Розподіл влади.

Більшість мислителів минулого (Арістотель, М. Падуанський, Д. Локк) зазначали, що діяльність держави є неоднорідною і має

кілька видів: законодавчу діяльність, виконання законів (управління) і правосуддя. Спираючись на ідеї попередників, III.-Л. Монтеск'є створив теорію «розподілу влади», що визнається як класична. На його думку, у правильно облаштованій державі не може бути єдиної влади, а повинні існувати три незалежні одна від одної влади: законодавча, виконавча і судова. їх поєднання в одному органі неминуче призводить до занедбання спільних інтересів і є несумісним з політичною свободою.

Схема Монтеск'є мала яскраво виражений соціально-право­вий зміст і стала теорією політичного компромісу між молодою тоді буржуазією і феодальною верхівкою. Законодавча влада по­винна належати двопалатному парламенту, одна з палат презен­тувала б «третій стан», а друга - аристократію. Виконавча влада довірялась монарху, а судову втілював суд присяжних (орган «тре­тього стану»). Виконавча влада, за Монтеск'є, обмежена зако­ном, а суди є незалежними і керуються лише законом. При цьому різні гілки повинні «стримувати» одна одну: король отримував право вето на закони, які приймав парламент, і навіть міг його розпустити.

Ідеологи радикального напрямку виключали можливість поділу влади між суспільними станами. Ж.-Ж. Руссо доводив, що основою державного ладу повинен бути суверенітет народу. Виходячи з цього, він вважав усі три влади особливими проявами єдиної верховної влади і тлумачив «розподіл влади» в органі­заційно-правовому сенсі. При цьому законодавчу владу повинен здійснювати сам народ безпосередньо (на зборах), а виконавчу -уряд, що відповідає перед народом. Лише у великих державах можливе створення представницького органу.

Ідея розосереджування влади не була новою, вперше її було реалізовано в межах римського полісу. Якщо в грецьких полісах практично були відсутні змішані форми правління і в них влада була тотальною, то з Римі відбувся розподіл влади' -інституціональний і соціальний. В результаті конфлікту між плеб­сом і патриціями з'явився новий елемент влади - народний три­бунат. З його введенням уперше у світовій політичній практиці конфлікт інтересів різних соціальних груп набув інституціонального оформлення і йому було надано легітимного характеру.

Римська політична система вперше реалізувала принцип змішаної форми правління. Консульська влада уособлювала вла­ду монарха, сенат - владу аристократії, а народний трибунат -владу народу. Всі три інституційно оформлені влади відігравали роль противаг.

Не випадково в СІЛА на новому рівні відтворені принципи римської політичної системи. Президентська влада - це елемент монархічної влади, сенат - влади аристократії, а палата представників - народний трибунат. У США Верховний суд — найвищий тлумач законів і Конституції, у Римі цим займався інститут цензорів. Він перевіряв відповідність нових законів раніш установленим принципам функціонування римського полісу (римсь­кої конституції тоді не було).

У витоків матеріалізації ідеї «стримувань і противаг» як вихідного принципу американської державності, що його було по­кладено в основу Конституції США, стояв Дж. Медісон (1751-1836). Він використав досвід розподілу влади між центральними і місцевими органами влади в Британській імперії, підтвердив її ідеями Локка і Монтеск'є та зробив інноваційний внесок з урахуванням суто американської специфіки (генетична укоріненіеть принципу свободи і громадянський менталітет нації).

Медісону належить парадоксальна ідея: конституційно офор­млена держава не має бути поставленою в надто велику залежність від тиску «знизу». «Батьки-засновники» Конституції США ви­значили шість головних принципів:

- рівні права штатів;

- наявність трьох органів правління (трьох гілок єдиної влади);

- рівність громадян перед законом;

- правління законів, але не людей;

- зміна форми правління шляхом змін у Конституції;

- визнання Конституції США, законів Конгресу і угод США найвищим правом на території країни.

Як бачимо, все це повністю відповідає загальнодемократич­ним нормам.

Творці Конституції США намагались також уникнути «надмірностей» демократії створенням системи «стримувань і про­тиваг» - цієї суто американської новації. Ця система передбачає політичну і правову незалежність Президента, законодавців і суддів, залежних один від одного у виконанні конституційних обов'язків.

Політична незалежність гарантується тим, що всі органи вла­ди отримують різні джерела формування (легітимації повноважень): кожному призначена «своя» категорія виборців і механізм легітимації:

• Президента обирає весь народ через колегію виборців (це двоступенева легітимація).

• Сенаторів обирає електорат штатів (до 1913 р. - легіслатури штатів - законодавчі збори).

• Конгресмени обираються прямим (одноступеневим) голосу­ванням виборчого корпусу штатів.

• Членів Верховного Суду призначає Президент «за порадою і за згоди Сенату».

Конституція також наділяє означені державні інститути різними строками повноважень. Це своєрідна «турбота» батьків Основного закону про те, щоб емоційна і недосвідчена в політиці більшість змогла контролювати одразу лише один державний орган. Цим досягаються дві мети: не обмежуються права меншості і попереджується дестабілізація суспільства.

Правова незалежність трьох гілок влади забезпечується механізмом взаємоконтролю і суміжної компетенції, що включає доктрину розподілу влади в поєднанні з системою «стриму­вань і противаг». У ньому уособлюється скоріше взаємозалежність, ніж залежність.

