УНР у переддень польсько-російського миру — продовження

Самозрозуміло, що битва біля Замостя не могла залишитись поза увагою уряду УНР. Вона і не залишилася: 23 серпня мініст- ри вислухали «заяву міністра єврейських справ про надсилку де­ пеші польському уряду з привітанням з приводу успіху польської зброї» (підкреслення наше. — Д. Я.) та «одноголосно» ухвалили її текст. Заразом на тому ж засіданні відпустили майже 8 млн грн. на видатки, пов’язані з «командируванням сотника Чайківсько­ го до румунської вищої школи» та 960 тис. грн. «на піврічне ут­

1 http://www.grwar.ru/persons/persons.html?id=3544

риманя поручика Федака» 1. Хто ці люди і чим вони заслужили такі урядові милості, залишиться, мабуть, уже назавжди, однією з найбільших таємниць того уряду.

Тимчасом на всі військові та зовнішньополітичні виклики уряд УНР відповідав рішуче — новими хвилями роздачі грошей. Тут і розподіл 500 тис. польських марок на потреби диплома- тичної та торговельно-економічної місій у Варшаві, і 196 млн 468 тис. 800 грн. лише «на перші витрати по організації при­ фронтових установ», і 50 млн — «в розпорядження військового міністра... на купівлю майна за кордоном», і 1 млн 200 тис. «на видатки по закордонним командировкам спеціалістів мініс­ терства закордонних справ», і 20 тис. польських марок «уря­ довцю Мамчуру на лікування», і 120 тис. польських марок «для

видачі удові полковника Мішківського — Лисаветі Мішківській за втрачене під час бою майно», і 3 млн гривень «на допомогу робітникам цукроварень», і 2 млн 572 тис. польських марок — на «командирування в Відень комісії для видання військово­то­ пографічних мап України», і клопоти по «забезпеченню урядовців центральних установ одягом, білизною і взуттям». Нарешті, 20 серпня — на дев’ятнадцятий місяць існування держави УНР, її уряд видав 200 тис. грн. «на утримання комісії по розробленню тимчасового закону про державний устрій Української Народн. Респуб.» 2.

Того самого дня, 20 серпня, коли уряд вирішив, нарешті, про- фінансувати програму, мета якої — встановити, що це за фено- мен такий — Українська Народна Республіка, бiльшовицький нарком закордонних справ Чичерін від імені радянських Росії та України оголосив умови перемир’я з Польщею. Перед загрозою втрати державної незалежності уряд Речі Посполитої, всупереч Варшавській угоді, здав Петлюру та його «державу», відкривши сепаратні переговори з Москвою.

У відповідь РНМ ухвалила розробити законопроект «про встановлення нових зразків поштових марок УНР і випуск їх в обіг в розмірі ста мільйонів (100 000 000) штук» та вислухати

«докладів» голови дипмісії у Варшаві (!) Лівицького «в справі пертракції з генералом Врангелем». Як пояснили укладачі ци- тованої збірки документів, «у серпні 1920 р. делегація УНР (пол­ ковник Литвиненко, підполковник М. Крат, сотник Л. Чика­

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 176.

2 Директорія... — Т. ІІ. — С. 146, 148, 149, 153, 156, 158, 159, 161, 172, 173.

Георгій Чичерін

ленко, хорунжий Роменський відвідала Крим. Під час пере­ говорів, — читаємо у приміт- ці 37, — Врангель висловився за порозуміння з українською владою і запропонував, щоби представники обох армій зу­ стрілися з метою укладання військової конвенції». Коло за- мкнулося. Нагадаймо: менше

двох років минуло з моменту, коли лідери «другої» УНР ого- лосили державним злочинцем та зрадником Скоропадсько- го за його лише тільки намір утвердити Українську державу як федеративну частину дер- жави Російської. Нагадаймо:

у переговори з Врангелем вступили люди, які не мали за собою серйозної військової потуги (3 жовтня Петлюра на таємному засіданні уряду лише мріяв мати 25 тис. війська, забезпеченого

«взуттям і теплим одягом» 1 ) чи політичної підтримки, люди, які були на утриманні Польської держави, існування якої всі без винятку російські «єдинонедєлімські» кола заперечували як факт!

У міжчассі уряд гарячково розв’язував найактуальніші пи- тання життя держави. Наведімо лише декілька з них, найбільш актуальних, з нашої точки зору. Принагідно зазначмо, що подіб- ний список не є вичерпним, а тим більше репрезентативним. За наявності часу та натхнення кожен охочий може дозволити собі сформувати свій варіант. Отож, серед інших уряд УНР ухвалив:

«негайно приступити до розроблення конституції УНР» (30 сер- пня), законопроекту «в справі забезпечення урядовців державних установ одягом» (1 вересня), «призначення горожанина Німець­ кої Республіки Йосипа Фонфе почесним генеральним консулом УНР без платні на округу Берліна та провінцій Бранденбурга, Померанії, Шлезії з осідком в Берліні» (4 вересня), «законопро­ ект <...> про реєстрацію людності, мешкаючої на території

1 Там само. — С. 180, 181, 249.

