Постава і міміка співака

Достатньо суттєвим моментом для правильного дихання і співу, особливо в період навчання, є формування постави співака, яка допомагає контролювати тіло і зосереджувати увагу на відчуттях в процесі голосоведення. Про це говориться в багатьох методичних працях з вокального мистецтва, в яких наголошується важливість опори на обидві ноги, (щоб не зміщувати центр ваги тіла), рівної постави і випрямленого хребта, для вивільнення грудної клітки і повноцінного дихання, а точка опори корпусу співака повинна відчуватись у попереку, біля вигину хребців, (М.Микиша). Для виховання правильної співацької постави педагоги-вокалісти іноді рекомендують сплести кисті рук ззаду і, вивернувши їх, розправити плечі, щоб відчути обсяг грудей, але більшість педагогів-практиків вважають таку вправу зайвим перенапруженням тіла і вимагають вільного корпусу співака, без якихось конкретних приписів, чи конкретної пози. Питання положення тіла в співі все ж необхідно розглядати з двох боків - е с т е т и ч н о ї та н е о б х і д н о ї для правильного голосоведення, оскільки поза співака - це один з основних моментів поведінки виконавця на сцені. Співакові необхідно звикати до природної, невимушеної, красивої постави, як музичного „інструменту”, постави, позбавленої будь-яких зажимів зсередини і зайвих супутніх рухів, які б відволікали увагу і порушували гармонію. Тому. вільне, але активне положення корпусу співака декларується більшістю вокальних шкіл (прямий корпус, добра опора на обидві чи одну ногу, достатньо розправлені плечі, вільні руки тощо), які наголошують на мобілізації м’язів для виконання фонаційного завдання, оскільки увага до положення тіла в співі створює певну м’язову „зібраність”, необхідну для успішного здійснення такої складної функції, як співацька. Необхідно пам’ятати, що м’язова активність, є, фактично, нервово-м’язовою активністю, бо активізація м’язів одночасно мобілізує і нервову систему, внаслідок чого в організмі налагоджується рефлекторна робота і формуються необхідні вокально-технічні навички. Тіло співака повинно „допомагати” виконавцю і, навіть, положення голови має органічно „влитися” в художній образ, - не задиратися високо вверх і не опускатися надто низько на груди, щоб не ускладнювати звукоутворення зайвим напруженням м’язів. Ще Демосфен надавав великого значення поставі, наголошуючи на умінні тримати своє тіло «для оратора», тобто, стояти прямо, ледь схиливши голову, «в позі оратора, що з’являється перед публікою». Стародавній філософ вважав це найпершим обдаруванням, яке захоплює слухачів і забезпечує їх увагу на користь оратора. Вільна постава співака передбачає передовсім ту свободу, яка забезпечує повноцінне виконання і не викликає втоми та не шкодить роботі голосового апарата. Видатний італійський педагог Франческо Ламберті (Ламперті) на вокальних заняттях найперше домагався від своїх учнів правильної і невимушеної постави: розправлених спини і шиї, природного і доброзичливого виразу очей і різко критикував підняття плечей під час співу, наморщування лоба чи рухів голови, вимагаючи натомість збереження відчуття «гідності і величавості», оскільки зайве напруження в співі, на його думку, сприяє втраті природної м’якості звучання і послаблює враження, а звуки, які потребують зусилля - втрачають свою гідність[11]. Камілло Еверарді, працюючи з учнями, також надавав великого значення природній і розпруженій поставі співака-виконавця домагаючись природної артикуляції в співі, яка б відповідала свободі повсякденного спілкування, коли робота артикуляційного апарата, як спонтаний акт мовлення, набуває необхідне і довільно правильне положення. Зі спостережень педагогів-вокалістів відомо чимало прикладів, коли, чуючи зауваження «відкрийте рот», учень стара -

