Основні принципи навчання

Методика вокального навчання як педагогічна наука підпорядковується закономірностям загальної педагогіки і, таким чином, спирається на загальні дидактичні принципи.

ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ - це вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Основні вимоги до діяльності педагога, що витікають із закономірностей є ПРИНЦИПАМИ навчання (від лат. principium - першооснова). Кількість принципів навчання може бути різною, оскільки послідовність їх в історії педагогіки також була різною. Найдоцільнішою для педагога є послідовність принципів, що відповідає логіці його діяльності, тобто:

- визначення завдань навчального заняття;

- опора на засоби мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів);

- конкретизація змісту навчального матеріалу;

- доцільний вибір методів, форм, засобів та умов контролю.

ПРИНЦИП СПРЯМОВАНОСТІ НАВЧАННЯ НА ВИРІШЕННЯ ЗАВДАНЬ ОСВІТИ, РОЗВИТКУ І ВИХОВАННЯ (мети освіти). Триєдина сутність навчального процесу - освітня, виховна і розвиваюча складає основу педагогічної діяльності, тому практична сутність названого принципу полягає в дотриманні загальноприйнятих правил навчання:

- усвідомлення цілей і завдань майбутньої роботи;

- чіткий розподіл навчальних завдань і розуміння суті їх виконання.

ПРИНЦИП НАУКОВОСТІ - опора на об’єктивні наукові факти, поняття, закони, теорії у всіх галузях науки, розкриття сучасних досягнень і перспектив розвитку. Правила реалізації даного принципу спираються на:

- впровадження у навчання новітніх досягнень педагогіки і суміжних наук (стосовно вокального навчання) - фізіології, біофізики і акустики, морфології, психології, фонопедії, фоніатрії та ін. і впровадження передового педагогічного досвіду;

- розкриття логіки навчального предмета, яка забезпечує базову основу наукових понять;

- використання системної інформації щодо новаційних наукових досягнень науки і техніки в галузі вокальної культури;

- застосуванні нової наукової термінології;

- розкриття ґенези розвитку наукового знання і реалізація їх в історичній послідовності наукових досягнень;

- впровадження дискусійних форм навчання при наявності суперечливих наукових проблем, що стосуються тематики навчального предмета.

ПРИНЦИП ЗВ’ЯЗКУ ТЕОРІЇ З ПРАКТИКОЮ (з життям) стосується:

- реального значення проблематики заняття і обізнаності учня (студента) в доцільності своєї роботи;

- проблемно-пошукових і дослідницьких завдань, пов’язаних з практикою впровадження нових знань, умінь і навичок;

- використання на заняттях реальних прикладів застосування необхідної наукової інформації;

- можливості практичного втілення набутих знань в практику вокальної діяльності.

ПРИНЦИП СВІДОМОСТІ І АКТИВНОСТІ - пов’язаний з усвідомленням доцільності навчально-практичних завдань і розуміння шляхів подолання труднощів у розвитку необхідних знань, умінь і навичок. Головні правила цього принципу стосуються:

- виховання духовних якостей особистості учня (студента) як головної мети навчання, а не предмету, який викладається, оскільки він не є «додатком» до навчального предмету, а навпаки - суб’єктом його активного засвоєння;

- виховання як суцільного і постійного активного процесу удосконалення особистості для формування активного члена суспільства і кваліфікованого спеціаліста;

- диференційований підхід до індивідуальних здібностей учнів (студентів) для формування особистісних високодуховних інтересів та уподобань майбутніх спеціалістів;

- оволодіння найпродуктивнішими методами навчально-пізнавальної діяльності, в тому числі і методами самоосвіти та самоудосконалення;

- використання різноманітних форм і методів пізнавальної діяльності, які б сприяли формуванню творчого мислення і професійно-інтелектуальної культури особистості.

