Короткі відомості про будову голосового і дихального апаратів

В поняття ДИХАЛЬНИЙ АПАРАТ людини входять такі основні органи, перелічені в тому порядку, в якому проникає в наш організм потік

повітря в процесі вдихання: ротова порожнина, носова порожнина, носоглотка і гортань (ковтальне горло) з голосовими зв’язками (інша назва - складки), дихальне горло-трахея, бронхи, бронхіоли і альвеоли (легені). До дихального апарату відносяться також м’язи, що керують процесом дихання, тобто, діафрагма і вдихальні та видихальні м’язи (черевний прес або гладкі м’язи живота).

НОСОВА ПОРОЖНИНА оточена кістковими і хрящовими стінками і поділена на дві частини носовою вертикальною перегородкою. Із зовнішнім середовищем порожнина носа з’єднується двома носовими отворами, котрі ззаду, в свою чергу, з’єднуються з носоглоткою двома внутрішніми органами - хоанами. Вона є з’єднувальною порожниною між глоткою (ковтальним горлом) і носом, крім того, на бокових стінках носоглотки є отвори так званих євстахієвих труб, тобто, каналів, з’єднаних з барабанними перепонками вух. Роль цих порожнин полягає в артикуляції голосних і приголосних звуків і передачі звучання у навколишній простір.

РОТОВА ПОРОЖНИНА, відділена від носової порожнини горизонтальною перегородкою, в передній частині твердою і нерухомою (тверде піднебіння), а ззаду - м’якою і дуже рухливою (м’яке піднебіння). Тверде і м’яке піднебіння утворюють верх ротової порожнини, а сама порожнина рота є, одночасно, дном порожнини носа. Вона утворена язиком, спереду обмежена зубами, а ззаду заглиблюється у глотку (ковтальне горло). В глибині ротової порожнини є простір - зів, обмежений язичком м’якого піднебіння, знизу - основою язика, а по боках - дужками піднебіння., які і з’єднують, ніби ворота, ротову порожнину і глотку. Ротова і носова порожнини, язик, зуби, тверде і м’яке піднебіння та нижня щелепа утворюють в співі так звані артикуляційні органи, які відповідають за якість дикції, чіткість вимови голосних і приголосних звуків у процесі співу чи мовлення.

Мал. 1.Повздовжній розріз голови

Лобна пазуха. 2. – верхня носова мушля (раковина). 3. – середня носова мушля 4. – нижня носова мушля. 5. – верхня губа. 6. – верхня щелепа (тверде піднебіння). 7. – нижня губа. 8. – язик. 9. – основна пазуха. 10. – верхній носовий хід. 11. – середній носовий хід. 12. – отвір Євстахієвої труби. 13. – нижній носовий хід. 14. – м’яке піднебіння. 15. – мигдалини піднебіння. 16. – надгортанник. 17. – справжні голосові зв’язки. 18. –щитовидний хрящ. 19. – персневидний хрящ. 20. – трахея.

Рот, як частина голосового апарату, входить в систему звужень ротоглоткового каналу співака і бере участь у створенні важливої акустичної якості голосотворення - імпедансу. Індивідуальна будова і розміри ротової порожнини вимагають диференційованого підходу до навчально-виховної роботи з учнем, урахування акустичних можливостей, пов’язаних з розкриттям рота і якістю співацького звука. Найсуттєвішим чинником даної роботи повинен бути не ступінь відкриття рота в співі, а той вплив, який він має на якість звукоутворення і тембральне забарвлення голосу, адже нераціонально широко відкритий рот може зруйнувати і оптимальний імпеданс, і дикційну виразність, внаслідок чого голос втратить свої найцінніші позитивні якості. Існує певна закономірність. Голоси, які використовують в практиці співу так званий малий імпеданс, наприклад, сопрано, можуть ширше відкривати рот. Голоси, які вимагають великого імпедансу, наприклад, баси, баритони, переважно, помірно відкривають рот, хоча і тут матимуть місце індивідуальні особливості анатомічної будови голосу співака. Затискання нижньої щелепи і скованість артикуляційного апарату належать до найпоширеніших недоліків співаків-початківців, тому, прийоми, пов’язані зі звільненням від цих вад завжди активно пропагуються в педагогічній роботі. Як тимчасовий засіб, можна рекомендувати і широке відкриття рота, і роботу з дзеркалом, і спів з пальцем на щоці, і інші методи, які заставляють учня перевіряти і контролювати ступінь відкриття і свободи щелепи та рота, хоча вміння аналізувати якісні параметри звучання свого голосу повинні стати першочерговим завданням для кожного з них, щоб уникнути надмірностей і помилок.

