Перші європейські журнали

Умови виникнення перших європейських журналів в першу чергу визначалися створенням у ХVІІ ст. інтелектуального середовища, яке увійшло в історію під назвою “La Republique des Lettres” (“Республіка літераторів”, або “Республіка вчених”). Це поняття відобразило нову форму спілкування європейських інтелектуалів, орієнтованих на антисхоластичні методи пізнання. Це свого роду інтернаціональне “братство літераторів”, об’єднаних завданням пошуку істини в “невидимі коледжі”, вільні від теологічних догм. Окрім особистих зустрічей, члени “La Republique des Lettres” потребували наукової переписки, без якої важко уявити духовне життя європи цього періоду. Переписка ця була іншого гатунку, ніж епістолярна спадщина античності, середньовіччя чи Ренесансу: “кожний, хто прагнув знання, повинен був орієнтуватися тепер не на Вчителя та його інтерпретаторів, тобто не на готове знання, а на самого себе та на інших як рівноцінних (у смислі рівної їхньої участі у формуванні нового знання) особистостей”. Почали створюватися наукові товариства, здатні до залучення та акумулювання коштів на видання (у тому числі і періодичні).

Слово “журнал” походить від латинського “diurnalis” (“щоденний”), що нагадує “acta diurna” Юлія Цезаря. Особливість перших європейських журналів – переважно наукова орієнтація. Наукова переписка залучила до комунікації велику кількість учасників. Інформаційно-пропагандистські можливості періодичного видання було незміримо вищими.

Перший європейський журнал – “Journal des Savants” (“Журнал вчених”, 1665 – 1828) було створено за ініціативою французького міністра фінансів Жана-Батиста Кольбера, котрого часто порівнюють із кардиналом Рішельє. Кольбер задумав періодичне видання, яке б висвітлювало наукові, критичні та літературні проблеми, що стояли перед інтелектуальною елітою Європи.

“Journal des Savants” побачив світ у Парижі 5 січня 1665 р. На посаду редактора та видавця було запрошено радника парламенту Дені де Салло. Журнал виходив спочатку один раз на тиждень, потім раз на два тижні на 12 сторінках. Видання Салло було покликане заповнити пробіл у науковому спілкуванні, в обміні інформацією, у плідних дискусіях. Матеріали оформлялися у вигляді листів. Журнал було орієнтовано на наукову полеміку, на “провокації” диспуту. У виданні “Journal des Savants” Дені де Салло допомагали такі відомі діячі французької культури, як Марен Лерой де Гомбервілль та Жан Шаплен. Через рік видання журналу перейшло до рук абата Жана Галлуа, професора грецької мови, котрий залишався на посаді редактора до 1674 р.

На початку ХVІІІ ст. слово “журнал” розумілось як “періодичний твір, який, з’являючись регулярно через певний час, повідомляє про нові чи знову перевидані книги, розкриває їхній зміст по сповіщує про відкриття у науці; коротше кажучи, твір, у якому хтось висвітлює все, що щодня відбувається в “Республіці літераторів”.

У 1665 р. із запізненням у кілька тижнів в Англії з’явився журнал “Philosophical Transactions of the Royal Society” (“Філософські праці Королівського товариства”) під редакцією Генрі Олденберга. Цей журнал, офіційний орган Лондонського королівського товариства, виходив щомісяця. Цікаво, що з десяти публікацій, які склали перший номер, три були взяті із “Journal des Savants”.

У 1668 р. у Римі виник перший італійський журнал “Il Giornale de’Letterati” (“Журнал літераторів”). Журнал цей був задуманий його редактором Франческо Надзарі за зразком французького “Journal des Savants”, а надалі сам служив за взірець італійським літературним журналам. Журнал, в якому вміщувався доробок літературознавчого, мовознавчого, філософського характеру, проіснував до 1679 р. У 1682 р. професор Отто Менке здійснив у Лейпцігу видання латиномовного журналу “Acta Eruditorum” (“Вчені записки”), який швидко став відомий на континенті. В його виданні активну участь взяв Готфрід Вільгельм Лейбніц, котрий опублікував на сторінках цього журналу багато своїх праць. Журнал “Acta Eruditorum” проіснував до 1731 р.