ПРИНЦИП ДОСТУПНОСТІ передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу методичного матеріалу навчальним можливостям кожного, хто навчається, у відповідності до його віку, розумових здібностей, ерудиції і навчальної бази. Правила стосуються:

- послідовності і поступовості навчання (від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного - Я.А.Коменський);

- урахування освітнього рівня і попередньої підготовки учня (студента) та його навчальних можливостей (зокрема, вокальних здібностей, так званих вокальних даних кожного);

- доступної, переконливої і образно-емоційної подачі навчального матеріалу для формування логічного мислення студентів і результативності навчання загалом;

- уміння педагога чітко, стисло і грамотно формулювати навчальну проблему, ставити необхідні запитання і стимулювати розвиток творчих задатків учнів;

- керівництва пізнавальною діяльністю учнів (студентів), оскільки «поганий педагог повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, а хороший - вчить її знаходити, роблячи доступним процес пошуку» - як гласить народна педагогічна мудрість.

ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ НАВЧАННЯ - передбачає застосування у навчанні всіх органів чуття учня. Наочні засоби поділяються на н а т у р а л ь н і, з о б р а ж у в а л ь н і, с х е м а т и ч н і, а у д і о в і з у а л ь н і (озвучене унаочнення), с л о в е с н о – о б р а з н і (художні образи) тощо. У процесі навчання співу головну роль відіграє звукове унаочнення, до яких належить слухання -аудіо і - відео записів, ілюстрація вокальних творів, особистий показ педагога-вокаліста, концертне виконання тощо. Інші органи чуття - зір, м’язове відчуття, тактильні відчуття та ін. значно підсилюють слухове сприйняття вокального образу і сприяють розвитку свідомості, аналітичного мислення, пам’яті, уяви, емоційного тонусу - якостей, що відіграють значну роль у формуванні стабільності і міцності знань. До них належить:

- «золоте правило» учнів: все, що можна сприйняти відчуттями, наприклад: видиме - зором, почуте - слухом, запахи - нюхом, що підлягає смакові - смаком, доступне різним відчуттям - дотиком (намацальні, тактильні відчуття), повинно входити до навчального процесу (Я.А.Коменський);

- Використання сучасних засобів унаочнення: навчального телебачення, комп’ютерних програм і інтернету, відеозаписів, кодослайдів, поліекранної проекції та ін.;

- Використання унаочнення як самостійного джерела знань для виховання уваги, спостережливості, культури мислення і спілкування, конструктивної творчості та інтересу до учіння.

ПРИНЦИП СИСТЕМАТИЧНОСТІ І ПОСЛІДОВНОСТІ реалізується правилами:

- дотримування чіткої регламентації навчальних завдань, їх послідовного опанування учнями шляхом систематичних занять;

- обов’язкового використання узагальнень пройденого матеріалу і фіксації уваги на основних опорних пунктах кожної теми;

- вимогливого ставлення до систематизації знань учнями (студентами);

- правильного добору навчального матеріалу з урахуванням поступового ускладнення вокально-технічних завдань, які б добиралися за схемою: від простого до складного, від першого ступеня складності (пісні, в яких музичний образ передається простою мелодією, без інтервальних стрибків на великі інтервали чи нестійкі звуки, без пунктирного ритму тощо), до більш складної будови мелодичного малюнку вокального твору через використання техніки співу на legato, staccato, non legato, portamento, marcato як основних навичок співу;

- систематизації спеціальних вокальних вправ для розвитку різної вокальної техніки, які б сприяли формуванню природного вільного звукоутворення, регламентованого, так званого вокального дихання, високої позиції звучання голосу з використанням головного і грудного резонування, чітких дикційних навичок та ін.;

- формування відповідного емоційного тонусу та активної атаки (емісії) звука, необхідних для відтворення художнього образу твору.

