Охорона та гігієна голосу співака.

Функціональні можливості голосу людини і стан здоров’я розглядаються у вокальній педагогіці як взаємопов’язана система. Передусім це - емоційність вокального мистецтва, яка повністю контролюється центральною нервовою системою і впливає на психомоторику співака. Зазначимо, що у співацькому процесі беруть участь всі частини дихального апарату, відтак, порушення нормальної функції будь-якої з них тією чи іншою мірою позбавляє голосовий апарат його повноцінної голосової, (вокальної та мовної), функції, а голос - привабливості, чистоти звучання, тембру, діапазону, сили тощо. Тому співакові варто звертати увагу як на нежить, різні простудні та інфекційні захворювання, що впливають на слизову оболонку носа, горла, вух, так і на наявність різних поліпозних розрощень на слизовій оболонці носа та гортані чи ротовій порожнині, які ускладнюють звукоутворення. Сюди належать і запалення горла, мигдалин, різні фарингіти, ларингіти, ангіни і різні дитячі хвороби,(кір, скарлатина та ін. інфекції), які викликають кашель, виділення з носа, чи, навпаки, різку сухість в горлі. Тільки на початковій стадії хвороби всі ці симптоми появляються в носовій та ротовій порожнинах, згодом, запалення поширюється на дихальні шляхи, бронхи, легені, трахею і унеможливлює процес співу. Найуразливішим місцем голосового апарата є гортань з голосовими зв’язками - основний орган звукоутворення. Почервоніння слизової оболонки гортані, а тим більше, набухання і набряк, свідчать про гостре, а при тривалій, (запущеній) хворобі і хронічне запалення, викликане простудою, грипом або іншою інфекцією, а також можливими зовнішними подразниками - хімічними та іншими речовинами, алергічною реакцією організму на будь-який подразник тощо. Крім того, надто тривалий спів, або спів форсованим (надміру голосним, напруженим), звуком може викликати не тільки перевтому голосового апарата чи спазм гортані, а й крововилив у голосову зв’язку, що спонукають до різного роду гематом чи пухлин. Важкі ускладнення може викликати у жінок і спів у перші дні місячних. Тому, щоб уникнути ускладнень та зберегти голосовий апарат від різного роду порушень, слід, насамперед, дотримуватися правил загальної та індивідуальної гігієни всього організму співака і режиму роботи голосотвірної системи, дотримуватися здорового способу життя: не зловживати алкоголем, гострими і гарячими стравами, перед співом не вживати горіхів,. насіння, меду, халви, не вживати надто холодних, особливо, з холодильника продуктів, наприклад, молока, вина, морозива тощо. Своє особисте життя і роботу співакові необхідно будувати так, щоб вони повною мірою сприяли виявленню його фахових та артистичних здібностей і підтримували тривалу повноцінну роботу голосового апарата, бо від уміння раціонально працювати залежатиме загальна працездатність всього його організму, а. різноманітні форми оздоровчого плану ефективно впливатимуть на весь організм співаючого, (в тому числі, дитини), і позитивно відбиватимуться на голосовій функції. Особливо обережного ставлення вимагає голос дитини, оскільки несформований ще голосовий апарат та організм загалом є надто крихким і слабким для повноцінного навантаження і тривалої роботи. Це стосується як навчальної роботи, так і концертного життя - тривалість занять не повинна перевищувати півгодини безперервного співу.

Більшість співаків-початківців під час співу використовують надмірні м’язові зусилля. М’язи, які переважно беруть участь в роботі травлення, ковтання їжі, а також, в розширенні горла при необхідності наповнення легень додатковим киснем, використовуються співаком для маніпулювання гортанню, особливо, коли необхідно взяти „важку” високу ноту, збільшити гучність звучання, змінити якість звучання і тембр тощо. Проте - це так звані зовнішні м’язи, оскільки вони розміщені поза гортанню, в той час, коли в співі використовуються внутрішні м’язові системи, керовані корою головного мозку людини, отже, використання зовнішніх створює для виконавця зайве перенапруження. Коли голос контролюється зовнішніми м’язами, то значно ускладнюється вільне коливання голосових зв’язок всередині гортані і міняється взаємодія резонансних порожнин поза нею, результатом якого є неприродний і незбалансований звук. Тільки при розпруженій гортані голосові зв’язки можуть легко взаємодіяти з потоком видихаючого повітря, визначаючи висоту і інтенсивність звучання голосу. Тільки розпружене і стабільне положення гортані може забезпечити співакові необхідний баланс низьких, середніх і високих гармонічних складових звука, (як і в якісному музичному інструменті). Значна група цих м’язів беруть участь в розмовній, побутовій мові, і їх залучення до створення вокального звукоутворення неодмінно відобразиться на артикуляції. Надзвичайно важко сформувати голосні і приголосні звуки, коли м’язи, що розміщені над зв’язками і призначені для контролю роботи язика та щелепи, одночасно намагатимуться керувати і співацьким звуком. Це - суттєвий недолік, від якого страждатиме не тільки сам звук, а й дикційна виразність і чіткість вимови літературного тексту.

