Методи розвитку зв’язного мовлення

У розвитку мовлення на уроках читання в початковій школі, за О. Савченко, провідними методами є: імітативний (навчання за зразком), комунікативний, метод конструювання [18, с. 97]. Будь-які вправляння, творчі роботи мають на меті досягти активного сприймання і засвоєння слів, виразів, використання образних засобів у власному мовленні. У чинних програмах з української мови і читання більш чітко і послідовно реалізовано комунікативну спрямованість оволодіння мовою.

Імітативний метод, або навчання за зразком. У наш час під впливом зростаючого авторитету розвивальних методик до імітативного методу складається негативне ставлення. Однак така думка є хибною, оскільки в рамках імітативного методу мають місце й аналіз зразкових текстів, і синтез власних мовних конструкцій, і пошукова діяльність – вибір слів та інших мовних засобів, і моделювання зразкових текстів, і конструювання за цими моделями речень і текстів, і узагальнення, виведення і формулювання правил, і навіть творчість – переказування, переоповідання, розповіді і письмові перекази з творчими доповненнями або змінами, інсценізація, драматизація, наслідування і власна літературна творчість.

Важливо відрізняти самостійну роботу учнів «за зразком» від неусвідомленого заучування, тобто від догматичного методу. Але й вивчені напам’ять вірші, уривки з прозових творів, фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови є корисними, оскільки збагачують мовлення, сприяють його розвиткові, зміцнюють пам’ять, дають основу для участі в соціальній діяльності, в художній самодіяльності тощо.

Методи навчання мовлення «за зразком» мають свій набір прийомів, типів учнівських робіт: це різноманітні види переказів прочитаних текстів (близький до тексту зразка, стислий, вибірковий, з творчими доповненнями і змінами, з діленням тексту на частини, добором заголовків до частин, складання плану прочитаного оповідання, те саме і в писемному варіанті), письмові перекази різних типів: з мовним розбором тексту, з ілюструванням, зі зміною жанру (оповідання переконструйовується в п’єсу, вірш в оповідання, п’єса в казку, казка в легенду). До арсеналу методів «за зразком» входять і такі вправи, як складання речень або компонентів тексту за аналогією або за моделлю, відпрацювання вимови, інтонації, пауз, наголосів за зразком вчителя, різноманітні розповіді і письмові твори за аналогією з прочитаним і т.п. [15, с. 28].

З комунікативної функції мови виокремлюється комунікативний метод розвитку мовлення учнів. Будь-яке висловлювання є мотивованим, тому що воно обумовлюється потребою щось повідомити, з кимось вступити в контакт, поділитися своїми думками й почуттями. Ця потреба, в свою чергу, випливає з мовленнєвої ситуації, що склалася в житті або створеної штучно, з педагогічною метою. Віддаючи перевагу природним ситуаціям, комунікативний метод допускає в навчальних цілях і створення штучних: діалогів, суперечок, обговорень, рольових ігор, листування, бесід на прогулянках і екскурсіях. Навіть у штучних ситуаціях мотивація різко підвищує самостійність учнів у мовленнєвій діяльності.

Той, хто висловлює думку, має вільно володіти матеріалом, який повинен бути систематизованим, структурованим, відібраним. Зміст має відповідати авторському задуму, відтворювати, виражати авторський погляд, логічно розташований відповідно до продуманого плану.

Комунікативна мета буде досягнута лише в тому випадку, якщо учень достатньо володіє мовними засобами: багатим і добре активізованим словниковим запасом, здатністю швидко і безпомилково утворювати граматичні форми, будувати речення і зв’язувати їх у тексті, якщо він уміє вибирати якнайкращі засоби мови для даної комунікативної ситуації.

Мовлення учня, його розповідь або твір дійсно відіграють свою роль у спілкуванні, в житті. Якщо це запитання – на нього має бути відповідь, якщо це розповідь – вона повинна бути вислухана класом, на неї має бути відгук; твір має бути прочитаним бодай би однією людиною; висловлені думки мають бути обговорені, прийняті або відхилені; якщо це лист – він прочитується адресатом, пишеться відповідь; якщо це стаття, допис – вони повинні бути розміщені в газеті, в журналі або мотивовано відхилені. Навіть звичайна відповідь учня на уроці, з погляду комунікативного методу, є мотивованим висловлюванням, яке буде ефективним, якщо включене до системи пізнавальної діяльності всього класу.

Комунікативний метод спирається на теорію мовленнєвої діяльності, зокрема на аналіз мовленнєвого акту: метод враховує всі його ступені – і ситуативну, і мотиваційну, і сприйняття співрозмовником, і зворотний зв’язок.

Комунікативний метод має свій набір прийомів, засобів навчання, типів завдань, вправ [9, с. 203]:

- створення мовленнєвих ситуацій або вибір їх з життєвого потоку;

- рольові ігри, праця, походи і екскурсії, картини, спеціально організовані спостереження, інші способи накопичення матеріалу, вражень;

- будь-які види діяльності, які можуть викликати потребу висловитися;

- малювання картин, ведення записів і щоденників;

- створення сюжетів за уявою, зокрема казкових;

- вибір різноманітних жанрів – доповідей, виступів по радіо, телепередачі, реклами;

- нарешті, «проба пера» – творчо-літературні спроби в прозі, у віршах, у драматичних жанрах. З останньої причини метод нерідко називають комунікативно-творчим.

