Історія виникнення та основні етапи реформування Спільної аграрної політики (САП) Європейського Союзу.

Спільна аграрна політика (САП) є спільною політикою для всіх країн-членів Європейського Союзу, їй приділяється надзвичайно багато уваги, адже як показують дані Європейської Комісії кожний громадянин ЄС платить в середньому 2 євро на тиждень які йдуть на фінансування САП. Головні цілі САП були ще визначені у Римському договорі 1957р, з того часу спільна аграрна політика зазнала значного реформування. Можна виділити такі основні реформи САП: “Програма 2000”, “Реформа 2003р”, “Реформа 2008р” “Перевірка САП 2008”.

Реформа “Програма 2000”Перехід ЄС до підтримки сільського господарства, зменшило викривлення світової торгівлі аграрною продукцією, яке було поглиблено реформою САП «Порядку Денного 2000», де передбачалося подальше зменшення цінової підтримки і зростання компенсаційних платежів. Посилювався наголос на захисті довкілля, відповідно було введено принцип «перехресної відповідності» (cross-compliance) та модуляції (modulation). Відповідно до них прямі платежі надавалися лише тим фермерам, які виконували вимоги щодо захисту довкілля, а також частина прямих платежів відраховувалася на розвиток сільської місцевості. Відбулося збільшення частки фінансування підтримки фермерів з національних бюджетів країн-членів ЄС, що можна розглядати як посилення принципу субсидіарності. Ця реформа ознаменувала перехід до більшої децентралізації аграрної політики та зменшення колективної фінансової відповідальності за неї через зменшення її фінансування з бюджету ЄС.

Реформа Фішлера (2003 рік) Зважаючи на те, що ЄС прагнув створити конкурентне, багатофункціональне та ефективне сільське господарство, реформи підтримки аграрного сектору були продовжені. Трансформація аграрного сектору ЄС продовжився з реформою 2003 року, ідейним натхненником якої був Комісар ЄС з аграрних питань Франц Фішлер. Ця реформа мала вирішити ряд серйозних викликів, які постали перед ЄС:

- загроза значного зростання видатків на сільське господарство через майбутній вступ у 2004 році десяти держав ЦСЄ, а також Румунії й Болгарії у 2007 році, адже більшість з них мала великі та низькопродуктивні аграрні сектори. Так, якщо в ЄС-15 в 2004 році частка аграрного сектору в ВВП становила в середньому 1,66%, а зайнятості – 1,7%, то в нових-країнах членах – 4,14% й 7,2% відповідно. Ця проблема викликала найбільше занепокоєння таких країн, як Німеччина, Нідерланди, Сполучене Королівство, Швеція та Франція, які виступали нетто-донорами бюджету ЄС;

- зниження довіри споживачів до якості продукції, виробленої фермерами ЄС через спалахи захворювань тварин (коров’ячий сказ);

- зупинка Дохійського раунду переговорів СОТ через небажання ЄС йти на поступки щодо зменшення підтримки аграрного сектору.

Реформа 2008 року Подальше розширення ЄС мало місце у 2007 році, коли відбулося приєднання Румунії та Болгарії до ЄС. Слід зазначити, що для цих країн аграрний сектор мав набагато більший вплив на розвиток економіки у порівняні з ЄС-25. Так, у 2005 році 7,2 % ВВП Болгарії та 8% ВВП Румунії створювалося саме усільському господарстві, в той час як для ЄС-25 цей показник складав лише 1,5%. Значною була й зайнятість населення нових країн-учасниць у аграрному секторі – 9,3% у Болгарії та 32,8 % у Румунії, натомість у ЄС-25 вона не перевищувала 5%. Це свідчило про низьку продуктивність їх фермерських господарств, та надзвичайно високий рівень використання земель фермерів у Румунії.

Пропонувалися аналогічні перехідні заходи, що й для країн, які приєдналися в 2004 році. Відповідно, прямі платежі мали впроваджуватися поступово протягом десяти років, з можливістю додаткових платежів з національних бюджетів та фондів розвитку сільських територій для компенсації тимчасового зниженого рівня прямих дотацій. Обидві країни мали змогу приєднатися до схеми Єдиного платежу на площу земель, зі зниженими вимогами перехресної відповідності. Для розвитку сільської місцевості було впроваджено додаткові заходи щодо реструктуризації ферм, раннього виходу на пенсію.[8] Болгарія погодилася на спеціальні перехідні заходи щодо молочного сектору та законодавства з питань ветеринарного та фіто-санітарного контролю. В свою чергу Румунія також отримала подібні поступки щодо законодавства з питань ветеринарного та фіто-санітарного контролю.