Коли людина розмовляє тихою зручною манерою, зовнішні м’язи, практично, не беруть участі в роботі гортані, і таким чином, гортань залишається у відносно стабільному, мовленнєвому положенні, створюючи цим ідеальні умови і для вокального звукоутворення. Тому уміння утворювати і підтримувати звук в зручному положенні, без зайвої напруги і співати з легкістю мовлення є для співака основною вимогою в практичній роботі над голосом. Про це часто наголошують педагоги-вокалісти, вимагаючи співати природно, «ніби розмовляючи», хоча спів і мовлення належать до різних механізмів роботи голосового апарата. Такі умови стосуються свобідного розкриття гортані, без найменшого напруження зовнішніх м’язів, оскільки звукоутворення відбувається за рахунок чіткої роботи діафрагми та черевного преса, які сприяють активізації повітряного струменя, що йде трахеєю до голосових зв’язок. Завжди активний потік повітря приводить в стан коливання і голосові зв’язки, тому в ділянці гортані співак відчуватиме не напруження, а комфортне відчуття підзв’язкового опору, яке необхідно зберігати впродовж всього процесу співу. Цей стан і є н а й в а ж л и в і ш и м п о к а з н и к о м в о к а л ь н о-в и к о н а в с ь к о ї т е х н і к и. Відчуття активного опору голосових зв’язок, власне, відчуття „комфорту” в процесі співу, свідчить про наявність правильної узгодженої роботи в н у т р і ш н і х м’я з і в, без участі зовнішніх, тобто, без перенапруження гортані в співі.

Вразливість гортані і голосового апарата людини до зовнішніх подразників робить їх беззахисними перед різними факторами зовнішнього середовища, наприклад: пилом, шкідливими хімічними і побутовими випарами, смогом, димом чи іншими субстанціями нашої „цивілізації”, з якими постійно контактує людина і які можуть як безпосередньо впливати на м’язову тканину голосового апарата, так і опосередковано - через її нервову систему. З цього погляду використання аерозолів, таблеток, гарячого чаю чи спеціальних трав’яних відварів не завжди дають бажані помічні результати і не сприяють покращенню голосових якостей. Вони можуть тільки зняти подразнення при простуді чи пересохлому горлі, а більшість з них взагалі не мають ніякого впливу на голосові зв’язки, оскільки вони розміщені надто глибоко і є недосяжними без спеціальних пристроїв, тобто, медичного обладнання, якими користуються лікарі-фоніатри та ЛОР-спеціалісти.

Для успішних занять співом необхідно створити якнайсприятливіші умови: налагодити потрібну вокальну роботу, яка б відповідала органічному взаємозв’язку нервово-м’язової системи з голосовим апаратом співаючого без зайвої напруги і дискомфорту, що досягається в процесі виховання професійних вокальних навичок. Правильний розвиток голосу залежить від того, наскільки правильно співак використовує свої вокальні можливості. Часто співаки-початківці співають у невластивій їм теситурі: (теситурою прийнято називати співвідношення верхніх і нижніх нот в межах діапазону мелодії. Якщо переважають високі тони, тобто, тони, розміщені над примарною зоною голосу, то теситура вважається високою, якщо ж низькі, то - низькою). Високі голоси іноді підлаштовуються під характер звукоутворення низьких, виконуючи їх репертуар. Або, навпаки. Часто спостерігаються і спроби початкуючих співаків самостійно розширити свій діапазон вправами у високій теситурі не маючи належних технічних навичок. Зловживання верхніми нотами, спів у невластивій теситурі, форсування голосу не тільки викликають перенапруження голосового апарату, а й повністю руйнують функціональну гармонію всієї голосотвірної системи молодого виконавця. Тому, передовсім, необхідно враховувати фізіологічні особливості (вікові, індивідуальні).

