Основні моделі виборчих систем

	Moцель виборчої системи
	Мажоритарна	Пропорційна	Змішана
	• одномандатні або багатомандатні • приблизно рівна кількість виборців на округ • наближеність меж округів до меж відповід­них адміністративно-територіальних одиниць	• багатомандатні • межі округів збігаються або з межами усієї країни (єдиний загальнонаціо­нальний округ — у невели­ких за територією моно­національних державах), або з межами її областей (провінцій, земель)	• одномандатні (як правило, для частини, що оби­рається за мажори-тфною системою) • багатомандатні —для частини, що обирається за пропорцій­ною системою
	• за персоналії • тільки за одного кандидата в одномандатному окрузі або за кількох кандида­тів—у багатомандатному	• за списки кандидатів • за список у цілому або із наданням переваг (пре­ференцій) окремим кан­дидатам з того списку, якому віддається голос	• за персоналії і за списки (з ТИМИЖ особливостями)
	• за абсолютною (50 % + 1 від кількості виборців, які взяли участь у голосу­ванні) або за відносною (більшість щодо інших кандидатів) більшістю голо­сів при голосуванні за одномандатними округами • за відносною більшістю— при голосуванні за бага­томандатними округами	• за пропорційною відпо­відністю кількості манда­тів, отриманих списком до кількості голосів, поданих за список — при розподі­лі мандатів між списками • за порядком розташу­вання кандидатів з ураху­ванням (у разі їх наявнос­ті) преференцій — при розподілі мандатів усере­дині списку	• за абсолютною або (частіше) відносною; більшістю голосів і за пропорційною відповідністю
	• Франція, Еквадор, Біло­русь (абсолютна більшість) • США, Англія, ФРН (відносна більшість); Японія, Туреччина (бага­томандатні округи) за від­носною більшістю — при голосуванні за багатоман­датними округами	• Португалія, Ізраїль, Польща, Чехія (без преференцій) • Швеція, Данія, Австрія, Італія, Іспанія, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди (з преференціями)	• Україна, ФРН, Болгарія, Угорщина, Росія, Грузія, Литва, Молдова
	• за сталої двопартійної системи забезпечує стабільність уряду • не забезпечує відповідності між кількістю поданих голосів і кількістю отриманих мандатів	• забезпечує представництво в парламенті різних політичних сил пропорційно до їх реального впливу • за відсутності "бар'єра" призводить до надмірного розпорошення мандатів	• є спробою компромісу між принципами пред­ставництва різних політичних сил і стабільністю уряду зсередини

Отже, різновиди виборчих систем можуть і повинні оціню­ватись на основі їх політичної ефективності та "виборчої справедливості". Наприклад, парламентські (але не прези­дентські чи напівпрезидентські) системи мають оцінюватись за такими критеріями:

Чи сприяє система встановленню працездатного уряду?

Чи забезпечує вона справедливе представництво?

Чи поважаються належним чином права меншин?

Чи несуть обрані депутати відповідальність перед своїми ви­борцями?

Але при всьому розмаїтті виборчих систем можна сформува­ти кілька принципових положень, що визначають певний тип тієї чи іншої конкретної системи. Головним фактором для цього слугує метод розподілу депутатських мандатів. Мандат (від лат. mandatum — доручаю) — повноваження бути пред­ставником інтересів громади, захищати її, виступати від її іме­ні, що надані депутату виборцями шляхом подання голосу за нього на виборах. Мандат включає в себе і термін дії наданих повноважень.

Мандати або надаються тим кандидатам, які отримали біль­шість голосів (абсолютну чи відносну), або розподіл мандатів відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об'єднання кандидатів. Перший варіант стосується виборчих систем мажоритарного типу (від франц. majorite — більшість), а другий — пропорційного типу.

Слід наголосити, що хоча в політичних дебатах та публіцисти­ці переважно вживають терміни "мажоритарна система" або "пропорційна система", мова йде перш за все про загальні принципи переводу голосів у мандати, а не просто сформовані закриті системи, які можна однозначно окреслити і описати.

Елементарні форми мажоритарного представництва з'яви­лись ще до появи демократії та політичних партій у сучасному розумінні цього слова. Член парламенту розглядався, голов­ним чином, як представник місцевості, маєтку чи громади. У країнах, що застосовують мажоритарний принцип, концепція представництва місцевості досі залишається провідною.

Пропорційне представництво з'явилось пізніше, ніж мажо­ритарне, воно пов'язане з проголошенням справедливості, політичної рівності прав меншості і уособлює ідею адекватно­го представництва всіх провідних політичних сил. За пропор­ційним принципом законодавчий орган (парламент, конгрес тощо) являє собою макет суспільства, представляючи іденти­фікацію адекватно до реального розкладу сил. Тож в даному разі йдеться не про територіальне представництво соціально-політичних позицій.

Але існує дуже мало країн, в яких виборчі системи будуються на "чистих" мажоритарному або пропорційному принципах. Прикладом перших є виборчі системи Канади, Великобританії та СІЛА. "Чистий" пропорційний принцип використовує лише Ірландія.

Більшість країн Західного світу намагаються поєднати перева­ги обох принципів та нейтралізувати їх недоліки. Тому говорять про змішані системи з домінуванням того чи того принципу.

Дата добавления: 2015-07-25