Розкриємо анатомію цього правового механізму:

• Президент має право вето, але обидві палати Конгресу ра­зом здатні відхилити його.

• Президент несе відповідальність за виконання законів, але залежить від Конгресу, який асигнує кошти на діяльність вико­навчих відомств і реалізацію законів.

■ Сенат і палата представників мають право абсолютного вето стосовно один одного.

• Верховний Суд може визнати невідповідними Конституції закони, прийняті Конгресом і підписані Президентом.

• Судді до Верховного Суду призначаються Президентом, за­тверджуються Сенатом і не можуть бути усунені з посади в поряд­ку імпічмента.

• Сенат має право блокувати призначення осіб, пропонова­них Президентом на федеральні посади.

• Обидві палати здатні усунути самого Президента шляхом процедури імпічмента; у палаті представників ініціюється імпічмент, Сенат розглядає його на заключній стадії.

• Президент укладає угоди від імені США, але вони підлягають ратифікації лише за згоди 2/3 Сенату (не менше 67 сенаторів).

Розосередження та взаємозалежність органів влади - наріжний камінь легітимного конституційного правління. «Стримування і противаги» відіграють подвійну роль: по-перше, вони заохочують співробітництво, по-друге - створюють потенціал для конфліктів. Конфлікти розв'язуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Взаємовідносини контролю і нагляду передбачені для федерації і штатів. Розподіл влади та «стримування і противаги» діють по горизонталі (Президент - Конгрес - Верховний Суд) і по вертикалі (Федерація - Штати). Дж. Медісон відзначав, що в американській республіці влада, віддана народом, спочатку ділиться між двома урядами (федеральним і в кожному штаті), потім кожна з них розподіляється між різними і відокремленими один від одного інститутами; звідси - подвійний захист громадян.

Ідея розділених, але врівноважених сил була, по суті, політичним втіленням закону Ньютона, що володів умами мислителів XVII-XVIII ст. Однією з причин запозичення римського принципу було бажання американців уникнути появи політичних партій, нібито згубних для демократії.

Докладний аналіз розподілу влади в найсильнішій державі світу дає уявлення про президентський тип республіки. Загалом поділ республіканського устрою на три типи республік - президентські, парламентські і змішані (президентсько-парла­ментські і парламентсько-президентські) обумовлений особливо­стями розподілу влади.

Вирізняють такі відмінності між президентською і парламен­тською республіками:

- у механізмах формування інститутів трьох гілок влади;

- у представництві вищої виконавчої і частково законодавчої влади Президент - він же і Прем'єр-міністр - має визначені законодавчі повноваження;

- у взаємоконтролі гілок влади (наявності різних механізмів «стримувань і противаг»).

Характерні риси президентської республіки:

- поєднання повноважень голови держави і голови уряду в одній вищій службовій особі;

- позапарламентський спосіб обрання Президента і формуван­ня уряду;

- відсутність в уряду права розпуску вищого законодавчого органу, а в парламенту - відсутність права приймати вотум недовіри до уряду;

- заборона на суміщення депутатських повноважень і міністерських посад.

Характерні риси парламентської республіки:

- парламент є центральним суб'єктом влади в державі;

- парламент формує виконавчу і судову гілки влади;

- прем'єр-міністр призначається парламентом;

- парламент має право виразити вотум недовіри урядові;

- президент виконує суто представницькі функції. Змішаному типу не властиві сталі риси обох республік, змішана

республіка тяжіє до однієї з них. Головна її риса - подвійна відповідальність уряду: перед президентом і перед парламентом. За цієї форми правління сильна президентська влада поєднується з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду.

Зразком такої республіки є Франція. У цій країні президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може усунути президента, а президент має право розпустити пар­ламент на 6 місяців за обов'язкової умови оголошення дати поза­чергових парламентських виборів. Президент - голова держави і верховний головнокомандувач, у нього є відкладальне вето на рішення парламенту, а також право одноосібного введення над­звичайного стану (тобто правління на основі ордонансів - прези­дентських указів).

Президент призначає прем'єр-міністра, парламент лише за­тверджує запропонований прем'єром склад уряду. Глава держави головує на засіданнях уряду, затверджує його рішення і цим кон­тролює його діяльність. Він не має право законодавчої ініціативи,

але може оголосити референдум з питань, з яких не вдалось дійти згоди з парламентом. Президент особисто і постійно керує армією, державною безпекою і зовнішньою політикою. Ці нормативні по­вноваження запозичені з Конституції США.

Парламент здійснює контроль над урядом через утвердження щорічного бюджету та винесення йому вотуму недовіри. Конституція V Республіки передбачає лише один випадок юри­дичної відповідальності президента перед парламентом: зрада батьківщині, це обвинувачення висувається від імені обох палат. Палати обирають Вищий суд з 24 парламентаріїв, які здійснюють суд над президентом.

Німеччина - зразок парламентської республіки. Президент оби­рається парламентом країни - Федеральними зборами - і виконує головним чином представницькі, юридичні і парламентські функції. Фактичним керівником держави є канцлер - прем'єр-міністр, він є головою виконавчої влади і лідером партії, що перемогла на виборах до парламенту.

Такі типи республік у «чистому» вигляді зустрічаються рідко. Формою правління в Англії, Швеції, Данії, Бельгії тощо є конституційні монархії, але фактично це парламентські республіки, оскільки головним суб'єктом влади в цих країнах є парламент.

Дата добавления: 2015-07-25