Рада Народних Міністрів. Уряд Лівицького

16 жовтня членам Ради Народних Міністрів довели «до ві­ дома» наказ Директорії (тобто Петлюри) про звільнення з по- сади Прокоповича та призначення на його місце Лівицького зі збереженням за ним портфеля міністра юстиції. Тим же наказом заступником голови уряду було призначено Олександра Салі- ковського, який зберіг за собою портфель міністра внутрішніх справ1.

Кабінет Лівицького — це кабінет остаточного демонтажу УНР на рідних теренах. Безперестанно рухаючись уздовж Збру- ча — з півдня на північ, від Кам’янця до Волочиська, а потім евакуювавшись на територію Польщі, цей уряд до кінця року примудрився-таки провести 41 засідання, на яких розглянув був 199 різноманітних питань. Першими з них у Станіславові були доповіді про стан справ на фронті та в царині зовнішньої полі- тики. Останніми, в Тарнові 29 грудня, — «про напрямок дальшої політики уряду» та «затвердження постанови про умови розра­ хунку з Австрією».

18 жовтня українські збройні підрозділи, які опинилися на лінії Яруга—Ялтушків—Літин, отримали наказ припинити бо- йові дії. У той самий день члени уряду вкотре закликали Мака- ренка та Швеця «негайно прибути на Україну для обняття влади і праці», а міністр закордонних справ Ніковський доповів коле- гам про стан «справ в справі перемир’я поміж Польщею і Совіт­ ською Росією». Стан «справ в справі» був такий: 12 жовтня сторо- ни підписали угоду про перемир’я та прелімінарні умови миру.

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 268, 672.

Кордон поміж країнами було встановлено східніше так званої

«лінії Керзона» — до Польщі відійшли крім Східної Галичини західна частина Волині та Поділля. З 18 жовтня було оголошено перемир’я терміном на 21 добу.

19 жовтня вогонь було припинено по всій лінії польсько- радянського фронту. 21 жовтня військове керівництво Польщі видало наказ, згідно з яким було заборонено надавати будь-яку підтримку чи допомогу українським або білоруським військам, які продовжували бойові дії проти червоних. Уряд УНР відре- агував на ці події бадьоро — методом нових запаморочливих грошових інтервенцій. Серед них:

30 тис. польських марок — старшому юрисконсульту мінюсту Завадському — «на лікування»; 200 млн польських марок — «для заосмотрення української армії» (19 жовтня); 1 млн польських марок — «філії Українського Червоного Хреста при Дієвій армії» (20 жовтня); 250 млн 874 тис. грн. — на перешивку залізниці Гу- сятин—Ярмолинці, Волочиськ—Проскурів, Кам’янець-Поділь- ський—Проскурів, Проскурів—Жмеринка «на нормальні євро­ пейські дільниці» (27 жовтня), 194 341 073 грн. — на «утримання окремої бригади залізничної охорони на шляхах УНР» (11 листо- пада)1.

10 листопада Червона армія прорвала фронт, українська армія розкололася на дві частини. Одна з них опинилася на території Румунії, основні сили чисельністю до 30 тис. вояків — у Польщі, де вони були роззброєні та інтерновані. 14 листопада уряд Лі- вицького, заслухавши відповідні доповіді військового міністра генерала Галкіна та начальника генерального штабу Сінклера, ухвалив: «евакуацію уряду і державних установ розпочати в ніч з 14 на 15 цього листопаду, напрямок евакуації — Лянцкорун, Чемерівці, Сатанів». Наступного дня ухвалили переправити на територію Польщі Держбанк та експедицію заготовки держав- них паперів, «залишивши при уряді» 125 млн крб., 35 млн грн.,

«та всю готівку в іноземній валюті». 450 тис. польських марок видали урядовцям УНР — пасажирам «потягу на ст. Гусятин­ Польський» 2. Як і коли можна було витратити ці гроші в одному з найвизначніших центрів тогочасного хасидизму, населення яко-

1 Там само. — С. 271, 274, 276, 278, 293, 297—298, 370, 694.

2 Директорія... — Т. ІІ. — С. 306, 307, 695.

го сягало хіба двох, максимум — трьох тисяч осіб, залишається нероз’ясненною загадкою...

18 листопада відбулося останнє засідання проводу УНР на східноукраїнських теренах. Почалося воно приблизно о 4-ій го- дині дня у прикордонному поселенні Фрідріхівка, що на лівому березі Збруча (тепер це Волочиськ, Хмельницької обл.). Петлю- ра роз’яснив присутнім головну причину, яка, за його словами, лише тільки унеможливила «продовження героїчної боротьби

з ворогом», — «брак набоїв». «Армію треба зберегти, — поділив- ся він планами на світле майбутнє, — аби при першій можливості знов розпочати боротьбу за визволення Батьківщини». Петлюра поставив урядові і конкретне завдання — «вияснити відношен­ ня уряду Речі Посполитої Польської до переходу армії і уряду на територію Польщі». Міністр ісповідань Огієнко, в свою чергу, визначив «чергове завдання Ради Народних Міністрів — збере­ гти голову Директорії — Головного отамана Симона Васильо­ вича Петлюру, в особі якого ототожнюється ідея державності Української Народної Республіки» (підкреслення наше. — Д. Я.). Інші завдання — «зберегти» «армію», «уряд», «урядовців» та «ук­ раїнських громадян, що примушені були по політичних обстави­ нах залишити Батьківщину».

По 9-ій годині вечора Голова Директорії — Головний отаман довів «розпорядження» «представника польського уряду капіта­ на Марушевського» щодо подальшої долі УНР. Розпорядження таке:

1) «хворі, ранені і біженці перепускаються через польський кордон»,

2) «вищому командному складу дається право мешкати на території Польщі при закордонних паспортах»,

3) військо УНР інтернувалося у Ланцуті; офіцери — з хо- лодною зброєю, в уніформі та при особистому майні; російські частини при цьому розташовувалися окремо,

4) осідком уряду УНР визначалися Ржешув і Тарнов,

5) «державне майно і зброя поступають на депозит». Вислухавши й обговоривши цей ультиматум, панове мініст-

ри, серед іншого, «одноголосно» 1ухвалили:

1 А саме — заступник голови РНМ Саліковський, міністри ісповідань (Огієнко), шляхів, народного господарства, в. о. військового (Галкін), ке-

— «причина невдачі армії УНР в боротьбі із совітськими вій­ ськами — брак набоїв та амуніції»,

— «друкування грошей не припиняється, гроші залишають­ ся в розпорядженні уряду Української Народної Респуб­ ліки,

— «уряд перебуває при війську»,

— «вжити рішучих заходів щодо одержання позички в поль­ ській валюті і щомісячних квот від польського уряду». Наступні чотири дні — останні дні перебування уламочків УНР на українській землі. У Волочиську та на ст. Богданівка (не- подалік від нього) міністри ухвалювали рішення типу «в справі транспортування зброї і збереження кінського складу», спря- мовані на реалізацію ухвал 14 листопада. Останнє рішення, проголосоване на рідній землі, — «уповноваження» керуючо- му міністерством пошт і телеграфів «позичити від Блакит­ ного Хреста десять тисяч польських марок. При можливості позичити певну суму в канцелярії Директорії і в військовім

міністерстві» 1.

Дата добавления: 2015-08-17