Української Народної Республіки» (6 вересня), «призначення ін­ женера Плюща Єфрема на посаду директора департаменту нових будівель» (9 вересня). 11 вересня міністри — несподівано для себе — з’ясували, що не всі вони є членами так званого «Ка- бінету Народних Міністрів» — інституції тим більш загадкової, що факт її народження не був обумовлений жодним, навіть ус- ним, розпорядженням чи то Голови Директорії, чи то керівни- ка його уряду. Повноваження цей орган мав неабиякі. Так, на- приклад, того-таки 11 вересня він видав 400 млн грн. міністру народного господарства «на закупку предметів постачання для Дієвої армії» — предметів невідомо яких, які невідомо де можна було закупити. 40 млн випало головноуправляючому «справа­ ми мистецтв та національної культури» на справу більш ніж актуальну, а саме — «на переорганізацію Української національ­

ної капели». Того-таки дня сам Голова Директорії вказав цьому

Кабінетові (далі — КНМ) на необхідність упродовж наступних 2—3 тижнів «вирішити остаточно і в деталях» питання про

«форму влади в одібраних у ворога місцевостях», «порядок її від­ новлення», «справу заосмотрення армії», а також «організувати судівництво», «встановити лад в сфері відносин церковних і, зокрема, у відносинах між урядом і єпископатом». «Всяке про­ волікання в налагодженні цих справ», підкреслюємо, впродовж 2—3 тижнів, суворо запевнив міністрів голова «держави», «при­ мусило би п. Головного отамана вживати відповідних заходів в порядку верховного управління» 1.

Рішення за участі п. Головного отамана ухвалювалися лише принципові, системоутвірні. Ось приклад. 17 вересня, за 4 дні до початку переговорів у Ризі, КНМ прийняв до відома й ухвалив:

— необхідність «заключити стратегічний союз з Врангелем і поставитися обережно щодо союзу з ним політичного»,

— «відносно Совітської Росії прийняти тактику викорис­ товування можливих мирових переговорів в цілях агіта­ ційних»,

— «в справі польсько­українського союзу поширити, за­ глибити та закріпити культурно­політичне єднання з політичними й культурними колами Польщі, збільшу­

1 Див.: Директорія... — Т. ІІ. — С. 80—204.

ючи шляхом агітації популярність польсько­українського союзу й української державної ідеї»,

— «продовжувати й заглибляти дружні відносини з Ру­ мунією»,

— «по всій Європі, особливо у Франції й Англії,... повести ширшу інформаційну роботу...»,

— «утворити цілий ряд агентур за кордоном», а також

сприяти утворенню і підтримуванню національних ук- раїнських організацій, які ведуть і мають вести боротьбу з псевдоукраїнськими (комітет С. Моркотуна) (між ін- шим, масонського «брата» Петлюри, Прокоповича, Ліви- цького. — Д. Я.),

— нарешті, «підпорядкувати діяльність всіх посольств УНР єдиній політичній лінії міністерства закордонних справ»,

— і, насамкінець, «скоротити число й штати українських закордонних місій».

21 вересня у Тарнові КНМ, який знову став Радою Народних Міністрів, ухвалив «реевакуюватись на свою територію». У той самий день у Ризі відкрилися російсько-польські мирні пере- говори. Варшава — в обмін на визнання за нею вже зайнятих

«українських» територій — визнала уряд УСРР. Делегацію УНР, на чолі з міністром внутрішніх справ Саліковським, призначену ще 20 липня, просто перестали допускати до участі в засідан- нях. Протоколи урядових засідань тих днів об’єктивно свідчать: члени уряду розуміли, що перспективи подальшого держав- ного існування УНР є більш ніж туманними. Вірогідно, такий висновок можна було зробити на підставі доповідей міністра Саліковського — про перебіг справ у Ризі та Лівицького — про стан переговорів із Врангелем. 26 вересня міністри визнали до- цільним визначити місцем свого перебування «Головну кварти­ ру» Дієвої армії і «тимчасово встановити скорочений кворум Ради Народних Міністрів з п’яти членів Ради Міністрів, маючих право голосу». Наступного дня РНМ «визнала можливим склас­ ти з генералом Врангелем військову конвенцію з політичними гарантіями, а саме: при умові визнання генералом Врангелем самостійності Української Народної Республіки і її сучасного уряду» 1.

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 127, 207, 208, 217, 220, 223.

Рига

5 жовтня умови миру мiж Радянською Росiєю та Польщею було підписано. Воєнні дії припинялися на умовах взаємно- го визнання сторонами державної незалежності одна одної та встановлення кордону між ними по лінії Збруч—Двіна. 11 жов- тня на таємному засіданні члени РНМ заслухали «доклад голови української надзвичайної дипломатичної місії в Річі Посполитій Польській — міністра юстиції Лівицького в справі пертракції з Руським політичним комітетом у Варшаві 1 і з урядом генера­ ла Врангеля». Рішення, ухвалене наступного дня, вражає своєю сміливістю та далекоглядністю: «скласти проект інструкцій представникам УНР для переговорів» 2. Фактично це були останні рішення уряду Прокоповича — якщо не брати до уваги ухвали типу видати 30 млн грн. «на утримання шкіл в звільнених від во­ рога місцевостях» (13 жовтня), «про організацію гуральництва» (14 жовтня), законопроекту «про фінансування цукрової і горіл­ чаної промисловості на кампанію 1920 — 1921 рр. і на підготовку до кампаніїї 1921 — 1922 рр.» (15 жовтня)3й т. п.

1 Як пояснили укладачі цитованої збірки документів, цей комітет очолював не хто інший, як Борис Савінков. 5 листопада уряд УНР підписав з ним воєнну конвенцію про спільну боротьбу проти більшовиків. — Див.: Ди- ректорія... — Т. ІІ. — С. 693.

2 Там само. — С. 259, 260.

3 Директорія... — Т. ІІ. — С. 261—267.

XV

Дата добавления: 2015-08-17