Напрями мовленнєвого розвитку на уроках читання

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі основні напрямки: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів, уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та мети висловлювання; послідовно і логічно викладати думку; удосконалення граматичного ладу мовлення дітей; оволодіння нормами українського літературного мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування [22, с. 16].

Перелічені напрямки роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів.

Одним із головних завдань уроків читання є «розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого)» [4; с. 4].

Система мовленнєвого розвитку молодших учнів охоплює кілька напрямів.

1. У кожному підручнику О. Я. Савченко є орієнтири (умовні позначення), що передбачають виконання учнями завдань на розвиток мовлення: «Попрацюйте разом!», «Пофантазуйте!», «Будьте дослідниками», «Чи уважно ти читав?», «Привчайтеся працювати зі словником», «Вживай у своєму мовленні». Знання і дотримання орієнтирів є необхідною умовою повноцінного засвоєння творів, розвитку мовленнєвої діяльності.

2. Забезпечення мотиваційно-емоційної складової формування у дітей бажання та інтересу до вивченні рідної мови, її збагачення і правильного використання. З цією метою у читанках розглядаються тексти, що передають захоплення українською мовою (наприклад, «Плекайте, діти» С. Воробкевич, «Наша мова» за А. Коваль, «Мова» В. Гринько «Кожну літеру ціни» Д. Білоус, «Буває, що слово відоме давно» Д. Білоус та ін.).

3. Робота над наголошуванням і вимовою слів передбачає постійну увагу вчителя до правильного наголошування і чіткості вимови учнями звуків і слів. З цією метою у словах, де можливе неправильне наголошування, зроблено відповідне позначення. Вчитель має також звернути увагу дітей на слова, у яких можливі два варіанти наголосу.

Для формування правильного наголошування корисними є такі завдання:

- Прочитайте абзац, назвіть слова, у яких наголос падає на перший (другий, третій) склад;

- Прочитайте абзац, знайдіть слово, у якого із зміною наголосу змінюється значення;

- Прочитайте речення, назвіть слово, у якому вам складно визначити наголос.

4. Збагачення словника учнів передбачає різноманітні види завдань:

а) уточнення і конкретизація значення слів, що має на меті попередження лексичних помилок, які виникають через незнання (або неточне розуміння) учнями значень слів і правил їх вживання.

Найбільш поширеними в зв’язку з цим є завдання на з’ясування значення слів. Маловживані, застарілі слова, як правило, пояснюються у підручнику після тексту. Слова, які діти можуть зрозуміти неточно, з’ясовуються до читання, якщо пояснення деталізоване, і у процесі читання, якщо слово можна замінити добре зрозумілим синонімом.

Ефективним для молодших школярів є показ предмета чи дії (через предметний або сюжетний малюнок).

Спосіб застосування синонімів охоче використовують вчителі початкових класів, бо він доступний дітям, до того ж українська мова має для цього великі можливості. З цією метою можна використовувати розгорнутий опис або підставляти нове слово у контекст, де всі слова дітям зрозумілі. Крім синонімів, допомогти зрозуміти значення нового слова може застосування антонімів [23, с. 40].

Так, молодшим школярам нерідко складно пояснити значення слів, які характеризують якості людини. Досвід показує, що групування цих слів у пари полегшує їх розуміння. Скажімо, у процесі вивчення творів з теми «Оповідання про справи твоїх ровесників» (3 клас) доцільно використовувати такі пари антонімів: чутливий — байдужий; грубий — ласкавий; користолюбний — щедрий; працелюбний — лінивий; сумний — веселий та ін.

Плідним прийомом є проведення аналізу структури (походження) слова. Наприклад, доцільно розглянути походження таких слів, як: неоглядний, безліч, самоцвіти, запрозорились, жовтогарячий і т. п.

Корисними є також пошукові завдання, наприклад: попрацюйте парами, запитайте один в одного про значення виділених слів (3-4 класи); перевірте за словничком, чи так ви розумієте значення слів обкладинка і палітурка (4 клас); знайдіть серед слів, які записані на дошці, слова, близькі за значенням до виділених у тексті; довідайтесь про значення деяких слів (вчитель дає їх перелік) з тексту, що ми будемо читати на наступному уроці.

Для підвищення інтересу дітей до цієї роботи доцільно використовувати ігрові ситуації: наприклад, О. Я. Савченко пропонує повідомляти відповіді через чергового в уявному «Довідковому бюро». Роль чергового виконують різні учні, але на тій парті, де сидить черговий, ставиться під час цієї роботи ігровий реквізит — зроблене з фанери віконце з написом «Довідкове бюро» (До речі, такий прийом добре спрацьовує і на інших уроках, коли діти звертаються до чергового за «довідкою», що стосуєтьсь невідомих понять, явищ) [18, с. 94];

б) введення у словник нових понять, термінів. Їх джерелом є, передусім, тексти творів. Майже у кожному, читачі знаходять нові для себе поняття, слова. Відомо, що протягом 4 років початкового навчання словник молодших школярів зростає від 3-7 тисяч до 8-15 тисяч слів [23, с. 39]. Це означає, що щоденно словник поповнюється майже десятком слів. Роль уроків читання у цьому процесі величезна, бо на кожному відбувається збагачення новими словами, активізація і уточнення словника. Через інформаційно-пізнавальну функцію підручників уточнюється і розширюється коло найважливіших соціальних, моральних, народознавчих; екологічних уявлень і понять; засвоюються і літературні поняття про жанрові особливості різних творів; вводиться чимало географічних і краєзнавчих відомостей. Наприклад, у темі «Що таке Батьківщина» (2 клас) тільки протягом перших двох уроків діти, читаючи твори різних жанрів, значно розширюють свій словниковий ряд щодо поняття «Батьківщина».