Цензурні переслідування, що мали місце у більшості держав Старого Світу, змусили звернути увагу журналістів на можливість публікацій своїх видань у Голландії. Впливовий французький філософ-скептик П’єр Бейль, котрий емігрував за свої релігійні переконання в Голландію, розпочав друкувати з 1684 р. періодичне філософсько-літературне видання “Nouvelles de la Republique des Lettres” (“Новини літературної республіки”). У передмові до першого номера П. Бейль писав, що “ми вільні від нерозумної пристрасності. Ми виступатимемо швидше у ролі доповідача, аніж у ролі судді, і ми наведемо уривки з книг, спрямованих проти нас, так само сумлінно, як і книг, що виступають за нас”. Видання Бейля мало широкий резонанс, ствердивши авторитет редактора в європейських інтелектуальних колах. У Франції розповсюдження “Nouvelles de la Republique des Lettres” було заборонено. У журналі Бейля містилися рецензії на книги з питань філософії, богослів’я, історії та літератури, полемічні твори політичного та релігійного характеру. Але навіть у терпимій до інакомислення Голландії ряд публікацій Бейля привів до того, що незалежний редактор позбувся місця професора історії та філософії в Роттердамському університеті.

Нападки недоброзичливців і проблеми зі здоров’ям змусили Бейля через три роки припинити своє видання. Бонаж де Боваль продовжив працю Бейля, переіменувавши журнал на “Histoire des ouvrages des savants” (“Історія праць учених”, або “Літопис творінь учених”). У новому вигляді журнал проіснував до 1709 р.

У 1688 р. Жан Леклерк, емігрант та ідеологічний опонент Бейля, здійснив в Амстердамі видання журналу “Bibliotheque universelle et historique” (“Загальна історична бібліотека”). Цей журнал проіснував п’ять років і прославився тим, що уже в перших номерах Леклерк опублікував великі фрагменти фундаментальної праці Джона Локка “Дослід про людський розум”, викликавши бурхливу полеміку в багатьох країнах Європи.

Журнали літературно-критичного змісту у Франції беруть початок від періодичного видання “Mercur Galant” (“Галантний Меркурій”), заснованого в 1672 р. Королівський “привілей” на видання цього журналу отримав популярний на той час драматург і полеміст Жан Донно де Візе, літературний противник Мольєра. У перші роки “Mercur Galant” виходив нерегулярно, однак з 1677 р. де Візе зробив це видання щомісячним. Особливим успіхом у читаючої публіки користувався розідл світської хроніки.

Під рубрикою “Листи до Мадам” де Візе публікував останні новини королівського двору та паризького бомонду. Розрахунок де Візе був правильний. Розмови та плітки салонів і палацових кіл ставали відомими широкому колові читачів, що цікавилися інфрмацією такого роду.

Реакція сучасників на це періодичне видання була неоднозначною. Для Жана де Лабрюйєра “Mercur Galant” “стоїть нижче цілковитого нікчемства; втім, таких видань у нас чимало. Той, хто примудряється нажити статок на дурній книзі, такою ж мірою при своєму розумі, якою нерозумний той, хто її купує; однак, знаючи смак публіки, важко часом не підсунути їй якої-небудь дурниці”.

Варто відзначити, що в 1696 р. у “Mercur Galant” з’явилася чудова казка Шарля Перро “Спляча красуня”, яку той опублікував анонімно, не бажаючи пов’язувати своє ім’я з твором, написаним (згідно з канонами класицизму) у “низькому жанрі”.

У подальшому королівський привілей на видання журналу “Mercur Galant” перейшов до рук Шарля Дюфрені, котрий поєднував у собі багато талантів – драматурга, поета, музики, маляра, романіста, журналіста й комерсанта. Дюфрені увійшов в історію французької журналістики не лише як редактор одного з перших французьких журналів. Він уперше застосував прийом показу французької дійсності очима чужинця, такого собі мешканця Сіаму, котрий випадково потрапив у Париж (“Серйозні та комічні розваги сіамця”, 1699). Герой Дюфрені, абсолютно не знайомий з мораллю й побутом тодішнього європейського життя, постійно потрапляє у комічні та безглузді ситуації, які в свою чергу привертають увагу читачів на непривабливі сторони повсякденного життя.

Прийом, використаний Дюфрені, став дуже популярним у публіцистиці епохи Просвітництва. Шарль Монтеск’є використав його у “Перських листах”, Олівер Голдсміт – у “Громадянині світу, або Листах китайського філософа, котрий проживає в Лондоні, своїм друзям на Сході” тощо.

Дата добавления: 2015-08-02