Парадоксальне дихання оперних співаків

Як показують рентгенологічні спостереження в співі, гортань завжди займає специфічне і особливе „вокальне” положення, що утворюється системою порожнин надставної трубки (ротоглотки), які в співі організовуються інакше, ніж в розмовній мові. Це передовсім пов’язано з необхідним контролем за струменем видихаючого повітря і опором, який утворюється в повітроносних порожнинах гортані при звукоутворенні. Контрольований опір видихаючого повітря у вокальній педагогіці отримав назву п а р а д о к с а л ь н о г о д и х а н н я, вперше дослідженого на початку 30-х років ХХ ст.. Л.Д.Работновим. Для стороннього спостерігача парадоксальність полягає в тому, що в процесі видихання в грудній порожнині повинно було б спостерігатись зменшення об’єму легень, спадання стінок грудної клітки і підняття куполу діафрагми. Насправді ж, у майстрів вокалу навіть при тривалому співацькому видиху груди не спадають, а ніби, перебувають у стані вдиху, (наприклад, Е.Карузо міг утримувати верхнє ДО понад 40 секунд, а вітчизняний баритон С.Мигай міг співати на одному видиху понад хвилину). Незбагненним є цей парадокс і для самого співака, бо тільки майстрам вокалу, добре вишколеним співакам вдається осягнути техніку співу на „витриманому” диханні, коли під час співу дійсно появляється і зберігається виразне відчуття витриманого (подовженого) вдиху. На думку вчених, це свідчить про жорстке регулювання співаком не потоку видихаючого повітря, а е н е р г е т и ч н о г о п о т о к у о п о р у видихаючому струменю повітря, який стає можливим в результаті пошуку співаком стійкого д и н а м і ч н о г о с п і в в і д н о ш е н н я між утвореним опором дихання і самим диханням. Тривалість співацького видиху, таким чином, забезпечується не намаганням стримати дихання для економії його запасу в легенях, а здатністю і вмінням створювати контролюючий і коректуючий о п і р диханню, який би заблокував вільну проточність повітря і дозволив оптимально використати енергетичні і резонансні можливості свого музичного інструменту - голосу. Майстри вокалу таке дихання називають добре керованим „вільним диханням”. При цьому цілком природно, що добре відчутні потоки, які створюють враження триваючого вдиху, сприймаються і оцінюються співаками як саме дихання, а більшість майстрів наголошують не на контролюванні видиху, а збереженні проточності дихання і, навіть на необхідність відчуття постійного припливу повітря (!) в грудну порожнину (саме на таких асоціаціях наполягає, наприклад, відома російська співачка Олена Образцова). Загальновідомі також рекомендації набирати дихання в нижні ділянки легенів, підтримувати дихання діафрагмою, опирати його зсередини на нижні ребра, застереження стосовно небажаних навичок «втягувати» чи «піднімати» струмінь повітря тощо. На противагу опору потокам видихання, енергетичні потоки, які спрямовуються у верхні резонатори і купол лобної ділянки голови, оцінюються співаками як потоки звука, а звідси і вимога «посилати звук» в голову, вольовим зусиллям дихання «озвучити» головні резонатори… Розуміння того, що співак, який користується витириманим диханням, має справу не з потоком видихаючого повітря, з моделюючим ним п о т о к о м е н е р г і ї, розкриває суть того явища, яке, практично, не піддається поясненню як з точки зору акустики, так і здорового глузду, бо здатність людини вольовим зусиллям змінити енергетичний стан свого тіла і створення внутрішніх енергетичних потоків належить до духовної, радше, психічної діяльності, яка мало усвідомлюється. В повсякденному житті така здатність вольового керівництва власною енергетикою мало усвідомлюється людиною (хоча таке програмування відбувається постійно, наприклад, при піднятті важкого вантажу, зміни темпу ходи чи бігу, реакції при переляку тощо), а в співі такий контроль стає об’єктом особливої уваги виконавця і тому - усвідомленим і доступним, а також, вкрай необхідним. Як правило, співаки, що володіють «подовженим» видихом, не конкретизують енергетичні потоки, завдяки яким регулюється співацький процес. Ці потоки стають результатом практичної реалізації їх уяви. Тим більш неусвідомленим для співаючого залишається те, що при створенні цих потоків він використовує програмуючі можливості свого мислення і функціональні можливості своєї підсвідомості. Використання ж здатності підсвідомості створювати енергетичні потоки опору диханню з урахуванням програмуючих в сфері свідомості „побажань”, є для співака надзвичайно перспективним з точки зору свідомості створення контролю і корекції роботи своєї голосотвірної системи. Створення добре контрольованого опору процесові видиху дає можливість досягнення е н е р г е т и ч н о ї р і в н о с т і п о т о к у в и д и х а ю ч о г о п о в і т р я, - кантилени, тобто, - ефекту рівного, протяжного звучання голосу, коли „смичок дихання спрямовує голос, а не голос спрямовує смичок дихання”.* Створюючи цей добре контрольований і скоректований з у с т р і ч н и й потік, співак отримує можливість звучати на своєму „музичному інструменті” так, як грає, наприклад, віолончеліст, економно витрачаючи „кожну крупинку повітря” (Е.Карузо), позбавляючи себе від необхідності спеціально „зв’язувати” звуки: йому стає достатньо озвучувати безперервний і добре відчутний потік енергії, яка проходить крізь його тіло. Власне, завдяки енергетичним потокам так званого, триваючого вдиху, співак може під час співу контролювати і спрямовувати енергетичне наповнення внутрішнього простору грудної порожнини, завдяки чому він отримує можливість органічно, без витрати додаткових зусиль, протидіяти спаданню грудей і підняттю діафрагми, зберігаючи при цьому їх активний стан.

Цілком природно, що для утримування вдихаючого положення стінок грудної порожнини і енергетичного насичення її внутрішнього простору вимагається постійний приплив енергії, потреба в якій зростає в міру її витрачання. Саме це і спостерігається у майстрів вокалу. Енергія дає можливість усвідомити небажаність п е р е б о р у повітря в легені при вдиханні, оскільки це значно погіршить акустичні якості голосоведення[27] і зведе нанівець керівництво співацьким процесом. Секрет досвідчених співаків полягає в тому, під час вдиху вони відновлюють оптимальний (найзручніший) для роботи енергетичний стан свого музичного інструменту - голосового апарату і його готовність до дії, а міркою співацького вдиху стає зручність керівництва енергетикою свого тіла, (звідси і вимога дихати добре і так, щоб було зручно). З цього погляду варто згадати вислів К.С.Станіславського: „Що робить птах перед тим, як злетіти? Він не набирає багато повітря, - він стає г о р д и м ”. Тому увага до особливостей роботи дихання в співі, вміння аналізувати свої дихальні відчуття і згідно цих відчуттів контролювати голосотворення - найкращий спосіб оволодіти

співацьким звуком.

Дата добавления: 2015-07-19