Даний метод припускає систему умінь учнів, які реалізовуються (і формуються) в процесі різного роду письмових і усних мовленнєвих вправ. Зазвичай виділяють сім груп таких умінь, в своїй послідовності вони створюють методику:

- уміння, пов’язані з темою твору, з її розумінням, визначенням меж, субординацією тем, розкриттям теми;

- уміння підпорядковувати свій твір певному задуму, висловити в ньому свою думку, свою позицію, свої емоції, ставлення до інших, до їх вчинків тощо;

- уміння збирати, накопичувати матеріал, відбирати важливе, головне і другорядне відповідно до теми і задуму;

- уміння систематизовувати матеріал, розташовувати його, обдумувати і складати план, працювати над композицією – початком, завершенням;

- уміння в області мовної підготовки тексту: готувати словник відповідно до теми, вибирати слова, словосполучення, фразеологію, образи; підготовка фрагментів майбутнього тексту, в усному варіанті – обдумування інтонацій, звернень і таке інше;

- уміння складати текст, в усному мовленні – імпровізувати, в писемній формі – записувати без помилок, розташовувати текст на листках, ділити його на абзаци;

- уміння удосконалювати написане, редагувати, перевіряти орфографію, пунктуацію.

- уміння критично аналізувати своє і чуже мовлення, елементарно рецензувати твори інших учнів, а також пояснювати допущені помилки, виявляти їх причини, способи перевірки.

Метод конструювання. Цей метод витікає з дидактичної (і психологічної) установки: нові способи діяльності учнів, їх нові вміння формуються на основі правил, закономірностей, тобто на базі теорії за такою схемою: загальна теорія – правила – алгоритм – дія – тренінг.

Метод конструювання – це яскраво виражений синтетичний метод. Він пов’язаний з першими двома. У системі навчання «за зразком» види текстів аналізуються і моделюються, і згодом конструювання власних текстів здійснюється за цими моделями. Конструювання пов’язане і з комунікативним методом, оскільки останній забезпечує мотивацію мовлення, її дієвість, визначає соціальні й особистісні функції мовлення.

Для введення методу конструювання необхідні теоретичні положення синтаксису, лексикології, фразеології, теорії словотворення, доступних елементів стилістики, для усного мовлення – фонетики, орфоепії, просодії –теорії інтонацій.

Метод конструювання тексту містить широкий набір прийомів і типів мовленнєвих вправ, більшість з яких виконують підготовчу або допоміжну функцію: вони вплітаються в процес підготовки мовленнєвої вправи на різних її етапах.

Прийоми розташовуються по групах: перша з них – робота над словом, або словникова робота [3; с. 59]:

- тлумачення значень слів, відтінків їх значень, емоційно-експресивних забарвлень у процесі вибору слів для конкретних ситуацій;

- робота з синонімами, паронімами, фразеологічними одиницями, включення їх у конкретний текст, у власні речення;

- робота із словниками («словничками») – тлумачними, словотворчими, синонімічними, орфоепічними;

- виправлення помилок слововживання в усному мовленні і в письмових творах.

Друга група прийомів – робота з конкретними словами – для тексту або словосполучень заданого типу;

- перевірка сполучуваності слів (валентності) на основі мовного чуття або за словниками сполучуваності;

- введення, включення словосполучень у речення і текст;

- виявлення і виправлення помилок у словосполученнях, вправи, що попереджують подібні помилки.

Нагадаємо, що словосполучення – це момент у процесі створення тексту, момент творчого процесу.

Третя група – прийом роботи над реченням:

- складання речень на задану тему, з використанням вказаних слів за темою твору, розповіді;

- складання речень вказаного типу за схемами-моделями;

- поширення речень, їх переструктурування;

- висловлення однієї і тієї ж самої думки в різних синтаксичних варіантах;

- інтонування речень, робота над паузами, логічними наголосами;

- довільне конструювання речень, словосполучень, окремих виразів;

- редагування речень, усунення різноманітних недоліків у їх конструюванні і т. ін.

Четверта група – логічна:

- робота з поняттями і побудова їх визначень, порівняння предметів, явищ природи за їх ознаками;

- побудова узагальнень, індуктивних і дедуктивних міркувань, доказів;

- виправлення логічних помилок: невиправданих повторів, порушень послідовності думок, заповнення пропусків чогось важливого і т.п.

П’ята група – вправи, які спираються на теорію тексту:

- моделювання структури тексту зразків і підпорядкування власного тексту цій моделі, тобто редагування свого тексту;

- відпрацювання типів зв’язку в тексті;

- складання текстів різних функціонально-смислових типів: опису, розповіді і міркування, а також різних жанрів: розповіді, пейзажної замальовки, опису картини, статті в газету, листа, п’єси;

- передача сюжету в діалогічній формі.

Всі вправи, що входять у систему конструктивних прийомів, носять тренувальний характер порівняно з комунікативно-творчими творами.

Усі три групи методів ‒ імітативні, комунікативні й конструктивні ‒ поєднуються в роботі учнів і вчителя, доповнюють одна одну і в сукупності створюють базу для системи розвитку мовлення учнів, яка тісно пов’язана з курсом української мови, літератури, риторики, з соціальною діяльністю дітей.

Дата добавления: 2015-08-02