УНР у переддень польсько-російського миру

Західні союзники розуміли: на порядку денному стоїть не стільки питання збереження т. зв. «Великої Польщі», скільки питання про її збереження в етнографічних межах взагалi — як буферної держави між Росією та Заходом. Проблему гарячково заходилася вирішувати союзницька конференція, що зібралася в бельгійському Спа.

22 червня туди направили і делегацію УНР на чолі з послом у Парижі графом Михайлом Тишкевичем. До складу місії вклю- чили також посла у Великій Британії Марголіна, посла у Бельгії Андрія Яковліва та посла у Швейцарії Миколу Василька. Делега- ти мали визнати перед західними альянтами «лежачу на Україні частину зовнішнього державного боргу Росії... відповідно до кіль­

1 Див.: Директорія... — Т. ІІ. — С. 61, 62, 69, 72, 74, 76—83.

кості населення», заявити, що Варшавська угода «не зв’язує УНР щодо відносин до інших держав», запевнити їх, що Ук- раїна «не буде запирати вихо- ду майбутньої Росії до Чорно- го моря», та поінформувати:

«що торкається території, то факт договору з Польщею вияснює позицію УНР в цій справі» 1.

Варшавський уряд, зі свого боку, 5 липня формально звер- нувся по допомогу до Антан- ти. За тиждень свiт дiзнався про ультиматум британського мiнiстра закордонних справ Керзона, негайно вiдкинутий

Михайло Тишкевич

ленiнським режимом. 6 липня учасники конференції погоди- лися просити Найвищу Раду про допомогу та надання посеред- ницьких послуг у переговорах із Москвою. 10 липня польський прем’єр підписав угоду з «великими державами» на умовах від- ведення польських збройних сил на 50 км на схід від лінії Кер- зона, утворення нейтральної 20-кілометрової зони в Галичині, передачі м. Вільно Литві, участі польської делегації на мировій конференції в Лондоні — разом з делегаціями Радянської Росії, Фінляндії, Латвії, Литви та Східної Галичини тощо. При цьому Антанта цілком ясно висловилася за збереження незалежного від Польщі статусу Східної Галичини. 11 липня уряд Великоб- ританії виступив як посередник у мирних переговорах між біль- шовиками та Польщею. 12 липня уряд Прокоповича визнав «до­ цільним» «виїзд уряду УНР за межі Східної Галичини», тобто на територію Польщі. В ніч на 15 липня вся цивільна адміністрація УНР у складі 1200 осіб була затримана польською владою і під конвоєм доправлена до Тарнова. Тут від 19 липня і «працював» український уряд. Саме тут цей уряд остаточно відмовився навіть від примари суверенності — одним із головних питань у порядку денному стало питання випозичення у Польщі чи то

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 83—84.

Вінсент Вітос

«500 млн польських марок» на невідомі нікому потреби, чи то 450 тис. тих самих марок —

«на улаштування прийомного покою, шпиталю і аптечки для урядовців державних ус­ танов» 1. Читаючи протоко- ли урядових засідань, важко уявити ступінь безумства, в якому перебували члени ук- раїнського уряду. Якнайкраще цей стан характеризує, напри- клад, ухвала асигнувати 2 тис. франків «в розпорядження вій­ ськового міністра» на потреби, пов’язані з пропозицією «анг­ лійської фірми “Гендлей­Педусь” організувати повітряну фльо­

ту», або, скажімо, про асигнування 10 млн гривень «на таємні видатки та посилку ріжних місій за кордон». Так і написано: «на таємні видатки та посилку ріжних місій за кордон». Чорним по білому. За відсутністю інших важливих справ, ухвалили і вида- чу 20 млн грн. «на допомогу» Республіканській хоровій капелі. 500 тис. дістали невідомі особи та інституції — «на культурні потреби». «Санітарним заходам», правду сказати, пощастило менше — 50 тис. польських марок (при курсі 1:8)2.

Тимчасом ситуація на польсько-радянському фронті значно змінилася — очевидно, на користь «червоних». Радикально змі- нилася внутрішньополітична ситуація в Польщі: уряд Грабсько- го заступив уряд «національної оборони» під керівництвом Він- сента Вітоса, який 22 липня звернувся до Москви з пропозицією негайно підписати перемир’я та мир.

30 липня бiльшовики зробили хід у відповідь — оголосили про створення так званого Тимчасового революцiйного комiтету Польщi та оприлюднили його «Манiфест до польського трудо- вого народу мiст та сiл». Того самого дня надзвичайне засідан- ня уряду УНР, яке відбулося у Варшаві, «прийняло до відома»

1 Там само. — С. 115, 121, 123, 125, 126, 691

2 Директорія... — Т. ІІ. — С. 125, 127, 130, 131, 132.

присуд, винесений українцям Пілсудським, головою уряду Вітосом та його заступником Дашинським. Дослівний текст присуду наразі невідомий. Ві- дома лише реакція РНМ: «звер­ нутись до всіх держав і народів з нотою в справі сучасної полі­ тичної ситуації й тої позиції, яку займає уряд УНР в зв’язку з наближенням мирових пере­ говорів» 1.

Ніякого пуття ця нота не мала і мати не могла. По-пер- ше, тому, що на той час у світі не залишилося зацікавлених її читати. По-друге, і це найваж- ливіше, 11 серпня передовi

Семен Будьонний

загони Червоної армiї вийшли на лiнiю Вiсли. 13-го розпочав- ся штурм Варшави. «Центром зв’язностi» всього польсько-ра- дянського фронту стало Замостя, стара фортеця, яку захищали 3200 вояків під командуванням українського генерала Марка Безручка за пiдтримки невеличкого кавалерійського загону в 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотягiв. Саме сюди було пере- кинуто 1-шу Кiнну, яка, попри відчайдушні зусилля, так i не змогла оволодіти містом. 31 серпня будьоннівці залишили поле бою. 6-та Українська покрила свої бойові знамена невмирущою славою, фактично врятувавши незалежність Польської Респуб- ліки й не допустивши окупації значної частини Старого Світу більшовиками.

Дата добавления: 2015-08-17