

· Засоби масової інформації вільні від цензури.

· Діяльність поліції, армії, спецслужб регулюється і обмежується законом.

· Підтримання правопоряд­ку є функціями поліції і суду.

· Відсутність будь-якої офіційної ідеології.

· Відокремлення церкви від держави.

· Наявність громадянського суспільства.

5. Політична партія.

Політична партія - це зареєстроване, згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні», добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Термін «партія» (лат. pars/partis - частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття «політична партія», як ми розуміємо його зараз, - витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов'язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основного її елементу - парламентаризму як форми і методу організації та здійснення влади.

Функції партій:

1. Представництво інтересів.

2. Комунікативна функція.

3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація.

4. Розробка політики та здійснення політичного курсу.

5. Функції соціальної інтеграції.

Ідеологічні типи політичних партій:

Термін «ідеологія» вперше виник на зламі ХVІІІ-ХІХст. у працях французького економіста і філософа Дестют де Трасі для позначення «вчення, науки про ідею», котрі є основою для формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже, і політики.

Ідеологія - це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини.

Основні елементи ідеології:

• Образ дійсності (того, що відбувається в конкретному суспільстві та поза ним);

• Аксіологічна система (ієрархія цінностей);

• Практичних вказівок (методологія діяльності для зміни або збереження існуючого стану справ у суспільстві).

Політичні ідеології - «політичні концепції», що стали ідеологіями, тобто відіграють інтегрувальну роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей.

Кожна з політичних ідеологій має одну (іноді декілька) центральну цінність - Бога, людину, націю, клас, людство, порядок, безпеку, свободу тощо.

Найбільш впливові політичні ідеології:

- Лібералізм,

- Консерватизм,

- Соціал-демократія

(або соціалізм),

- Комунізм,

- Націоналізм,

- Фашизм,

- Неофашизм

6. Політична еліта і політичне лідерство.

Людське суспільство неоднорідне, у ньому існують природні і соціальні відмінності між людьми. Ці відмінності зумовлюють їх неоднакові здібності до політичної участі в житті суспільства, вплив на політичні та соціальні процеси, управління ними. Носієм найбільш яскраво виражених політико-управлінських якостей є політична еліта.

«Еліта» в перекладі з французької означає «краще, добірне, вибране».

Філософи Стародавньої Греції вважали, що управляти суспільством повинні кращі, спеціально призначені для цього люди. Платон і Аристотель виступали проти допущення народу до правління державою, вважаючи демократію найгіршою формою правління.

Правити суспільством, на їхню думку, повинні філософи, у яких найбільш розвинена розумна частина душі. Загальну характеристику правлячої еліти дав Аристотель:

«...Три якості потрібні тому, хто має намір посісти вищі посади: по-перше, співчувати існуючому державному ладу, по-друге, мати великі здібності до виконання обов’язків, пов’язаних з посадою, по-третє, вирізнятися чесністю і справедливістю».

Політична еліта - це відносно невелика соціальна група, що концентрує у своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечує інтеграцію, субординацію й відображення в політичних установках інтересів різних верств суспільства і створює механізм втілення політичних задумів.

Ознаки політичної еліти:

• Це невелика, досить самостійна соціальна група;

• Має високий соціальний статус;

• Має значний обсяг державної та інформаційної влади;

• Бере безпосередню участь у здійсненні влади;

• Має організаторські здібності і талант.

Еліта - це...:

• Особи, які мають вищі показники (результативність) у своїй галузі діяльності (В. Парето);

• Особи, які мають інтелектуальні і моральні переваги над масою, безвідносно до свого статусу;

• Найбільш активні в політичному плані люди, орієнтовані на владу; організована меншість суспільства (Г. Моска);

• Люди, що займають вищі місця у суспільстві завдяки своїм біологічним і генетичним походженням;

• Харизматичні особистості (М. Вебер);

• Особи, що мають високе становище у суспільстві і завдяки цьому впливають на соціальний прогрес (Дюпре);

• Люди, що здобули в суспільстві найбільшого престижу, статусу (Г. Лассуел)

• Особи, які отримують матеріальні та нематеріальні цінності у максимальному розмірі.

Факти реального життя і численні дослідження підтверджують, що політична еліта - реальність сьогоднішнього (і, ймовірно, завтрашнього) етапу розвитку суспільства.

Типологізація еліт:

1. Стосовно влади:

- Правляча,

- Не правляча

- Контреліта.

2. За рівнем компетенції:

- Вища (загальнонаціональна),

- Середня (регіональна),

- Місцева.

3. За результатами діяльності (ефективності):

- Еліта,

- Псевдоеліта,

- Антиеліта.

4. Еліта крові,

5. Аристократія;

6. Еліта багатства, або плутократія;

7. Еліта знань або меритократію.

В. Парето виділяв два головних типи еліт: «леви» і «лисиці».

Для «левів» характерний консерватизм, грубі силові методи управління. Суспільство, де переважає еліта «левів», зазвичай перебуває в застої.

«Лиси» - майстри обману, політичних комбінацій. Еліта «лисиць» динамічна, вона забезпечує перетворення в суспільстві.

Підходи до визначення політичного лідерства.

1. Політичне лідерство - це постійний пріоритетний вплив з боку певної особи на все суспільство, організацію чи групу. Для цього визначення характерні такі особливості:

• Вплив має бути постійним;

• Керівний вплив лідера здійснюється на всю групу, організацію,

суспільство;

• Політичний лідер повинен бути явним пріоритетом у впливі.

2. Політичне лідерство - це управлінський статус, соціальна позиція, це керівна посада.

3. Політичне лідерство - це особливого роду підприємницька діяльність, здійснювана на політичному ринку. Тут перемагає той потенційний лідер, чий «політичний товар» найбільше ототожнюється з поняттям «загального блага».

Політичний лідер - це символ спільності та зразок політичної поведінки групи; лідер здатний за допомогою влади реалізувати інтереси групи.

Політичний лідер - це авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистісний вплив якого допомагає йому відігравати суттєву роль у політичних процесах і ситуаціях.

Якщо досліджувати проблеми лідерства, неодмінно постає питання: чому одні люди стають лідерами, а інші виконують їхню волю? Що покладено в основі лідерства, у чому його феномен?

Класифікація лідерства

1. Щодо ставлення керівника до підлеглих:

- А вторитарне - одноосібний спрямований вплив лідера на підлеглих. Воно засноване на загрозі санкцій, застосуванні сили;

- Д емократичне - передбачає врахування керівником інтересів і думок усіх членів групи або організації, участь мас в управлінні.

2. За способом легітимації влади:

- Т радиційне - вожді племен, монархи - їх авторитет заснований на звичаї, вірі у святість і незмінність традицій;

- Р аціонально-легальне - тут лідерів обирають демократичним шляхом;

- Харизматичне - феномен харизми заснований винятково на особистості лідера, якому приписують божественні здібності. Від мас вимагають цілковитої особистої відданості вождю, який виконує «історичну місію».

Як приклад можна навести Ю. Цезаря, Наполеона, Леніна, Гітлера, Муссоліні, Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Ф. Кастро.

Дата добавления: 2015-09-01