Атака звука

Атака звука, - так звана, емісія звука, - це момент початку звукоутворення, момент виникнення звука в гортані, тобто, певні звукові зусилля, керовані центральною нервовою системою, власне, вольові імпульси, які заставляють голосові зв’язки змикатися і коливатися. В ту мить, коли повітря проривається крізь зімкнену голосову щілину, голосові зв’язки починають працювати (коливатися), - виникає звук. Перший момент виникнення звука або перехід голосового апарата від дихального положення до звукового і називається атакою звука, або, інакше, емісією звука. В педагогічній літературі та вокальній практиці розрізняють три основні типи атаки звука, які класифікуються в залежності від щільності змикання голосових зв’язок і характеру та сили видиху:

- ТВЕРДА атака звука - при якій спочатку міцно змикаються голосові зв’язки і, щоб їх розімкнути, потрібен миттєвий активний тиск повітря, при якому відчутний ніби удар гортанню по голосових зв’язках,(ку де глот – італ. – coup de qlotte). Така атака звука має жорсткий характер і часте її застосування може завдати шкоди голосовому апаратові співака, а різкий і міцний раптовий удар гортанню (ку де ларанкс – італ. - coup de larynx, що означає дослівно, - гортанний грубий удар), взагалі, може викликати навіть захворювання голосових зв’язок, привести до утворення вузликових утворень на них, чи крововиливу в зв’язку тощо. Тому, до застосування цього виду атаки у навчальному процесі, особливо, на його початковому етапі, необхідно ставитися обережно і виконувати під контролем педагога. Як спосіб звукоутворення вона іноді трапляється у ненавчених співаків, але через свою шкідливість для роботи голосових зв’язок належить до заборонених прийомів.

- М’ЯКА атака звука характеризується спокійним і легким доторком струменя повітря до голосових зв’язок, одночасно утворюючи звук. Доторк видихального повітря до голосових зв’язок є легким, без натиску, а звук - м’яким, гнучким, який легко піддається динаміці та філіруванню. Цей тип звукової атаки вважається найбільш корисним для голосоведення, як такий, що найменше втомлює голосовий апарат співака, формує гнучкість та рухливість голосу і створює сприятливі умови для тривалої повноцінної роботи всієї голосотвірної системи, а тому, рекомендується для роботи з голосом вже на початковому етапі навчання. Проте, м’яка атака також може бути різною в залежності від ступеня змикання (зближення) голосових зв’язок. В окремих випадках, при більш щільному змиканні голосових м’язів вона може більшою чи меншою мірою наближатися до твердої атаки звука.

- ПРИДИХОВА атака звука відрізняється від попередніх тим, що струмінь видихаючого повітря ніби передує моменту виникнення звука, таким чином, звук відбувається, ніби, з запізненням, коли перед початком звукоутворення чується миттєвий видих (ніби, приголосний звук „ х ”), після чого, звучання голосу продовжується в легкій, м’якій манері голосотворення. Цей тип атаки звука є корисним для активізації дихання в співі і формування чіткої, виразної манери звукоутворення, а також, ліквідації млявого, невиразного голосоведення. Крім того, саме придихова атака звука допомагає співакові-виконавцеві у відтворенні характерного емоційно-образного стану, наприклад, плачу, стогону, схвильованості, стану афекту тощо, як необхідного виражального засобу внутрішнього стану героя вокального твору. Як самостійний вид звукоутворення вона може розглядатися спеціалістами і як граничний різновид м’якої атаки звука.

Співацька практика вважає найбільш прийнятною для постійного застосування м’яку форму атаки звукоутворення, оскільки вона гарантує тривале функціонування голосового апарату та його збереження, добре сприймається на слух і сприяє формуванню високої культури співу. Твердою ж і придиховою атакою звукоутворення користуються для виконання спеціальних вокальних завдань і художнього образу твору. В практичній роботі над атакою звука важливим моментом є розуміння не тільки активного початку звукоутворення, а й не менш активного його завершення. Поряд із різними прийомами атаки, як початку звука, є й різні прийоми завершення звучання голосу, тобто, з н я т т я звука. Звук може бути знятий твердо, ніби, „зрізаний”, в момент миттєвого або поступового наростання звучності (crescendo), або, навпаки, м’яко - на поступовому зменшенні звучності (diminuendo), а закінчення фрази повинно завершуватися завжди активно і виразно, бо це надає виразності і характеру виконуваному творові. Чітко розмежувати всі наведені вище види атаки звуку є надзвичайно складно, оскільки, вони розрізняються тільки на слух і є, практично, слуховими відчуттями, тому, визначення межі між тою, чи іншою атакою залежатиме від тонкощів натренованого вуха. Довільно міняючи спосіб атаки звуку, можна активно впливати на характер роботи голосових зв’язок, а відтак - а т а к а з в у к а є н а д з в и ч а й н о в а ж л и в и м з а с о б о м с в і д о м о г о в п л и в у н а р о б о т у г о л о с о в и х з в ’ я з о к, я к і б е з п о с е р е д н ь о н е п і д д а ю т ь с я н а ш і й в о л і. Атака звуку є засобом виразності в співі. Варіювання видів атаки дозволяє виконавцю передавати різноманітні настрої. Ліричні пісні переважно пов’язані з використанням більш м’якої атаки, а драматичні емоції вимагають застосування більш твердої атаки. Твердої атаки потребують, наприклад, драматично насичені твори чи окремі фрагменти з них. В роботі з дитячими голосами важливо слідкувати за тим, щоб спосіб атаки звука не обтяжував голос дитини, особливо, при співі маршових творів.

Сам термін а т а к а походить від французького слова - attaque – навальний напад, що у вокальній педагогіці трактується, як - перехід голосового апарату від дихального стану до співацького, тобто, технічний прийом, що характеризує активний початок звучання голосу під час співу. Крім названих типів звукової атаки педагоги-вокалісти іноді загострюють увагу співаків-початківців на недостатній активності звучання голосу, яка оцінюється, як „байдужий” спів, спів, позбавлений творчого тонусу, емоційної виразності, так званий „ледачий” спів, що також належить до різновиду звукової атаки. Така атака звука характеризується як „в’їжджання” в звук, коли голос ніби ковзає від одного звука до іншого (як при портаменто), сприяючи детонації, (низькій позиції звука), тобто, позбавляючи звучання чистоти інтонування.

Дата добавления: 2015-07-19