ється відкрити його настільки, що стає подібним до кратера вулкана, внаслідок чого звучання набуває горлового (здавленого, жорсткого і важкого) характеру. З цього погляду, відомий італійський вокальний педагог Дж.Манчіні стверджував, що правило активно відкривати рот в співі не може бути загальним для всіх виконавців, оскільки природні дані кожного з них мають свої індивідуальні властивості і тому вимагають ретельного відбору педагогічних вказівок та методичних прийомів. Заглядаючи вглиб історії і вивчаючи педагогічні надбання «Старого Світу» - знаменитих шкіл співу у ХУІІІ сторіччі, якими були Болонська (Пістоккі та його учень Бернаккі) і Неаполітанська (школа Порпорри) школи співу, вчені і педагоги мають можливість переконатися в тому, що емпірична (створена на відчуттях і практичному досвіді) методика виховання голосу багато в чому не втратила своїх позицій і в сьогоденні, а гасло співака-кастрата і вокального педагога ХУІІІ ст. П’єтро Тозі, який закликав молодих співаків прискіпливо вивчати помилки інших, оскільки вони - є найкращою школою, що «мало коштує, зате багато навчає», є досить актуальним і в сучасній вокальній педагогіці[12]. Стара Італійська школа співу стала тим підґрунтям у європейській вокальній культурі, яка забезпечила вагому базу сучасній світовій оперній практиці не тільки в розвитку вокального мистецтва академічного співу, а й надала можливості для пошуково-дослідної роботи в багатьох галузях суміжних наук, таких, як: фізіологія, біофізика, морфологія, медицина, фоніатрія, психологія, педагогіка, фонопедія та ін. З цього погляду сучасна вокальна педагогіка, користуючись науковими підтвердженнями доцільності тих чи інших методичних прийомів у вихованні голосу, як і багато століть тому, успішно використовували методичні надбання минулого, так званого класичного бельканто (bel canto - італ. – красивий спів). Вокальна методика Тозі і Манчіні й сьогодні не втратила свого значення для вокальних педагогів, які в своїй роботі добиваються звучності голосу і свободи виконання, виховуючи в учнів відтворення повноцінної і «величавої» вимови

в співі, збереження багатих тембральних фарб впродовж всього діапазону голосу, зосереджуючи увагу учнів на необхідності контрольованого аналізу проспіваного і умінні відчути ними повноту звукоутворення - основної якості поставленого голосу. Проте, критерії сучасного бельканто містять значно ширше коло вокально-виконавських проблем, пов’язаних з можливостями голосотвірної системи співака, які поєднують в собі і минулий практичний досвід поколінь, і науковий багаж знань та сучасні здобутки, і прогностичну перспективу майбутнього.

Певної уваги потребує і міміка співака, оскільки м’язи обличчя можуть значно впливати на характер виконуваного твору і, зокрема, на якість звукоутворення, крім того, гримаси, які появляються на обличчі артиста можуть відволікати увагу слухача. На сцені постава, рухи, міміка, поведінка співака мусять узгоджуватися з вимогами вокально-технічних завдань, а також, емоційними переживаннями та художнім перевтіленням, перебуваючи у цілковитій гармонії із створеним образом. Для співака-соліста важливе значення має також:

а) вміння поводитися на сцені чи концертній естраді;

б) сценічна постава, хода, вільні й невимушені рухи, повороти й жести; в) вміння слухати на сцені та естраді спів партнера, підтримувати цілковитий контакт з оркестром, акомпаніатором, диригентом, аудиторією тощо;

г) вміння вливатися в творчий процес, розуміти й передавати внутрішній зміст музично-вокального твору.

Відкрите обличчя співака, вільні вуста, м’яко опущена щелепа, доброзичлива напівпосмішка, - все це є необхідною умовою вірного голосоведення і узгодженої роботи артикуляційного апарата в процесі виконання. Не випадково старі італійські педагоги-вокалісти вимагали під час співу легкої посмішки і „ласкавих очей”, щоб набути потрібного внутрішнього стану радісного піднесення, яке сприяло б м’язовій активності і, відповідно, нервово-м’язовій готовності до виконання поставленого перед виконавцем завдання. Наприклад, вокальний педагог Мануель Гарсіа, радив співакові для створення виразу пристрасті у процесі виконання твору і досягнення переконливості художнього образу ретельно удосконалювати свою чуттєвість і аналізувати свої враження. Він справедливо вважав, що удосконалення артиста в мистецтві відбувається значно ефективніше, коли він роздумує над виконавською технікою, аніж просто вправляється в ній. Зовнішні ознаки, якими виражаються почуття людини М.Гарсіа виділяв такі:

- активна і виразна міміка;

- різні зміни дихання;

- хвилювання в голосі;

- урізноманітнення тембрального звучання;

- зміна артикуляції;

- зміна темпу вимови тексту;

- підвищення чи пониження звука;

- використання різного ступеня сили голосу.

В людині все настільки тісно пов’язане, що будь-який душевний порив чітко проступає і в її поведінці. Звідси випливає, що жест і голос повинні природно узгоджуватися в процесі подачі відповідного почуття. Вираз обличчя і його міміка збільшує виразність співу і робить його більш яскравим і переконливим. Така узгодженість голосу з мімікою - є доброю ілюстрацією будь-якого щирого почуття. Відомий вислів видатного співака Ф.Шаляпіна про те, що з ним на сцені завжди перебуває дві людини -- одна з яких співає, а друга - контролює якнайкраще демонструє погляди М.Гарсіа. Важке завдання „роздвоєності” співака на сцені Ф.Шаляпін настільки блискуче розв’язував, що публікою „Шаляпін-контролер” ніколи не зауважувався.

