Генезис професійної злочинності в Україні

Кримінальних спеціальностей існує дуже багато. Тільки крадіїв офіційно налічується близько ЗО спеціальностей, хоча на практиці їх, звичайно, більше. Таке розмаїття злочинних спеціалізацій обу-

мовлене закономірностями розвитку суспільства і відображає його конкретно-історичні реалії. Індустріальне суспільство, на відміну від аграрного, характеризується високою ступінню спеціалізації та ін­теграції, що підвищує продуктивність праці. Це стосується і злочин­ної діяльності.

Історія генезису професійної злочинності в Україні є яскравим підтвердженням залежності характеру злочинності від конкретних соціальних умов. Одними з перших професійних злочинців були так звані "злодії з великої дороги", тобто розбійники, для яких грабунок був не просто злочинним заняттям, а способом життя. Виникнення цієї професії стало наслідком історичного парадоксу. Київська Русь спромоглася проминути рабовласницький лад, але монголо-татар-ська навала відкинула її розвиток далеко назад. На теренах Київ­ської Русі було утворене Московське князівство, а згодом Російська імперія, у якій узаконене кріпацтво існувало аж до 1861 року. Тяжкі •умови життя змушували селян тікати від своїх гнобителів, а оскіль-си легалізація на іншій території була неможлива (крім козацьких Іемель), розбій ставав єдиним засобом до існування.

Що стосується крадіїв, то до початку індустріалізації ця профе-;ія не могла отримати значного поширення. Це пояснюється тим, що не було великих міст, мешканці яких не знали б один одного в обличчя. Цей фактор унеможливлював злодійство як основне дже­рело доходів, оскільки про нього одразу дізнавалися сусіди. До того ж тоді застосовувались такі санкції як відтинання руки, таврування на лобі, виривання ніздрів або страта. Тому крадії не могли вести осідлий спосіб життя. Для того періоду характерне вчинення злочи­нів у нічний час на постоялих дворах, поштових станціях, тобто в місцях, де люди зупинялися не надовго.

Мабуть, чи не найдревнішою спеціалізацією крадіїв було коно­крадство. Великі масиви лісостепу та степу протягом тривалого ча­су залишалися порубіжжям між поселеннями ще праукраїнського етносу і різними кочовими племенами. Для останніх викрадення та­буну не лише у супротивника, а й сусіда не вважалося ганебним за­няттям. Більш того, це було ознакою воїнської доблесті.

Ще з Історії Київської Русі відомі випадки, коли князі, дізнав­шись про наміри кочових племен здійснити набіг, набирали неве­личкі загони волонтерів з власної дружини для крадіжки на прива­лах коней супротивника, що іноді призводило не лише до обмежен­ня маневреності, але й до відмови кочівників продовжувати набіг.

Конокрадство залишалося досить поширеним явищем навіть за часів бурхливого капіталістичного розвитку Російської імперії. До­слідники цієї проблеми констатували серед конокрадів значне по-

дрібнення спеціалізації, а також високий рівень організованості від Таврійського степу до Далекого Сходу. Фіксувалися непоодинокі ви­падки затримання на кордоні з Манжурією табунів коней, викраде­них у конезаводників Причорномор'я. Практично в кожному регіоні були спеціалісти, які докорінно змінювали зовнішній вигляд ко­ней — перефарбовували шкіру, міняли форму копит, зубів, підков, підстригали гриви чи хвости. Проводячи аналогію з сучасними вик­радачами автомобілів, переконуємося, що у методах їх злочинної діяльності мало що змінилося. Іншим став лише предмет злочину.