Правильна експлуатація голосу створює максимально сприятливі умови для роботи голосового апарата співака, тому голос не повинен втомлюватися в процесі співу, проте, пошкодження, які виникають внаслідок використання неправильної техніки співу чи будь-чого іншого, вносять певні функціональні розлади в процес голосотворення і голос починає звучати не так, як хотілося б співакові. до тижнів і, навіть, Коли голос починає хрипіти, слабнути, чи виникають певні (навіть невеликі) больові відчуття в гортані, найпершою умовою стає повний відпочинок, так званий голосовий режим, тобто, відмова від співацької практики на деякий час. Тривалість такого відпочинку залежатиме від ступеня пошкодження чи втоми голосового апарата співака, - іноді потрібна невеличка пауза, яка обмежується кількома годинами, а іноді і більш тривалий час - від кількох днів місяців. Але і це не може гарантувати співакові захист голосового апарата в майбутньому. Уникнути неприємностей в роботі голосового апарата співак зможе тільки тоді, коли ліквідує саму причину їх виникнення - неправильна експлуатація голосу. У випадку втоми чи будь-якого емоційного стресу м’язова система організму людини перестає функціонувати у потрібному режимі, що може спровокувати перенапруження м’язів гортані і вимагатиме застосування зовнішніх «стимуляторів», як допоміжної сили, що є абсолютно недопустимим в співацькій діяльності. Велику роль у злагодженій роботі голосового апарата співака відіграє і гормональний баланс його організму. Наприклад, природні зміни в організмі жінок під час вагітності, місячного циклу чи клімаксу викликають потовщення тканин, в тому числі і голосових зв’язок. В ці періоди їм необхідно дотримуватись певних голосових обмежень і обережності, оскільки зв’язки на деякий час втрачають активність і пластичну мобільність, що може викликати їх захворювання не тільки в даний період, а й на майбутнє. Тому співачкам в час місячних забороняються вокальні навантаження (в перші три-чотири дні активного циклу), а в професійних вокально-хорових колективах артистки-вокалістки звільняються від концертів та репетицій і перебувають під наглядом лікаря-фоніатра.

У вокальній практиці, зокрема, у навчальному процесі також існує певне к о л о о б м е ж е н ь, пов’язаних з небезпекою завдати шкоди голосові, особливо, дитячому. Відомою є, наприклад, небезпека у використанні грудного регістру, власне, нефальцетного режиму роботи гортані в першій октаві, (вище Мі – Фа) у дитячих та жіночих голосах. Тому, як підтверджують наукові дослідження, н е м о ж н а дозволяти дітям і жінкам співати, а також, навчати їх співати г р у д н и м р е г і с т р о м у першій октаві, оскільки це може призвести до складних захворювань і навіть зриву голосу. Це ж стосується і чоловічих голосів, але з деякими уточненнями. Чоловікам рекомендується співати в першій октаві, але з використанням відомих захисних механізмів, що складають суть академічної манери голосоведення, тобто, так званого „прикриття”, бо перша октава для чоловіків є високим регістром, а природна ділянка діапазону їх голосу лежить, в основному, в малій та великій октаві. Тривалі наукові спостереження, які велися в різних навчальних музичних закладах США, Росії, України тощо, стверджують, що жіночі голоси, які використовують грудний регістр в першій октаві, як це роблять співачки народного і естрадного спрямування, як правило, значно швидше піддаються різним функціональним, а то й органічним розладам голосотворення. Особливо діти... Хоча дитячий організм й відзначається більш високим рівнем загальнофункціональної захищеності завдяки гнучкому пристосовницькому механізмові саморегуляції (діти менше включають свідомість у м’язове напруження), а відтак – меншою м’язовою напругою у грудному регістрі першої октави, все ж він не може захистити голосовий апарат від перевантаження. Тому серед дітей спостерігається високий рівень захворювань ларингітами, в тому числі, вузликовими ларингітами та іншими хворобами гортані і голосових зв’язок. Це стосується як хлопчиків, так і дівчаток. Тому у вокальному навчанні о б м е ж е н н я повинні торкатися, насамперед:

- принципової з а б о р о н и використання грудного регістру (нефальцетного) у жіночих та дитячих голосах вище Мі-бемоль першої октави;

- принципової з а б о р о н и використання мовленнєвої форми голосних (чистих голосних) вище Мі - бемоль другої октави і необхідності переходу на «маскувальну» артикуляцію через нейтральний голосний, тобто - прикриття голосу.