Для справжнього майстра вокалу завжди зрозумілим є те, що приміщення, в якому відбувається концерт також вимагає певної уваги. Так. У великій концертній залі необхідними є значні і глобальні відтінки, різкі контрасти; в малій - переважно ніжні, тонкі нюанси, чуттєві образи. А чистий і гнучкий голос, який підкоряється всім відтінкам тембру і вокально-технічним завданням та емоційній виразності художнього образу, здатний відкрити перед слухачем досконалу красу вокального мистецтва і задовольнити будь-які потреби вибагливої публіки.

Оскільки людський голос не є ізольованим від свого тіла і в процесі співу беруть участь різні м’язи - чи то м’язи дихальної системи, чи гортані, при відсутності фізичних вправ, або від поганого здоров’я вони можуть втомлюватися, слабнути та виходити „з форми”. Тому загальне здоров’я організму є головною умовою успішної вокальної діяльності кожного співака. Щоб голос функціонував з максимальною ефективністю, необхідно, щоб максимально ефективно працював і весь організм. Отже, для будь-якого співака необхідним є певний розпорядок дня, який би дозволив чітко спланувати не тільки роботу над голосом, але і заходи для підтримування здоров’я, емоційного тонусу, активної життєвої позиції тощо. Всередині хребта людини розміщені найважливіші центри нервової системи, за допомогою яких мозок керує кожним нашим органом. Центральний нервовий стовбур поділяється на більш дрібні, а ті - на ще дрібніші, і так доти, поки вся сітка нервових розгалужень не досягне найменшої ділянки організму, в тому числі і гортані.

Функцією нервової системи є передача імпульсів (сигналів) від мозку до органів, і якщо тіло працює невірно, то імпульси дещо слабнуть, а то й зовсім припиняються, що свідчить про надмірний тиск на нервові сполучення. Неправильна поза співака може спричинити не тільки неправильну роботу дихальної системи (що неодмінно позначиться на подачі повітря голосовим зв’язкам), але й на перебіг сигналів, які надходять з головного мозку. Голова, груди (завжди розташовані високо для повного і короткого та безшумного вдиху) і тазова ділянка, завдяки хребту розміщуються один над одним, тому і постава співака повинна відповідати зручному положенню органів в процесі співу. Крім того, жива тканина, якою покрита гортань, надзвичайно делікатна і легко піддається травмам і хворобам, зокрема, переохолодженню, різким змінам температури, подразникам, до яких належать і неправильні вокальні навички, всякі шкідливі звички, психологічні травми тощо. Наприклад, стимулюючі і заспокійливі засоби, навіть приписані лікарем, також здатні знизити активність роботи голосових зв’язок, а паління висушує слизову оболонку, яка є природнім захистом. Позбавлені цього захисту краї голосових зв’язок можуть скрутитися і ускладнити коливання (вібрацію). Це стосується не тільки самого курця, а й усіх присутніх під час паління цигарок. Як підтверджує практика, шкідлива звичка покашлювання та „прочистки” горла перед співом може подразнити оболонку гортані та ніжну м’язову тканину голосових зв’язок. Вважається, що не варто їсти перед заняттям вокалом, бо після їди сповільнюється сприйняття, оскільки енергія тіла безпосередньо зайнята процесом перетравлення їжі. Це значно послаблює увагу і координацію - вкрай необхідних для процесу голосоведення, поряд з тим, надлишкова слизь, яка виробляється в цей час залозами зв’язок, може завадити їх коливанню. Великої шкоди голосовим зв’язкам завдає і надто голосний спів. Коли людина погано себе чує (при співі та мовленні), то намагається компенсувати цю незручність більшою кількістю м’язів, що керують гортанню, внаслідок чого взаємодія зовнішніх і внутрішніх м’язів гортані створює зайву напругу на голосові зв’язки, втомлюючи їх зайвою гучністю і метушливістю. Таке явище є характерним і для приміщення з поганою акустикою, заняття в якому можуть ускладнити засвоєння вокальної техніки і спричинити перевантаження голосового апарата співаючого. Перевтома голосового апарату, як результат неправильної техніки співу, найчастіше пов’язана з імітацією учнем чужого голосу або манери співу, невластивої йому. Формуючи невластиву даному голосові техніку співу, учень завдає шкоди не тільки своєму здоров’ю, а й втрачає перспективу успішної діяльності в майбутньому.

Дата добавления: 2015-07-19