Сутність мовленнєвої діяльності молодших школярів

Мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша, потребує, на думку психологів (М. І. Жинкін, О. М. Леонтьєв, А. К. Маркова, І. О. Синиця), відповідних умов, у яких би вона нормально відбувалася. Для того, щоб повноцінно спілкуватися, людина повинна навчитися швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування; уміти правильно спланувати своє мовлення; відшукувати відповідні засоби для передачі задуманого змісту; вміти забезпечити зворотний зв’язок. Якщо будь-яку з ланок акту спілкування буде порушено, то мовцеві не вдасться домогтися очікуваних результатів спілкування – воно виявиться неефективним.

Мовлення – це вид діяльності людини, реалізація мислення на основі використання засобів мови. Мовлення виконує функції узагальнення і повідомлення, емоційного самовираження і впливу на інших людей.

На думку психологів, мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну проміжну мету, підпорядковану загальній меті спілкування. Г. П. Коваль виділяє чотирифазову динамічну структуру мовленнєвої дії. Кожна фаза відповідає певному етапу породження зв’язного висловлювання, а саме [9, с. 192]:

1) орієнтуванню в умовах мовленнєвої ситуації (виявлення умов спілкування, визначення типу висловлювання, його загальної мети, адресата, стилю);

2) плануванню висловлювання (про що саме треба сказати), яке передбачає добір таких мовних одиниць, котрі б відповідали темі і меті висловлювання, а також розташуванню їх у відповідній послідовності;

3) реалізації програми висловлювання – породження зв’язного тексту;

4) контролю, який передбачає співвіднесення результатів мовленнєвого впливу на слухача (читача) із завданням висловлювання; виявлення і виправлення допущених помилок у структурі, змісті та мовленнєвому оформленні висловлювання.

Мовленнєвий розвиток учнів на уроках читання є засобом і результатом читацької діяльності (прямим чи опосередкованим) на кожному уроці, незалежно від жанрових особливостей творів і теми уроку. Усі види завдань, які застосовуються для розвитку читацької навички, аналізу творів, розвитку інших здібностей чи якостей читача, вимагають певного рівня мовленнєвого розвитку, що передбачає і розвиток мислення. Мета кожного вчителя — зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим (за словником). На уроках читання у початкових класах розвивається внутрішнє (для себе) і зовнішнє (для спілкування з іншими) мовлення [17, с. 4].

Внутрішнє мовлення — це розумовий процес, який здійснюється на мовному матеріалі, але зовні він мало виявляється. Це наче розмова з самим собою. Якщо ж вчитель дає завдання підготуватися до якоїсь мовленнєвої діяльності, то учень подумки складає відповідь (переказ, речення, опис тощо), а лише потім її висловлює чи записує. Корисними видами завдань в цьому плані є обдумування учнями своїх дій до їх виконання, що упереджує помилки і сприяє чіткості і правильності висловлювань. Власне внутрішнє мовлення супроводжує підготовку молодших учнів до будь-яких видів писемного мовлення. Зовнішнє мовлення виявляється у монологах і діалогах.

Розвиваючи мовлення учнів, потрібно дотримуватися чітко визначених вимог мовлення. Вони ж є критеріями оцінки учнівських усних і писемних висловлювань. За М. М. Наумчук, основні вимоги до мовлення учнів такі [9, с. 198]: змістовність, логічність, точність, багатство словникового запасу, ясність, виразність, правильність. Зупинимось на кожній з перерахованих.

Змістовність мовлення. Ця якість залежить від того, наскільки той, хто говорить або пише, добре знає те, про що говорить або пише. Коли висловлювання побудоване на знанні фактів, на спостереженнях, коли ретельно обдумане, тоді воно змістовне.

Логічність мовлення. Мовлення повинне бути послідовним, чітко структурованим, зв’язним у своїх частинах. Логічність припускає обґрунтованість висновків, уміння почати і завершити висловлювання. Логіка мовлення визначається хорошим знанням предмета, а логічні помилки є наслідком неясного, нечіткого знання матеріалу, непродуманості теми або особливостями розумової діяльності.

Точність мовлення. Ця вимога припускає уміння не просто викласти факти, спостереження, відчуття відповідно до дійсності, але і вибрати для цієї мети оптимальні мовні засоби – такі слова, словосполучення, фразеологічні одиниці, речення, які найточніше передають думку.

Багатство мовних засобів. Уміння вибирати в різних ситуаціях різноманітні синоніми, різні структури речень, що найкращим чином передають зміст, – це вимога, яка є складовою точності мовлення.

Ясність мовлення. Мовлення повинне бути доступне слухачеві і читачеві, орієнтоване на сприйняття адресатом. Той, хто говорить або пише, враховує можливості, інтереси й інші якості адресата. Мовленню шкодить зайва заплутаність, надмірна ускладненість синтаксису; не рекомендується перенавантажувати його цитатами, термінами, «красивостями». Мовлення повинно бути комунікативно доцільним у будь-якій ситуації і залежати від мети висловлювання, від умов обміну інформацією.

Виразність мовлення. Ця якість припускає вплив на слухача за допомогою яскравості мовлення і переконливості. Усне мовлення впливає на слухача інтонаціями, а писемне – загальним настроєм, відбором висловлюваних фактів, вибором слів, їх емоційним забарвленням, побудовою фраз.

Правильність мовлення. Дана якість забезпечується відповідністю літературній нормі. Розрізняють правильність граматичну (утворення морфологічних форм, побудова речень), орфоепічну – для усного, орфографічну і пунктуаційну писемного мовлення.

Г. П. Коваль виділяє такі напрями роботи з розвитку мовлення молодших школярів:

- удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури;

- збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

- уміння вживати слова у властивому для них значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

- удосконалення граматичного ладу мовлення дітей;

- послідовно і логічно викладати думки;

- оволодіння нормами українського літературного мовлення;

- засвоєння найважливіших етичних правил спілкування [9, с. 112].

Указані напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

Отже, мовленнєва діяльність ‒ це реалізація мислення на основі використання засобів мови. Вимоги до мовлення: змістовність, логічність, точність, багатство словникового запасу, ясність, виразність, правильність.

Дата добавления: 2015-08-02