ПРИНЦИП МІЦНОСТІ знань, умінь і навичок в процесі навчання передбачає якісне опанування всім арсеналом вокальної техніки, яка б забезпечила тривалу роботу голосотвірної системи співаючого і повноцінну творчу діяльність впродовж всього працездатного періоду життя. Деякі правила цього принципу:

- для обов’язкового вивчення напам’ять рекомендувати лише добре усвідомлений навчальний матеріал;

- сприяти всебічному освоєнню навчального матеріалу, уникаючи пройдених і однобічних схем;

- закріплювати необхідні знання через логічно цілісні структури, оскільки міцність запам’ятовування інформації, набута у формі логічних структур, є вищою за поодинокі відокремлені поняття, що стосуються необхідного навчального матеріалу;

- застосовувати сучасні засоби та методи контролю за якістю набутих знань для визначення начальних можливостей учнів (студентів) і диференціації навчального матеріалу згідно потреб кожного з них;

- формувати навички самоконтролю і результативності набутих знань, умінь і навичок в учнів;

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ХУДОЖНЬОГО Й ТЕХНІЧНОГО базується на якісній характеристиці набутих знань, умінь і навичок, які дозволяють співаку-виконавцю грамотно і високохудожньо виконувати навчальний репертуар, поєднуючи емоційність виконання, вокальну техніку і музичну виразність (відповідно до критеріїв - біологічної доцільності, енергетичної економічності і акустичної ефективності).

ПРИНЦИП ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ у вокальному навчанні є в и з н а ч а л ь н и м для формування особистості співака. Він пов’язаний з психолого-фізіологічними можливостями і здібностями кожного учня (студента) зокрема і лежить в основі практично-індивідуальної форми навчання загалом. Заняття у вокальному класі на всіх етапах і періодах навчально-виховного процесу ґрунтується передовсім на взаєморозумінні і взаємовпливі двох сторін: тої, що вчиться (учня, студента) і тої, що вчить (педагога-вокаліста). Тому творча атмосфера на заняттях стає активним важелем впливу на формування особистості майбутнього спеціаліста. Індивідуальний контроль здійснюється методами:

- візуального спостереження за виконавцем;

- індивідуального прослуховування;

- організації додаткової «позакласної» (поза аудиторної) роботи;

- записуванням на магнітофон в процесі занять з майбутнім обговоренням почутого;

- фоніатричних оглядів і спостережень;

- індивідуальних творчих завдань і індивідуального терміну занять співом (для дітей і співаків-початківців в межах 15-20 хв. з наступним відпочинком 5-10 хв.), обмежуючись першими ознаками втоми співака. Грані можливостей кожного співака, навіть в межах одного віку є різними і пов’язані із загальним фізичним розвитком та психологічною здатністю до навчання.

Завдяки комплексному розвитку музично-вокальних здібностей людини формується уявлення про принципи розвитку музики загалом, виразність елементів музичної мови, виражальних засобів, музичних форм тощо.

ПРИНЦИП ПЕРСПЕКТИВНОСТІ у вокальному навчанні полягає в завданні педагога стимулювати розвиток учнів через свідоме впровадження у навчальний процес «важких» музичних творів, а не орієнтуватися тільки на конкретний рівень сприйняття вокальної музики. Принцип перспективності у навчальній роботі використовується як в загальнопедагогічній роботі, так і специфічному (вокальному) вихованні. Репертуар «підвищеної складності» здатний активізувати емоційне сприйняття музичного образу, розвивати виконавську культуру, так званий «еталон», підвищити інтерес та вокально-виконавські можливості учня (студента). Уміле керівництво педагога-вокаліста дозволяє «розчленити» важкий твір на окремі навчальні завдання (виконання та сольфеджування чи сольмізування окремих фраз, метро-ритмічних відрізків в різних тональностях, окремих інтервальних стрибків мелодії, слухання «еталонного» виконання тощо) які для учня поступово набувають конкретизації технічного забезпечення і активізують самоосвіту та самоудосконалення.

Дата добавления: 2015-07-19