Виборче законодавство в Україні

До 1997 р. в Україні виборче законо­давство передбачало існування мажо­ритарної виборчої системи з одноман­датними округами. Територіальне

представництво, яке лежить в основі мажоритарної системи, полегшувало просування у вищий законодавчий орган країни старої державної та виробничої номенклатури. За умов прихо­ваного домінування у місцевих органах влади колишньої пар­тократії робота виборчих комісій, які створювалися ними, значно спотворювалась.

25 жовтня 1997 р. набув чинності новий Закон України "Про вибори народних депутатів України". Він став результатом кількамісячних парламентських дебатів. Відповідно до цього закону, половина складу Верховної Ради обирається в одно­мандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а решта — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загально­державному виборчому окрузі.

Законом передбачено, що одномандатні виборчі округи по­винні мати приблизно рівну кількість виборців, виборцями багатомандатного округу стають всі громадяни України. Го­лосування в одномандатному та багатомандатному округах відбувається на спільних виборчих дільницях. Обраним вва­жається депутат, який одержить більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Для політичних партій та бло­ків уведено 4-відсотковий бар'єр представництва. Мандати розподіляються між партіями (блоками) за допомогою вибор­чої квоти. Закон також встановлює порядок висування та ре­єстрації кандидатів у депутати, форми та засоби перед­виборчої агітації, бюджетні та позабюджетні джерела фінансу­вання виборчої кампанії, а також вказує, у яких випадках ста­ють необхідними повторне голосування, повторні або позачергові вибори. З моменту опублікування Закону "Про вибори народних депутатів України" усі попередні законодав­чі акти стосовно виборів втратили свою чинність.

Очікується, що закон, який поєднує в собі обидва типи представництва, неодмінно викличе істотні зміни у структурі політичної системи, стимулюватиме появу нових лідерів та приведе до зміни балансу між політичними силами на всіх рівнях державної влади.

Рудич

Вибори. Аналіз парт. систем не був би повним без розгляду кола проблем, пов'язаних із виборами: адже вибо­ри є головною ареною міжпарт. змагання.

В умовах авторитаризму голосування має зазвичай од­ностайний характер. Проте вибори проводяться регулярно, адже виконують роль соц. мобілізації й легітимації ре­жиму. Це добре розумів Сталін, що перетворював вибори на галасливі пропагандистські кампанії, які вихваляли партію й особисто «улюбленого вождя». І навіть в умовах авторитар­них режимів виборці можуть використати вибори для ілюст­рування своїх прав. Отже, поширений скептицизм із приво­ду виборів без вибору не завжди виправданий.

В умовах ліберальної демократії вибори є головним ме­ханізмом передавання влади й виконують цю функцію сис­тематично.

Виб. системи. Виб. системи мають різні класифі­кації. Проте виокремлюють три найпоширеніші: мажоритар­ну, пропорційну та змішану.

Мажоритарна система, завдяки якій перемагає той кан­дидат, який отримав у виб. окрузі обумовлену зако­ном (абсолютну або відносну) більшість голосів. У разі застосування абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, що набрав понад 50 відсотків голосів, а віднос­ної — той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виб. система є найдавнішою серед виб. систем, діє в 76 країнах світу. Система зас­тосування абсолютної більшості діє у Франції, Еквадорі, відносної більшості — в Канаді, Вел. Британії тощо.

Пропорц. виб. система — виб. система, згідно з якою депутатські мандати розподіляються між списками кандидатів від політ. партій (коаліцій) пропорційно до кількості голосів, отриманих кожним із цих списків. Розрізняють пропорц. виб. системи із списками «жорсткими» (виборці голосують за список у цілому), «напів­жорсткими» (виборець може проголосувати як за список загалом, так і віддати перевагу одному з кандидатів) та «м якими» (виборець голосує не тільки за список у цілому, а обов'язково віддає перевагу (преференцію) конкретному кандидатові). Пропорційна виб. система виникла на початку XX ст. й сьогодні застосовується в 48 країнах світу, переважно в Європі. При застосуванні цієї виб. систе­ми межі виб. округів переважно збігаються з межами адм.-тер. утворень або вся тер. держави становить єдиний загальнонац. округ (Ро­сія, Португалія, Ізраїль). У ряді країн уведено так званий «бар'єр» — мінімальний відсоток голосів, який має отрима­ти список, щоб кандидати зі списку здобули депутатські мандати. Рівень «бар'єра» - від одного відсотка (Ізраїль) до п'яти відсотків (Швеція, ФРН) та навіть 10 відсотків (Туреччина).

Змішана виб. система є тією чи тією комбінацією ма­жоритарної та пропорційної виб. систем. Класичним прикладом є виб. система в Німеччині, де 50 відсотків бундестагу обирається за земельними парт. списками на підставі пропорційної системи, а решта 50 відсотків — на підставі мажоритарної системи зі здобуттям відносної біль­шості голосів. Німецький досвід запозичили Росія, Болгарія, Литва, Румунія, Грузія.

Отже, вибори є цивілізованою, правовою формою здобут­тя й оновлення влади, приведення її структур та діяль­ності у відповідність до вимог життя.

Панов

Дата добавления: 2015-07-25