Спроба зазирнути в майбутнє

На переконання автора даної розвідки, наше сучасне та наше майбутнє, сучасне наших дітей та онуків, майбутнє їхніх нащадків жорстко детерміноване. Попри будь-які намагання, ми не можемо вийти за межі цивілізаційної моделі, в якій ми фізично існуємо «тут і тепер. Так само як не можемо вийти за межі законів, що жорстко детермінують функціонування і роз- виток фізичного світу. Для того, щоби визначити наше майбут- нє, якщо завгодно — сформувати сьогодні головні принципи, правила, закони нашого майбутнього життя, треба дати ме- жово чітку відповідь на принципове питання. Питання таке: хто є носієм права і, отже, суверенітету? Наступним, жорстко пов’язаним із попереднім, є питання про співвідношення «пра- ва» та «суверенітету». Якоюсь мірою воно нагадує проблему filio que: від кого воно, право, походить (наприклад, від Бога чи Творця світу), через кого реалізується (Аллаха, короля, народ, парламент)?

Відповіді на ці питання можуть різнитись, наприклад, так. Право походить від Бога і реалізується через володаря, який є носієм та втіленням суверенітету. Наприклад, у Московії, чи то в сучасній Росії, це людина, яка сидить у Кремлі і, бажано,

«вінчана» на престол Патріархом Московським. Походження, національність та попереднє віровизнання при цьому Великого князя Московського, імператора та самодержця Всеросійського, Генерального секретаря ЦК КПРС чи Президента Росії жодного значення не мають. Вони наказують — народ виконує. Вони пра- цюють — народ радіє.

Сучасна держава Україна, проголошена незалежною 1991 р. не внаслідок боротьби народу за цю незалежність, а лише ad hoc національною комуністичною номенклатурою виключно в ін- тересах самозахисту від «демократії» тогочасного російського лідера, у цьому сенсі хворіє на невиліковну шизофренію. Фор- мальним вищим носієм права, отже, влади, є народ. Фактично ж його узурпували галузеві й територіальні кримінально-політич- ні фінансово-економічні групи та їхні репрезентанти. Вони ре- алізують це фактичне право через центральний уряд та місцеві органи влади. Реалізують, як правило, неправовим і, отже, неза- конним способом, оскільки узурповану владу правовим спосо- бом реалізувати неможливо — на те вона й узурпація.

Натомість масштаби та характер цієї узурпації в різних райо- нах України різні. Визначаються вони особливостями історич- ного розвитку цих районів. Наприклад, більшість мешканців сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чер- нівецької областей об’єктивно продовжують залишатися «час- тиною» австро-угорського ментального та політичного спадку. Вони не ставлять під сумнів свою суверенність, тобто своє право ухвалювати свої рішення і нести за них відповідальність. Вони не прагнуть передати свою суверенність цілком або будь-яку її частину іншій державі (наприклад, Росії). Політична свідомість людності Лівобережної України — спадок романовсько-більшо- вицького панування, і носії цєї свідомості прямо або прихова- но прагнуть поступитися частиною суверенітету іншій державі в обмін на уявні економічні, безпекові та інші «преференції». Якщо зовсім просто — прагне перекласти відповідальність за своє життя на інших.

На наш погляд, проблема тут у тому, що право є нероз- дільним. Так само нероздільним є життя. Ви не можете бути час- тково живим і водночас частково не живим. Так само і з правом. Ви або суб’єкт права, або суб’єкт без прав. Ви не можете передати комусь частину свого права, залишивши собі іншу частину, за- лишити про всяк випадок. Ви можете лише делегувати комусь своє право на вирішення тих чи інших питань, на той чи інший проміжок часу і на певних умовах. Але ви ні за яких обставин не можете делегувати комусь своє право на життя — ніхто не може жити вашим життям і прожити ваше життя, як ніхто не може додати ваше життя до свого — хоч би як захотілося. Але

жити — значить ухвалювати рішення кожного дня, кожної хвилини. Ухвалювати, реалізовувати і нести за це відповідаль- ність — перед собою, родиною, друзями, колегами, країною, іс- торією — кому що Бог наміряв. Саме це ми і називаємо суверен- ністю.

Той, хто передає, а не делегує свої права іншому, не може бути суверенним. Не маючи права, не можна ухвалювати від- повідальні рішення, отже — жити власним, а не чужим життям. Спроба передати свій суверенітет іншим — спроба перекласти відповідальність за своє життя на інших — державу, політичну партію, фюрера, месію, ту чи іншу цілком земну особистість. Така спроба завершиться для того/тих, хто спробує її реалізува- ти, катастрофою. Самоочевидно, що, передавши своє суверенне право ухвалювати рішення комусь іншому, ми стаємо об’єктами маніпуляції, незалежно від того, в які принадні шати ця мані- пуляція вбралася. Передавши своє суверенне право ухвалювати рішення комусь іншому, ми провокуємо його задовольняти свої забаганки нашим коштом. Цей інший завжди і всюди буде вирі- шувати тільки свої проблеми, і аж ніяк не наші. Історія нашого народу і нашої країни після 1920 р. — історія загибелі і народу, і країни.

Історія нашого народу і нашої країни після 1920 р. є не тільки такою історією.

Історія нашого народу і нашої країни після 1920 р. — це та- кож і пародоксальна історія народження, становлення і розвит- ку нової нації.

Парадокс тут у тому, що впродовж усього минулого століт- тя так і не вдалося виробити формулу «українця». В основі цієї формули не мова, не віросповідання, не належність до того чи ін- шого культурного гештальту тощо. В основі цієї формули, як на нашу думку, є самоусвідомлення своєї належності до українства поза будь-якими формально-раціоналістичними міркуваннями. На нашу думку, це водночас і стан колективної самосвідомості. Питання тут лише в тому, коли, за яких обставин і на якій плат- формі цей стан виникає.

Як нам видається, виникає він на підставі саме політичної, а не мовної, конфесійної, кулінарної чи пісенної ідентичності. Ми вважаємо також, що формування нації не може бути завер- шене впродовж життя одного-двох або навіть трьох поколінь.

Як свідчить наш історичний досвід, на це йде життя 10 і більше генерацій пращурів. На нашу думку, національна ідентичність може сформуватися виключно на ґрунті універсальних, Богом встановлених правил та законів і розвинутися у формах, іманент- них для даної популяції, яка проживає в певному часі на певній території.

У цьому сенсі — перед нами велика перспектива.

У цьому сенсі за нами — невдалий у плані продуктивності експеримент зі створення правової держави на неправовому фундаменті. Сучасна Українська держава неодмінно розпадеть- ся — питання лише в темпі цього процесу і в ціні, яку доведеться заплатити за нього.

Але це вже інша історія.

Дата добавления: 2015-08-17