Зміст навчання співу

Зміст - це сукупність всіх елементів співацького процесу, спрямованих на формування певного обсягу знань. В свою чергу, з н а н н я - конкретні взаємопов’язані факти, системи понять і правил, теорії, а також, пов’язані з ними терміни. У знаннях виражається узагальнений досвід людей, що відображує об’єктивний світ. Крім того, іншою складовою частиною змісту навчання (або, учіння) є уміння та навички, які за своєю суттю є, інакше кажучи, «знаннями в дії», або моторними знаннями.

У м і н н я - це сформована особистим досвідом (на базі конкретних знань) здатність людини виконувати певну діяльність. Ця діяльність контролюється і спрямовується набутими знаннями, завдяки інтенсивній розумовій діяльності, власне, інтелектуальній роботі людського мозку, що характеризується процесом мислення і аналітичними якостями узагальнення (синтезом) та співставлення в конкретних умовах процесу навчання.

Н а в и ч к и - окремі елементи дій, які в результаті багаторазових повторень стають автоматизованими, тобто, переходять в так звану підсвідому «пам’ять м’язів» чи роботу інших органів людського організму. Відомо, що музикант-іструменталіст (піаніст, скрипаль) відпрацьовує «пам’ять пальців», духовик - «пам’ять» м’язів губ та пальців, спортсмен - «пам’ять» м’язів ніг і тіла, а співак - «пам’ять» внутрішніх резонаційних відчуттів, які формуються в ділянці голови, грудей та опори звука тощо. Навички бувають с е н с о р н и м и, (які пов’язані з чуттєвою сферою, тобто, внутрішніми відчуттями), р о з у м о в и м и, (пов’язані з процесом мислення і аналізом) та м о т о р н и м и, (пов’язаними з конкретною роботою м’язів, рухом).

Провідну роль у навчальній діяльності відіграють теоретичні знання, які допомагають учневі отримати необхідну інформацію про те чи інше поняття, конкретний образ, чи потрібний моторний акт. Музично-теоретичні знання стосуються загальних основ теорії музики, так званої музичної грамоти, нотної літератури, теоретичної інформації, стосовно роботи голосотвірної системи співаючого (чи будь-якого музичного інструменту), певних правил діяльності та ін. У вокальній педагогіці правила стосуються:

- затактного звука, який виконується завжди легко й тихо;

- лише однієї вершини (кульмінації) у музичній фразі, яка виділяється динамікою та акцентуванням;

- збереження активності голосоведення до кінця тривалості музичної фрази (навіть при фразуванні на diminuendo);

- витримування тривалості довгої ноти з внутрішнім відчуттям акценту і пульсації сильної долі, яка міститься в ній;

- вірного виконання під час співу четвертної з крапкою: ніби відштовхуючись від крапки, виконувати наступну за нею коротку ноту легше, тихіше, але не втрачаючи активності звучання;

- активнішого, але легшого і тихішого звукоутворення в міру прискорення темпу музики;

- облегшення за рахунок динаміки та атаки звуку нижніх нот при висхідних мелодичних зворотах чи висхідних стрибках;

- заборони злиття двох голосних звуків, які стикуються між словами;

- заборони дихання посеред слова (не враховуючи ланцюгового дихання в хоровому виконанні);

- м’якого і непомітного, (без поштовхів), поновлення ланцюгового дихання в хоровому чи ансамблевому виконанні;

- заборони відокремлення диханням підмета від присудка;

- виконання вдиху за ємкістю та швидкістю характеру твору.

Отже, розвиток співацького голосу тісно пов’язаний з формуванням відповідних навичок, які лежать в основі слухового сприйняття, розумових операцій та вокального відтворення. Спеціалісти виділяють три основних етапи формування навичок (за Запорожцем О.В., Люблінською А.А., Петровським А.В. та ін.):

1). Аналітичний, який формує знання при оволодінні елементами дії;

2). Синтетичний, спрямований на створення цілісної структури дії;

3). Автоматизація, спрямована на закріплення та вдосконалення цілісної структури.

До змісту вокального навчання належать і я к о с т і с п і в а ц ь к о г о г о л о с у - результат низки складових, які стосуються об’єктивних та суб’єктивних причин, а саме: природних здібностей учня; вікових норм; рівня розвитку навичок, що забезпечують співацький процес.

З в у к о у т в о р е н н я - цілісний процес, зумовлений способом постійної взаємодії дихальних та артикуляційних органів з роботою гортані, що забезпечує голосотворення за типом певного регістрового механізму шляхом звуковисотних модуляцій, яке називається звучанням голосу людини. Уміння вірно інтонувати згідно внутріслухових уявлень отримало назву навичок звукоутворення, які завжди працюють комплексно і взаємопов’язано. Виокремлення навичок голосотворення в окрему ланку має умовний характер, пов’язаний з потребою теоретичного усвідомлення співацького процесу для удосконалення його технологічних параметрів.

