Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність та принципи аграрної політики

Необхідність в особливій аграрній політиці, хоча і пов’язаній, але автономній від загальної економічної політики, пояснюється природними і економічними особливостями сільськогосподарського виробництва, особливим характером продовольства як товару з точки зору як виробників, так і споживачів Проголошена Окінавською хартією (2000 р.) побудоваглобального інформаційного суспільства вимагає висхідних проривів в Економіці Знань у напрямку, насамперед, забезпечення в наступні 30-50 років їжею додатково 2-2,5 млрд. чол. при значному поліпшенні раціону ще 2,5-3,0 млрд. чол. Очевидно, що досягнення такого результатувимагатиме зосередження інтелектуального потенціалу людства насистемному вирішенні ряду гносеологічних, аграрних і економічнихпроблем.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є

структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна, інституційних перетворень, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна та зовнішньоекономічна політика. Аграрна політика в Україні визначена у якості складової структурно-галузевої політики, спрямованої на здійснення державою прогресивних змін у

структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життянаселення Аграрна політика є способом вирішення завдань, що стоять перед державою в плані оптимізації масштабів і якісних параметрів агропромислового виробництва. Базою дляформування аграрної політики повинен бути аналіз галузі з точки зору інтенсивності чи екстенсивності історичних шляхів розвитку, її місця в секторі реальної економіки; характеру, рівня і видів конкуренції, як обов’язкового елемента ринку; системи ціноутворення, фінансування, кредитування, страхування, оподаткування і безлічі інших факторів, ігнорування хоча б одного з яких може призвести до недосягнення цілей розвитку економіки країни в цілому.

Економічна політика – це поведінка держави відносно національної економіки; певна система дій, спрямованих на заохочення або зміну економічних процесів.
Складність економічної політики полягає в тому, що на шляху досягнення певної цілі (виходу з кризової ситуації, стабілізації економіки, підвищення темпів економічного розвитку тощо) вона зачіпає численні господарські сфери: фінанси, кредит, грошовий обіг, податкову систему, промисловість, сільське господарство, зовнішню торгівлю тощо. У рамках кожної із цих сфер економічна політика конкретизується і реалізується як фінансово-кредитна, податкова, бюджетна, структурна, зовнішньоекономічна, промислова, аграрна і т.д. На відміну від економічної політики конкретних фірм і груп товаровиробників, що мають приватні чи корпоративні інтереси, економічна політика держави повинна визначатися суспільними (загальнонаціональними) інтересами, бути орієнтована на неуклінне підвищення добробуту суспільства. Економічна політика держави покликана вирішувати конкретні завдання:

· стимулювати макроекономічне зростання і стабільність;

· створювати і підтримувати на відповідному рівні необхідну для нормального розвитку ринку інфраструктуру;

· корегувати рівновагу ринку в тих ситуаціях, коли механізм його саморегуляції дає «збої».

Аграрна політика – складова частина економічної та загальної політики держави. Формується аграрна політика в тісному взаємозв’язку з іншими складовими політики – зовнішньоторговельною, промисловою, екологічною, соціальною тощо.Таким чином, аграрна політика може бути визначена як сукупність принципів і дій, які здійснює держава у вирішенні комплексу проблем, пов’язаних з функціонуванням агропромислового комплексу (власне сільськогосподарського виробництва, структур агробізнесу, ринку сільгосппродукції, споживання, розвитку сільських територій тощо).Реалізація завдань, що стоять перед аграрною політикою, здійснюється через дотримання певних принципів, головними серед яких є такі:

1. Принцип пріоритетності національних особливостей та інтересів при формуванні аграрної економіки. Створюючи ринкову економіку, не слід сліпо копіювати будь-яку закордонну модель агроринку;

2. Принцип однакового підходу до функціонування різних форм власності в аграрній економіці.Існування різних форм власності в системі аграрного виробництва і їх рівність випливає з механізму конкуренції. Через нього виявляється ефективність різних форм господарювання, раціонально розподіляються ресурси, формуються ринкові ціни, стимулюється зниження витрат виробництва, відбувається перехід до виробництва нових видів продукції;

3. Принцип розвитку аграрної економіки на засадах ринку. «Сьогодні більшість економістів світу погоджується, що ефективний розподіл ресурсів через центральний план є занадто складним завданням навіть для найбільш здібної команди спеціалістів. Для того, щоб вирішити, як найефективніше розподілити наявні економічні ресурси країни, плановикам потрібна інформація. Зокрема їм треба знати, які саме ресурси є в наявності, скільки коштує підприємствам виробництво товарів за умови використання цих ресурсів та яким чином домашні господарства оцінюють вироблені товари. Оскільки кожне домашнє господарство має свої вподобання, а кожне підприємство має свою собівартість продукції, то плановикам потрібен величезний обсяг інформації, значно більший від того, який можна реально та швидко зібрати за найсприятливіших умов. Прихильники централізованої планової системи часто стверджують, що необхідна інформація є і завжди була. Проте вони, як правило, посилаються на інформацію, що містить лише середні величини. Навіть точність такої інформації (що є маловірогідним) не забезпечила б її корисності на практиці, якщо нею користуватися як базою для ухвалення рішень стосовно розподілу ресурсів, тому що середні величини не відображають розбіжностей у собівартості продукції та вподобань в економіці країни. Це зазначав професор Гьоттінгенського університету, член Німецької консультативної групи при уряді України Штефан фон Крамон-Таубадель

4. Принцип поєднання ринкового механізму з державним регулюванням. Без утручання держави, створення чіткого механізму регулювання, результати функціонування будь-якої форми власності і господарювання будуть незначними;

5. Принцип соціальної справедливості і соціальної відповідальності. Аграрні перетворення здійснюються заради селянина, підтримки його статусу, турботи про умови його праці та побуту.

Дата добавления: 2015-08-10