Слуховий і внутрішній контроль фонаційного процесу

На відміну про звукове уявлення як акустичного феномену, більш точне і правильне вокальне трактування процесу звукоутворення пов’язане з в і д ч у т т я м и співака. Отже, вокальний звук - це я к і с т ь с л у х о в о г о с п р и й н я т т я п о т о к у е н е р г і ї з к о л и в а н н я м и п е в н о г о ч а с т о т н о г о д і а п а з о н у. Для людського вуха цей діапазон є в межах 16 – 20 000 Гц. В реальному житті суб’єктивне слухове сприйняття

людським вухом енергетичних потоків завжди змішується з хвилями певного частотного діапазону, які самі собою не є звуком. Феномен звуку виникає тільки в момент сприйняття цих потоків органами слуху, які сприймаються і усвідомлюються не як енергетичні потоки з конкретною частотою, а як звук камертону, віолончелі чи людського голосу, або шум вітру, морського припливу тощо. Усвідомлення самого звуку, тобто утворення його в людській свідомості (в корі головного мозку), не вимагають, навіть, реально існуючих коливань у навколишньому середовищі, їх можна виразно уявити за допомогою так званої слухової пам’яті (наприклад, чути голоси з потойбіччя, реально уявити знайомий тембр голосу людини, якої немає поруч, чи нафантазувати звучання якихось казкових істот тощо). Існування феномену внутрішнього слуху давно відоме, наприклад, композиторам, музикантам, які «чують» свої твори задовго до їх викладу на папері чи виконання на інструменті. Зрештою, професійним музикантам, зокрема, диригентам чи інструменталістам, іноді достатньо уважно прочитати ноти, щоб зрозуміти характер їх виконання. Як стверджують фізіологи і акустики, функціональна система слухового сприйняття у всіх людей є принципово однаковою, що дозволяє кожному з нас співвідносити свої слухові враження з враженнями інших і знаходити взаєморозуміння, як доказ «правильності» розуміння своїх слухових образів і свідченням «об’єктивного» існування почутого поза нами. Хоча людина має досить обмежений діапазон звукового сприйняття і не чує інфра- та ультразвукових частот, проте, навіть в межах доступного слух людини «настроєний» по-особливому, і якість слухового сприйняття залежить від функціонального стану органів слуху, адже, глухі від народження люди не знають, що таке звук. Немає звуку і аудіокасета, що лежить на поличці (хоча вміщає запис музичного твору), не «звучать» книги, написані незнайомою нам іноземною мовою, хоча мають зашифровану живу мову… Дана інформація дає підстави по-новому розглядати процес голосотворення, який згідно визначення В.Юшманова є не що інше, як «п р и з н а ч е н и й для с л у х о в о г о с п р и й н я т т я е н е р г е т и ч н и й п о т і к, с т в о р ю в а н и й с п і в а к о м під час в и к о н а н н я, а з в у ч а н н я с п і в а ц ь к о г о г о л о с у… - я к і с т ь с у б ’ є к т и в н о г о с л у х о в о г о с п р и й н я т т я ц ь о г о п о т о к у[43].

Виокремлення цих понять «енергетичний потік» і «звук» дає можливість, на думку автора, цілеспрямовано розглядати голос людини крізь призму енергетичної природи голосотворення і, вперше в теорії вокальної педагогіки, дозволяє розрізняти звуковий компонент голосу (процес коливання) і його з в у ч а н н я (слухове сприйняття) від його внутрішньої, б е з з в у ч н о ї основи - створюваного співаком енергетичного потоку. Такий підхід дозволяє суттєво скоректувати деякі традиційні для вокальної методології уявлення про роль слухових і внутрішніх відчуттів в процесі контролю і корекції співаком своєї вокальної техніки (внутрішньої роботи свого «живого» музичного інструменту). На відміну від інструменталіста, специфіка живого матеріального утворення, яким є голос людини, позбавляє співака можливості зовнішнього візуального контролю за «грою» на своєму інструменті і робить його неспроможним адекватно оцінювати якість звучання власного голосу, про який він має вельми приблизне уявлення. Це і пояснює той факт, що співаки-початківці у своїх асоціативних відчуттях про роботу окремих органів у співі є далекими від реальності.

Отже, навчання академічною манерою голосотворення полягає не в к о р е к ц і ї у ч н е м я к о с т і з в у ч а н н я в л а с н о г о г о л о с у, а в з м і н і н и м в н у т р і ш н ь о ї т е х н і к и с п і в а ц ь к о ї ф о н а ц і ї. В зв’язку з цим, практичний сенс і мета навчання в процесі розвитку вокальної техніки академічної манери голосотворення повинні спиратися не на формування «еталонного» звуку і полягають не у вихованні певного, конкретного звучання голосу, а у н а в ч а н н і п р а к т и ч н и х н а в и ч о к с п і в а ц ь к о ї ф о н а ц і ї (співу), при якому звучання голосу співака набуватиме якостей, необхідних для конкретної вокальної діяльності. Співакові необхідно не тільки знати характер еталонного звучання голосу, якого йому слід навчатися, а й чітко розуміти роботу внутрішніх прийомівдля досягнення необхідних результатів. Головне для нього - знати, що йому н е о б х і д н о р о б и т и і що п о в и н н о в і д б у в а т и с я в його співацькому інструменті для формування шляхетного і грамотного звучання голосу впродовж всього діапазону.

Мова не йде про вольову зміну співаком фізіологічного механізму голосотворення, як це часто трактується вокальною педагогікою, оскільки фізіологічне голосотворення - створення звукового енергетичного потоку - належить до вродженого рефлексу, керованого на підкірковому рівні. Більшість звукотвірних функцій людини відбувається внаслідок підсвідомої рефлекторної роботи голосового апарату (мовлення, плач, стогін, емоційні вигуки тощо). Проте, з розвитком усвідомлення процесу голосотворення і наявності знань про будову і особливості роботи органів голосотвірної системи у співака появилася можливість довільної корекції внутрішньої роботи свого інструменту за допомогою інтегруючої роботи підсвідомості і рефлекторної регуляції процесу голосотворення. Хоча вокаліст не може змінити конструктивну (анатомічну) будову свого голосового апарату і його волі не піддаються особливості роботи нервової системи, а також, автоматизм фізіологічного механізму голосотворення і керівництво зворотнім зв’язком, все ж, від його уміння залежатиме с т в о р е н н я н е о б х і д н и х в н у т р і ш н і х у м о в, які б забезпечували п р о ф е с і й н у я к і с т ь з в у ч а н н я голосу, і які б дозволили йому максимально

виявити свої співацькі можливості.

Дата добавления: 2015-07-19