У 40-і роки XIX століття відбувся подальший розподіл злочинців за видами діяльності, що призвело до підвищення їх професіоналіз­му. Жебраки трималися окремо, крадії — у злодійському середови­щі, грабіжники — у розбійницькому. Таким чином концентрувалася відповідна кримінальна еліта і було у кого вчитися. Створювалися підпільні школи для малолітніх злодіїв, найбільш обдаровані направ­лялися за кордон для удосконалення кваліфікації. Навчання прово­дили "професори" злочинного світу. Так, в Одесі з'явилися злодій­ські професії, що поділялися на 8 розрядів, а грабіжники мали один розряд, їх називали "щіпачами". Злодійська шпана поділялася на "марвіхерів" (карманників), "кватирників" (крали через кватирки), "майданщиків" (крали у людей, що спали на вокзалах) тощо. Деякі з цих професій існують і в наш час.

Варто вказати на циклічність структури і динаміки професійної злочинності в Україні від початку XVIII до кінця XIX століття. Цик­лічність була обумовлена бурхливим економічним розвитком, пере­дусім, у зоні Причорномор'я, і розростанням портових міст та Ін­дустріальних центрів. Це супроводжувалося збільшенням числа корис­ливих злочинів, їх Інтелектуалізацією і виходом професійних злочинців на міжнародний рівень. Так, розглянута у 1870 році Одеським окруж­ним судом справа групи фальшивомонетників на чолі з Терновим свід­чить щодо наявності у них фабрик для підробки казначейських паперів у Лондоні, Гамбурзі та Інших містах Західної Європи¹.

Наприкінці XIX — початку XX століття на півдні України зачас­тили неврожаї і розорені селяни подалися до міста. Це істотно по­повнило армію злочинців. Яскравим прикладом злочинця—профе­сіонала того часу був легендарний розбійник Василь Чумак. У 15 років він став на злочинний шлях, викрадав цілі обози, грабував ма­єтки поміщиків, займався контрабандою. Його дев'ять разів арешто­вували, але він щоразу втікав з тюрем чи каторги. У 1892 році Чу-

Див: В. Фейтельберг-Бланк, В. Шестаченко. Бандитская Одесса. "Двойное дно" Южной Пальмирн. — Одесса, 1999.

мака засудили до страти за конокрадство. Тоді йому було понад 100 років. Відомі й інші імена, такі, як "Мішка Япончик", Сонька "Золо­та Ручка", міжнародний злодій "доктор Слонімський" та інші.

На початку XX століття вперше в історії вітчизняного бандитиз­му в Одесі з'явився рекет, почали створюватися так звані "криші". Скажімо, Гольченко торгівцям, які сплачували йому данину, вида­вав записки-індульгенції з таким текстом; "Не чіпати. Богун". У 1915 році була виявлена група жінок-вимагательок. Тоді ж спіймали банду Антона Мальованого, яка вчинила 9 убивств на замовлення.

Після Жовтневого перевороту 1917 року і громадянської війни різко зросла корисливо-насильницька злочинність. Але треба відда­ти належне більшовицькій владі, що досить швидко змогла її при­боркати. Правда, це було зроблено ціною жорстких репресій та за­провадження тотального нагляду всіх за всіма. Одначе професійна злочинність, всупереч радянській пропаганді, викорінена не була.

Теза відомого західного кримінолога Дюркгейма про зневіру пе­ресічного громадянина в нормативні системи, що не відображають реалій життя, дістала своє підтвердження І в СРСР. В кінці 70-х ро­ків наявність на споживчому ринку величезного дефіциту товарів зумовила появу мережі підпільних цехів, які виробляли продукцію підвищеного попиту. З'явилася нова кримінальна спеціальність — "цеховик". Упродовж короткого строку "цеховики" зуміли акумулю­вати гігантські фінансові ресурси незаконними на той час способа­ми. Саме ці ресурси стали зоною підвищеної уваги злочинців. "Цеховики" були ідеальним об'єктом для шантажу та здирництва і незабаром підпали під контроль криміналітету.

Сьогодні можна стверджувати, що отримання злочинним світом вказаного матеріального підґрунтя обумовило закономірне зростан­ня організованої та професійної злочинності наприкінці 80-х — по­чатку 90-х років. На цей же період припали радикальні реформуван­ня в українському суспільстві та початок розбудови незалежної держави.

Дата добавления: 2015-07-25