Офіційна преса Франції

Спочатку офіційна преса Франції була представлена “Mercure francais” (“Французький Меркурій”, 1611 – 1644), політичним і літературним виданням, заснованим Жаном Рішаром. Ставши першим міністром Франції у 1624 р., кардинал Рішельє прибрав до рук “Mercure francais”, поставивши на чолі цього видання падре Жозефа, котрого сучасники називали “сірим преосвященством”. Але малотиражний “Mercure francais”, що виходив у світ один раз на рік, не відповідав політичним завданням Рішельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на громадську думку, а для цього було необхідне періодичне видання іншого типу.

Рішельє звернув увагу на Теофраста Ренодо, який добре зарекомендував себе вдалою журналістською роботою в “Mercure francais”. Саме Теофрасту Ренодо належало створити першу національну французьку газету. За фахом Теофраст Ренодо був королівським медиком. Цю посаду він одержав у 1612 р. завдяки протекції падре Жозефа, котрий залучив свого протеже і до роботи у “Mercure francais” в 1624 р.

Перший номер офіційної французької газети побачив світ 30 травня 1631 р. Її назву – “La Gazzette” – дослідники міжнародної журналістики пояснюють усе тією ж назвою дрібної срібної монети (gazzetta), яку платили венеціанці в ХVІ ст. за кожний рукописний “avvisi”. З легкої руки Теофраста Ренодо слово “газета” увійшло до багатьох європейських мов.

Сам Ренодо навряд чи зміг організувати своє видання без підтримки всемогутнього кардинала. Медику Ренодо було складно увійти до замкнутого кола паризьких друкарів. У 1630 р. за підтримки Рішельє Теофраст Ренодо отримав офіційний дозвіл на володіння Адресним бюро і зміг діяти й збирати інформацію на всій території Франції. Маючи в руках монополію га збирання інформації, Ренодо уже зміг зробити крок до видання власної газети.

“La Gazzette” виходила один раз на тиждень на 4 сторінках. Перший номер містив новини (в основному двотижневої давнини) із Рима, Праги, Константинополя. Тематика – торгівля, війна,

придворна хроніка, дипломатичні відомості. Наклад “La Gazzette” перших років видання не перевищував 1200 прим., зберігалася єдина нумерація випусків, а після закінчення року видавався “Recueil des Gazzettes” (“Річний збірник “La Gazzette”).

Публікації Ренодо відрізнялись майже літературним стилем, сам король читав “La Gazzette” і навіть призначив редактору грошову винагороду за його журналістську працю. “La Gazzette” сприймалася як друкований орган уряду, і з 1762 р. почала виходити як офіційне видання під назвою “La Gazzette de France”, проіснувавши загалом до 1944 р. Сам Теофраст Ренодо не прагнув до конфронтації з урядом, що загрожувало втратою королівського патенту. Тому публікації в його виданні ототожнювалися із позицією кардинала, котрий неодноразово сам коригував тональність і спрямованість матеріалів.

Кар’єра Ренодо йшла успішно – у 1635 р. до його рук перейшов і “Mercure francais”. Свої принципи газетяра Ренодо сформулював таким чином: “Я мушу вам сказати, що історія є розповідь про дійсні події. Газета ж користується й чутками. Історія завжди каже правду. Газета вже й того робить достатньо, якщо вона заважає обдурювати”.

За допомогою “La Gazzette” Рішельє намагався встановити державну монополію на інформацію. Він був переконаний, що державі потрібна лише та інформація і тільки в тому висвітленні, які вигідні урядові й відповідають інтересам його політики. Як внутрішня хроніка, так і повідомлення з інших країн підлягали найретельнішій обробці. Кардинал не лише сам дописував у “La Gazzette” (анонімно), а й залучив до “журналістики” самого Людовика ХІІІ.

Хоча час незалежної газетної періодики у Франції ще не настав, газета увійшла до повсякденного життя французів. Жан де Лабрюйєр у “Характерах”, де відзначав усі гідні уваги події в житті французького суспільства ХVІІ ст., писав про завдання та функції преси: “Газетяр зобов’язаний повідомляти публіці, що вийшла в світ така-то книга, …віддрукована таким-то шрифтом на гарному папері, гарно оправлена і коштує стільки-то. Він повинен вивчити все – аж до вивіски на книжковій крамниці, де ця книга продається; але боже його збав удатися в критику. Високий стиль газетяра – це порожні балачки про політику. Здобувши яку-небудь новину, газетяр спокійно лягає спати; за ніч вона встигає протухнути, і вранці, коли він просинається, її доводиться викидати”.

В Італії поява першого друкованого періодичного видання відноситься до 1636 р., коли у Флоренції друкарі Амадоре Массі та Лоренцо Ланді почали видавати щотижневик, який не мав, проте, певної назви. Перша ж італійська газета, що мала назву “Sincero” (“Щира”), видавалася Лукою Ассаріно в Генуї з 1642 по 1682 рр.

Дата добавления: 2015-08-02