Н а в и ч к а а р т и к у л я ц і ї поєднує в собі:

- чітку, фонетично виразну вимову голосних і приголосних фонем (літературного тексту);

- так звану «нейтралізацію» голосних звуків, їх округлення, пов’язану з середньоязичним укладом для вирівнювання вокальної лінії звучання голосу (задньоязичні «А», «О», «У» приближуються, власне висвітлюються, а передньоязичні - «І», «Е», «И» - прикриваються, що дозволяє всім голосним знаходити середнє, однакове «місце» звукоутворення);

- використання високої позиції і «близького» звукоутворення для спеціальної організації укладу артикуляційних органів;

- уміння дотримуватися єдиної манери артикуляції для всіх голосних;

- стабільне (і фіксоване) положення гортані при співі різних голосних і на різних рівнях діапазону голосу;

- максимальне подовження (розспів) голосних при миттєво-короткій вимові приголосних з дотриманням метроритміки вокального твору;

Н а в и ч к а д и х а н н я, поєднує в собі окремі елементи, які стосуються:

- співацької, так званої «вокально-тілесної схеми» (збереження стану вдихання в процесі співу), яка забезпечує оптимальні умови для роботи дихальних органів;

- повноцінного, але помірного за кількістю набраного повітря в легені, вдиху, безшумного, ротом і носом одночасно (без підняття верхньої ділянки грудей);

- опори дихання, зафіксованої миттєвою затримкою набраного повітря, для накопичення підзв’язкового тиску перед початком співу;

- економного і помірного фонаційного видиху (зі збереженням роботи м’язів-вдихачів) для формування звукової опори в процесі голосоведення;

- розподілу дихання на необхідну музичну фразу;

- уміння регулювати подачу дихання при підсиленні (crescendo) чи послабленні (diminuendo) звука;

С л у х о в і н а в и ч к и поєднують в собі:

- слухову увагу і самоконтроль в співі;

- слухове диференціювання якісних сторін співацького звучання (яскравості, дзвінкості, інтонаційної чистоти, сили звука, емоційної насиченості тощо);

- вокально-слухові уявлення технології голосоведення;

- відчуття (м’язові, вібраційні, фонетичні, акустичні). Ці відчуття тісно пов’язані з формуванням музично-вокального слуху у всіх його проявах (мелодичного, гармонічного, звуковисотного, динамічного, тембрового) та емоційним сприйняттям музичного образу, так званим сприйняттям-мисленням. Розвиток слухових та співацьких навичок взаємопов’язаний з розвитком мислення, спостережливості, пам’яті, уяви, уваги та волі - важливих якостей особистості загалом. Координація між слухом та голосом (слухо-моторні зв’язки між сприйняттям та відтворенням) забезпечують навички вокально-слухових уявлень, які формуються систематичним вихованням слухової уваги та самоконтролю за якістю сприйнятого та відтвореного звучання і накопичуються через усвідомлення слухового сприйняття, перетворюючись у вокально-технічну базу співацького досвіду.

Н а в и ч к а в и р а з н о с т і у співі відіграє роль виконавської техніки і відображає музично-естетичний зміст та виховну суть співацької діяльності. Виразність виконання виступає як умова виховання естетичного смаку і співацької культури загалом. Вона досягається за допомогою:

- міміки, виразу очей, доцільних жестів та рухів;

- багатого тембрового забарвлення голосу;

- динамічної палітри відтінків та відшліфованого фразування;

- чистоти інтонування;

- чіткості і осмисленості дикційних навичок;

- темпу, пауз та цезур, які мають синтаксичне значення. Виразність виконання формується на основі осмислення змісту твору та його емоційного співпережиття. Ця якість розвинена не у всіх однаково і визначається загальним та музичним розвитком, а також, є результатом розвитку слуху, зокрема, вокально-моторного. Виразність вокального виконання є ознакою вокальної культури, яка характеризує суб’єктивне ставлення виконавця до оточення через виконання та передачу конкретного художнього образу. Щире виконання завжди виразне. Досвід психологів та вихователів-методистів показує, що вже у дошкільному віці діти спроможні справитися із завданням виразити у співі радість, захоплення, гнів, ніжність, тривогу, смуток тощо, що свідчить про надзвичайну емоційність співацького процесу і його доступність у сфері музично-естетичного виховання підростаючого покоління.

Виконавські засоби виразності поділяються на дві основні категорії (в залежності від того, яким аналізатором сприймається - слухом чи зором), оскільки інформація емоцій проходить переважно через звучання голосу та міміку. Слухова та візуальна виразність тісно взаємопов’язані. Можна не бачити виконавця, але за звучанням його голосу визначити, наскільки виразно він співає. Наприклад, відомо, що тембр голосу залежить від міміки співака у відповідності до його емоційного стану. А довільне керування мімікою, у свою чергу, сприяє виникненню відповідної емоції. Остання відображається на способі артикуляції та диханні, що приводить до певного способу звукоутворення.

Дата добавления: 2015-07-19