Можна констатувати, що відповідно до реформи «Перевірка САП» 2008 року ЄС надав більшої ваги ринковим важелям регулювання сільського господарства, але й досі залишається достатній рівень підтримки для європейських фермерів з метою забезпечення їм мінімального рівня доходів та гарантування безперебійне постачання базових аграрних товарів на ринки. Збільшення видатків на розвиток сільської місцевості та підвищення екологічних вимог свідчить про бажання країн – членів ЄС посилити соціальну й екологічну компоненти САП.

САП зародилась в 50-ті роки минулого століття в Західній Європі, суспільство якої зазнало значної шкоди в роки другої світової війни. Сільське господарство того часу теж переживало не найкращі свої часи та не могло гарантувати достатнє постачання продовольчих товарів.

Цілі та загальні принципи функціонування САП були закладені в Римській Угоді 1956-го року. В статті 39 Європейська Спільнота ставить наступні цілі:

-Підвищити продуктивність виробництва сільськогосподарської продукції за рахунок стимулювання технічного прогресу, 3 забезпечення раціонального розвитку аграрного виробництва та оптимального використання факторів виробництва, а саме праці;

-Таким чином забезпечити справедливі стандарти життя сільського населення, а саме за рахунок збільшення доходів осіб, які зайняті в сільському господарстві;

-Стабілізувати ринки;

-Забезпечити достану кількість продовольчих товарів;

-Забезпечити потрапляння товарів до споживачів за прийнятних

цін.

Очевидно, що дані цілі сформульовані доволі гнучко і деякі з них мають нечіткі формулювання, як, наприклад, “справедливі” та “прийнятні”. Тільки перша ціль має певні інструменти виконання. Більше того, перша ціль напряму стосується другої, так як припускається, що

зростання продуктивності має покращувати справедливі стандарти життя. Із самого початку існування САП до ринкової та цінової політики приділяли найбільше уваги.

Для досягнення вищезгаданих цілей, ЄС розробив три принципи функціонування САП:

-Вільний рух товарів всередині ЄС та спільні ціни для одних і тих самих товарів;

-Спільність переваг, що значить перевага внутрішньо виробленим товарів над імпортованими;

-Спільна фінансова відповідальність за ринкову та цінову політику Європейського Співтовариства.

100. Напрями державної політики щодо страхування ринків сільськогосподарського виробництва.

Сільськогосподарському страхуванню, здійснюваному з державною підтримкою, підлягають ризики втрати (загибелі) або часткової втрати сільськогосподарської продукції, у тому числі урожаю сільськогосподарських культур (зернових, олійних, технічних, кормових, баштанних культур, картоплі, овочів), урожаю багатолітніх насаджень, посадок багатолітніх насаджень (виноградники, плодові, ягідні, горіхоплодні насадження, плантації хмеливши, сподіваючись), в результаті дії небезпечних для виробництва сільськогосподарської продукції природних явищ (засуха, заморожування, вимерзання, випрівання, градобій, запорошені, піщані бурі, землетрус, лавина, сель, повінь, перезволоження грунту) (далі - сільськогосподарське страхування). Сільськогосподарським товаровиробникам за рахунок бюджетних коштів надаються субсидії у розмірі п'ятдесяти відсотків від сплаченої страхової премії (страхових внесків) за договором страхування.

Державна підтримка сільськогосподарського виробництва в Україні має бути спрямована на забезпечення отримання прибутковості виробництва на рівні, що забезпечує розширене відтворення, створення сприятливих соціальних умов життя сільських жителів та покращення добробуту їхніх сімей, формування передумов для збереження та комплексного розвитку сільських територій, задоволення потреб населення України в якісних і доступних продуктах харчування, розширення експортного потенціалу країни.

Сільське господарство традиційно є ризиковою сферою діяльності. Особливо це стосується України, в якій успішні результати сільгоспвиробника багато в чому визначаються погодними умовами. З врахуванням того фактору, що ціни на сільгосппродукцію постійно зростають, недоотримання врожаю обертається значними збитками та втраченою вигодою. Більше того, вступ нашої країни до СОТ ставить нові орієнтири для сільського господарства України, вимагає створення більш конкурентного середовища. Достатньо надійним джерелом захисту від ризиків є їх страхування. Але необхідність цього інструменту в діяльності усвідомлюється не всіма сільгоспвиробниками.

Сучасне страхування аграрного виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій та установ зв'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів

Дата добавления: 2015-08-10