Слово і мовлення та їх форманти

Коли в процесі виконання творів літературний текст пісень є виразним і чітким, то про такого співака кажуть, що він співає, «ніби розмовляє», і навпаки. Цей виконавський рівень означає збереження всіх параметрів голосоведення: тембру, діапазону, яскравості і дзвінкості, чистоти інтонування, дикційної виразності, насиченості і плавності - якостей, що вкупі характеризують найцінніший показник вокальної майстерності - кантилену. К а н т и л е н а (італ. Cantilena - розспівування, що означає плавне голосоведення на широкому диханні, мелодійність музики, музичного виконання) у співацькій культурі визначає високий рівень вокально-виконавської техніки, яка дозволяє співакові, дотримуючись всіх правил і нормативів, вільно поєднувати закони голосоведення і мовлення. Закони співу не завжди співпадають з законами мовлення, норми вимови, притаманні літературній мові, мають свої особливості, тому механічно поєднати їх у співі є просто неможливо. Слово, вимовлене навіть за усіма правилами орфоепії і логіки може залишитися тьмяним і невиразним, якщо до нього підійти з чисто технічних, формальних позицій. Різні стилі, епохи і мовні традиції передбачають і розуміння не тільки особливостей вокальних прийомів, а й усвідомлення часом дуже тонких, проте, відчутних, відмінностей у виконавській техніці співака. Він повинен відчувати музику самого слова, кожен його інтонаційний зворот, кожен нюанс, який підкреслює і підсилює зміст тексту та робить виразним художній образ твору. Мистецтво співу синтетичне, в ньому музика і слово доповнюють одне одного, утворюючи єдине ціле, оскільки слово несе величезне змістове навантаження і в поєднанні з музикою набуває особливо могутньої сили емоційного впливу.

Проте, формування голосних і приголосних в процесі співу - складне акустичне явище, яке вимагає тонкої регуляції синтезу спів-слово, оскільки вокальна і розмовна мова мають не тільки багато спільного, але й суттєві відмінності (з грец. Orthos і epos - мова і психологія, мислення). Співацька та мовленнєва форманти - нерівнозначні поняття (з лат.- formats, formantis - утворюючий). Звукові коливання здійснюються з різною частотою, мають різну амплітуду і різний характер. Тіла, які є джерелами музичних тонів, здійснюють не прості, а складні коливання. До прикладу, коли струна коливається не тільки всією своєю довжиною, але й, одночасно, своїми частинами - половиною, третиною, чвертю і т.д. Хвилі, які утворюються від такого коливання, накладаючись одна на одну, утворюють певне звучання. Тон, який утворюється від коливання всієї струни називається о с н о в н и м, а від коливань частин струни - ч а с т к о в и м. Основний тон - найнижчий, часткові - більш високі. Звідси і назва «обертон» (з нім. Ober - верхній, над…). Поєднання звучання обертонів надає звукові визначене конкретне забарвлення - тембр. Всі о б е р т о н и є ф о р м а н т а м и даного звуку, або голосного, а кожна форманта має визначену частоту коливань. У «Загальній фонетиці» Зінгера сказано: «Явище тембру має в мові (а у співі особливо – авт.) колосальне значення - різниця голосних може бути спричинена тільки різницею тембрального забарвлення…»; «кожна голосна має характерний тембр, або, інакше кажучи, характерну для неї форманту»[49].

Складне акустичне явище побудови кожної голосної полягає, власне, в тому, що кожна з них складається із основного тону і низки інших другорядних тонів, визначена комбінація яких і дає характерну звукову форму тої чи іншої голосної. У книзі Жинкіна «Механізми мови» сказано: «Крім, власне, мовних формант, які визначають різні елементи звукового складу слова, в мові людей можуть бути визначені індивідуальні, головні форманти, характерні для голосу даної людини. Сигнальне значення голосової форманти відрізняється від сигнального значення мовної. Мовна форманта визначена умовною нормою даної мови і служить засобом розрізнювання значущих слів, голосова форманта визначена будовою мовного апарату даної людини[50].

Крім двох видів формант (голосової і мовленнєвої) існує і третій вид - спеціально сформованої форманти. Спеціальні дослідження встановили наявність так званих с п і в а ц ь к и х ф о р м а н т, які утворюються при визначеному певному положенні співацьких органів (див стор. 91-99). Для них властиве значне згладжування відмінностей між ємкостями резонаторних порожнин, характерних для мовлення, внаслідок чого утворюються спеціально випрацювані співацькі форманти.

Отже, функції мовленнєвої форманти, яка суттєво відрізняється від співацької, можуть докорінно змінюватися завдяки с п е ц і а л ь н о м у н а с т р о ю в а н н ю голосового апарату. Крім того, діапазон мовлення охоплює невелику кількість тонів (4 - 8), а діапазон звичайного співацького голосу займає мінімально 2 октави, а, часто, і понад 2,5 – 3 октави.