Нехтування вказаними обмеженнями може призвести до недоцільних змін в голосі дитини, розладу акустичних захисних механізмів голосотворення (т.зв. „прикриття”) та хронічних захворювань голосового апарата. Для чоловічих голосів перша і друга заборона співпадають, оскільки захисні механізми фонації (звукоутворення), які дозволяють чоловікам безперешкодно долати всю першу октаву в грудному регістрі є, здебільшого, акустичними механізмами, а, значить, і фонетичними, тому для чоловіків застереження звучатиме так:

- принципова з а б о р о н а використання натурального звучання (відкритого грудного голосу) і чистих мовленнєвих голосних як основного, домінуючого способу співу вище:

Сі- малої октави для БАСА;

Ре-першої октави для БАРИТОНА;

Фа-першої октави - для ТЕНОРА.

Визначення типу голосу співаючого не може спиратися на передбачуваний „ідеал”, оскільки цей ідеал, як правило, є уособленням узагальненого поняття техніко-виконавської довершеності. Якість звука визначається виключно індивідуальною анатомією співака чи співачки в поєднанні з роботою усієї резонаційної системи, що є результатом стабільного і розпруженого стану гортані співаючого. Найважливішим показником правильного звукоутворення для педагога–вокаліста є передовсім розпруження голосового апарата, яка дозволяє визначати різницю між криком і вокальною емісією звука. Емісія звука, (власне, звукоутворення) - це акустичний феномен, який виникає тоді, коли при звучанні голосу зберігається е ф е к т и в н и й б а л а н с м і ж п о в і т р я н и м с т р у м е не м і м ’я з а м и, в той час, як крик (форсування) уособлює собою елементарний „викид” повітря, здатний „зірвати” голос і завдати йому непоправної шкоди. Крик, як спосіб вокалізації і спілкування, повинен бути взагалі забороненим як серед дорослих, так і серед дітей.

Важливе місце в роботі з голосом займає і спів з мікрофоном, оскільки електронне підсилення звука завжди дещо змінює і саме звучання голосу, але н і к о л и н е з м о ж е замінити здорового і ефективного звукоутворення. Отже, для цього не потрібно змінювати спосіб звукоутворення, бо більшість відмінностей в стилях співу вже є закладеними в самій музиці, в тих її елементах, які є популярними в даний час, і пристосування виконавця до конкретних звукових „штампів” робить ризикованим процес голосотворення і його якісні параметри. Голос виконавця повинен відповідати, насамперед, його особистісному творчому задуму у процесі відтворення художнього образу, тоді навіть один і той же твір у різних співаків звучатиме яскраво і неповторно.

Зважаючи на різні акустичні умови концертних залів та відкритих майданчиків співаки-вокалісти повинні пам’ятати, що для керівництва процесом голосотворення необхідно використовувати свої резонансні відчуття і вокально-технічні навички, а не силу звука, його гучність. В цьому сенсі вони повинні володіти упевненістю в своїх здібностях співати в різних умовах, тобто, володіти внутрішнім слуховим контролем. Внутрішній слух, як зворотній м’язово-акустичний контроль в співі, допомагає виконавцеві не тільки успішно подолати акустичний дисбаланс залу, а й грамотно пристосуватися до ансамблевого виконання в ансамблі чи хоровому колективі і співвідносити свої вокальні можливості до вимог керівника колективу, змінюючи не техніку співу, а ступінь і н д и в і д у а л ь н о ї в о к а л ь н о ї виразності. Найбільш поширеним недоліком в хоровому звукоутворенні є тенденція співаків-хористів „затискати” звук в грудному регістрі не змінюючи його звучання при переході в головний резонатор на високих нотах, що є абсолютно шкідливим для сольного голосу. Тому співак повинен досить добре чути свій власний голос, щоб зберігати необхідний баланс при подоланні перехідних ділянок свого діапазону голосу і не допускати включення зовнішніх м’язів в процес голосотворення. Зрозуміло, що слухання свого голосу в колективі є складною справою, тому, виховання уваги і контролю за якістю свого звучання є першочерговим завданням співака-хориста, тим більше, що серед диригентів-хормейстерів є досить мало спеціалістів, які добре орієнтуються в постановці сольного співу, особливо, в нейрофізіології голосотвірної системи співака-соліста. Особливої уваги вимагає репетиційно-тренувальна частина роботи з голосами у вокально-хорових колективах при розучуванні нових, невідомих співакам творів, оскільки тоді існує небезпека перевантаження голосового апарата виконавців. На репетиційних заняттях найбільшу користь приносить спів м’якою атакою звука на mezzo piano, коли ще не зовсім сформований нервово-м’язовий баланс голосотвірної системи. Заняття співом повинні приносити учням задоволення і віру в себе.

Дата добавления: 2015-07-19