в) важливим засобом мовленнєвого розвитку учнів є увага до джерел виникнення слова, зокрема походження власних назв (дійових осіб, географічний назв, що є у творі). Привабливими для дітей у цьому плані є мовні цікавинки у віршах Т. Коломієць, у яких читач зустрінеться з хлопчиками Дбайком, Поливайком, Посипайком, незвичайними персонажами Кудикалом, Нікудикалом, Неминалицею, Небувалицею, Криклею-зниклею («Імена» А. Костецького), героями казок М. Носова «Як Незнайко був художником» та В. Струтинського «Про хлопчика Абихто» та ін. Під час опрацювання цих та інших творів можна запропонувати учням таке завдання: «Поміркуйте, як співвідноситься ім’я головного героя твору із його вчинками, словами».

У підручниках є кілька творів, які дозволяють зосередити увагу дітей на походженні географічних назв. Це розвиває не лише мовлення, а й кругозір.

5. Опрацювання образних засобів художніх творів має на меті розвивати в учнів яскравість та виразність мовлення, розширювати словниковий запас, образне мислення, уяву. Молодші школярі знайомляться з роллю образних засобів практично, переважно без вживання термінів. Ця робота передбачає: знаходження у тексті образних слів і висловів; пояснення їх значення з допомогою вчителя або самостійно, створення умов для використання у мовленні (вправи на порівняння, придумування епітетів тощо). У початкових класах коло завдань, що сприяють цьому, досить широке: добір і пояснення епітетів, порівнянь, метафор, синонімів, антонімів, слів, ужитиx у переносному значенні, багатозначних слів, фразеологічних зворотів.

Українська мова багата на синоніми,слова, які по-різному називають одне й те саме поняття, явище, вони близькі за значенням, але розрізняються за сферою вживання і емоційно-експресивним забарвленням. У підручниках пропонуються два види завдань: 1) визначення у тексті слів, які по-різному передають яку ознаку, дію; 2) добір синонімів до слова, що вжите у творі, з метою точнішого розуміння образу, яке він створив [18, с. 98].

Доступні і цікаві для молодших учнів завдання на добір антонімів.

Привернення уваги до багатозначності слів єдуже цікавим і ефективним прийомом роботи. Якщо під цим кутом зору проаналізувати художній текст, то в нім, як правило, знайдеться чимало багатозначних слів.

Прикрашає мовлення, надає йому влучності, образності вживання фразеологізмів. Ці вислови надають мовленню виразності, в них приховано виховний смисл, оцінне судження. Не можна проминути в аналізі образних засобів прочитаних творів такі звороти: зробив, як кіт наплакав; росли, як з води; ані пари з вуст; накивала п’ятами; братися за розум; ловити ґав та ін.

6. На уроках читання пріоритетним є розвиток зв’язного мовлення. У цьому процесі слід брати до уваги необхідність систематичних вправ щодо забезпечення таких аспектів розвитку мовлення:

а) формувати в учнів уміння ставити запитання до тексту, знаходити у тексті готові відповіді і правильно конструювати власні (повну, коротку). Важливо привернути увагу до побудови відповідей, які виявляють особистісне ставлення до об’єкта висловлювання (це, безумовно...; мабуть, це...; можливо, це...; я знаю, що так буває...; я вважаю, що це подібне до...; отже, я роблю висновок...; я не згоден з цим, бо...);

б) організовувати ситуації діалогу і полілогу за прочитаним, життєвим досвідом, спостереженнями (від зразків побудови до вільного спілкування за певною темою);

в) готувати учнів до переказу прочитаного. У методичній літературі добре описано різні види переказів як на уроках читання, так і на уроках мови: повний, вибірковий, стислий, творчий (з перебудовою тексту). У процесі підготовки учнів до переказу ефективними методичними прийомами є: досягнення повного розуміння прочитаного; використання опорних слів; попередня активізація висловів, які точно, виразно характеризують персонажів; складання плану; пошук орієнтирів щодо побудови тексту. У переказі має бути збережений стиль прочитаного, послідовність подій [18, с. 103]. Навчання переказу краще розпочинати з тексту, що має чіткий сюжет і обмежену кількість дійових осіб. Переказу передує, як правило, вибіркове перечитування з акцентуванням уваги на основних подіях. Слід брати до уваги, що молодшим учням буває складно розпочати переказ, рівномірно охопити весь зміст – вони багато уваги приділяють початку подій, а от чим ближче до закінчення, тим біднішою стає їхня розповідь.

Творчий переказ, на жаль, дуже рідко застосовується на уроках читання, хоча його розвивальні можливості досить великі.

Крім уже зазначеного, нагадаємо й інші ефективні засоби розвитку зв’язного мовлення на уроках читання: складання учнями розповідей за прочитаним, за ілюстраціями і спостереженнями; участь в інсценізації уривку з прочитаного або тексту, що дуже активізує інтерес і мовленнєві уміння; різноманітні творчі роботи, джерелом яких можуть бути тексти підручника або прочитані самостійно, твори за аналогією, протиставленням, придумування розповідей, діалогів, віршів та інше.

Дата добавления: 2015-08-02