Основою вокального мистецтва є к а н т и л е н а - особлива співучість, якість, яка відсутня у повсякденному мовленні. В співі голосний звук може втримуватися, тягнутися тривалий час на одному і тому ж звуці, чи низкою різних за висотою звуків. У мовленні ж відбувається протилежне явище: висота одного і того ж звука завжди залишається незмінною, а

тривалість його є значно коротшою, ніж у співі. Різниця полягає також і в характері дихання. Дихання людини - це природній, автоматичний, імпульсивний акт, який забезпечується певним нервовим центром (ЦНС), так зване фізіологічне дихання, функція якого полягає в підтримуванні життєдіяльності організму. Особливості будови м’язової частини дихального апарату дозволяють свідомо контролювати і пристосовувати його роботу до потреб, як мовленнєвого, так і співацького процесів. У фізіологічному диханні акт вдихання (за часом і ємкістю) відповідає видиханню. Частота повного циклу дихання (вдих – видих) у дорослої людини дорівнює в середньому - 16 разів на хвилину. За час мовлення дихання людини специфічно перебудовується через психологічний чинник і емоційний настрій, пов’язаний з логікою фразування. У співі все відбувається значно складніше: для утворення необхідної співацької форманти виникає потреба в збільшенні ємкості повітря, більшій пружності, еластичності та силі видиху. Тому в д и х вимагає більшої концентрації уваги і цілеспрямованості, так званого у щ і л ь н е н н я (хоча й не збільшення кількості набраного повітря), а в и д и х - значного у п о в і л ь н е н н я процесу (у 20 – 30 разів у порівнянні з вдихом) і контрольованого розподілу його для вокалізації музичних фраз, тобто, роботи, яка б суттєво змінювала якісні показники дихання і водночас н е с у п е р е ч и л а п р и р о д і м ф у н к ц і я м організму співака.

Співацькі форманти відрізняються від мовленнєвих і специфікою вокального в і б р а т о, якість, яку професор Б.Теплов у своїй книзі «Психологія музичних здібностей» (рос.) називає «постійною якістю всякого обробленого голосу»[51]. У мовленні вібрато, практично, відсутнє.

До відмінностей належить також специфіка мовленнєвої і співацької артикуляції.. Артикуляція в розмовній мові характеризується двома стилями вимови - повним і розмовним. Повний стиль - підкреслено чітка вимова, ретельна артикуляція, ясність відтворення тексту. Для розмовного стилю властиве пом’якшення приголосних і їх протяжність, а також, деяка «наспівність» голосних. Артикуляція при такому стилі мовлення набуває меншої виразності через послаблення роботи артикуляційних органів (язика, вуст, нижньої щелепи, зубів тощо), навіть до повного припинення (характерного для так званого внутрічеревного мовлення акторів як специфічного виду акторської діяльності, клоунади та ін.). У співі ж існує закон вимови, який умовно можна назвати як «єдиний потік голосних». Він вимагає «згладжування» голосних, які повинні характеризуватися однорідністю вимови і які, водночас, дозволяють технічно нейтралізувати строкатість, властиву розмовній мові, надаючи всім голосним рівності на всьому діапазоні голосу зі збереженням чіткої дикції і виразної вимови літературного тексту твору. «Спів вимагає особливої співацької вимови: вираз «співай, як розмовляй» - стосується звичайного природного і легкого процесу голосотворення і вимови слів у співі, а не буквального переносу мовних положень на спів»[52]. Уміння співати так, як розмовляється, тобто, легко і невимушено, без зайвих зусиль, належить до вершини вокального мистецтва, яке набувається тривалою і сумлінною працею, сутність якої - кантилена - технічна довершеність і бездоганність, надає вокально-виконавській манері співака свободи, повноти, насиченості і глибини художнього образу. В процесі роботи над формуванням формантної насиченості голосних важливе місце займає і робота над дикцією співака, тобто, чіткість вимови не тільки голосних, а й приголосних фонем. Якщо у формуванні голосних основну роль відіграє ємкість ротової порожнини, артикуляція глотки і краї язика, то в роботі над приголосними домінуючу роль відіграватиме вже кінчик язика і його середня та задня частина, зуби, рухливість і активність губ. Найбільше навантаження нестиме передня ділянка і кінчик язика, оскільки значна частина приголосних (д, ж, з, р, с, т,ч, ц, щ) формується саме з його участю. Губами вимовляється п’ять основних приголосних (б, п, в, м, ф) і лишень три (г, к, х) - за допомогою задньої ділянки язика. Для чіткості вимови тексту за законами мовлення при збереженні вокальної лінії голосних і утворення потрібних формант необхідно підкреслити виразність вимови приголосних, що означає не їх навмисне подвоєння чи акцентування, а м и т т є в е, в и б у х о в е їх утворення без перерви плинності лінії голосних, власне, звуку. Всі дії артикуляційного апарату слід м а к с и м а л ь н о а к т и в і з у в а т и. У вправах-розспівках, які поєднують голосні з приголосними, підсилюється активність язика, тому ретельні тренування дають добрі результати. Суттєвою якістю культури співацької дикції є її співвідношення з літературною, розмовною мовою, власне, збереження правил орфоепії. На відміну від голосних, які суттєво різняться між собою при мовленні і співі, приголосні не зазнають змін. Всі особливості вимови їх у співі полягають у приглушенні та миттєво-вибуховому характері. Тому в роботі над дикцією необхідно пом’ятати, що слово ніколи не повинно входити в конфлікт з музикою. Лише «вспівування», шліфування звуку і слова приносить бажаний результат.

Дата добавления: 2015-07-19