Мал. 2. Ротова порожнина і зів.

1.- мигдалина піднебіння; 2. –зів; 3 – язик; 4. – м’яке піднебіння; 5. –язичок; 6. – задні пілястри (дужки піднебіння); 7. – передні пілястри (дужки піднебіння).

М”ЯКЕ ПІДНЕБІННЯ - м’язова пластинка, покрита слизовою оболонкою, яка є продовженням твердого піднебіння. Вона дуже рухлива, тому що будова її м’язів має поперечносмугасту будову (гладкі м’язи такої здатності не мають). Посередині м’якого піднебіння є маленький язичок, який має власний м’яз, що його піднімає і скорочує (див. Мал. 2). Рухливість м’якого піднебіння і маленького язичка відіграє велику роль у співі. Завдяки такій властивості м’якого піднебіння ротова порожнина і глотка можуть суттєво змінювати ємкість і, відповідно, впливати на формування звуку, його яскравість і глибину тембрального забарвлення в процесі співу.

НОСОГЛОТКА - простір позаду носової і ротової порожнини, який є певною з’єднувальною ланкою між ними. Нижня частина її - глотка (ковтальне горло), ділиться на дві трубки: передню – дихальне горло-трахею, задню – стравохід (див. Мал. 1). Разом з ротовою порожниною і м’яким піднебінням носоглотка утворює так званий РОТОГЛОТКОВИЙ РУПОР, власне, повітряний простір, обмежений знизу поверхнею голосових зв’язок, а з боків та позаду – стінками гортані, глотки, щік, зверху – м’яким і твердим піднебінням, спереду – зубами і губами, виходом в навколишнє середовище. Внутрішню конфігурацію рупора можна суттєво змінювати за допомогою надзвичайно рухливого язика, надгортанника і всього комплексу м’язів біля входу в гортань. Дуже рухливим є м’яке піднебіння, яке регулює потік повітря, і, відповідно, силу звукової хвилі в носовій порожнині. Вирішальне значення для обсягу і форми рупора має рухливість нижньої щелепи. Більша частина роботи рупора не відчувається, а результат роботи сприймається співаком побічно, через акустичний ефект, вібраційні відчуття в кістках черепа, лицьових кістках. А всі звукові, тембральні і фонетичні сприйняття є складовою регулювального образу разом з вібраційними відчуттями. Реальний вплив на загадкові невідчутні порожнини, на думку дослідників, можливий тільки завдяки створенню оптимальних умов для їх автоматичної

регуляції.

Ці умови створюються чіткими діями тих частин рупора, які

піддаються керуванню. Проте, часто саме вони і бувають бездіяльними. А піддаються керуванню: губи, нижня щелепа, видима частина язика та лицьові м”язи. Вирішальним показником, який вирізняє академічних вокалістів, тобто, співаків, які володіють академічною манерою голосотворення, є особлива специфічна форма р о т о г л о т к о в о г о р у п о р а, що виражена в особливому специфічному способі формування голосних і в особливому способі вимови приголосних звуків.

ГОРТАНЬ - трубка, яка з’єднує дихальне горло-трахею з глоткою (внутрішня частина шиї). Серед усіх органів голосового і дихального апарата гортань має найскладнішу будову і виконує потрійну функцію: дихальну, голосову і захисну. Складність її будови полягає в тому, що, насправді гортань - це ціла низка хрящів чудернацьких конфігурацій, з яких три - непарні: щитовидний, персневидний і надгортанник і три - парні: черпало видні, клиновидні і ріжковидні. Всі вони з’єднані зв’язками (складками) і суглобами, що приводяться в рух всіма м’язами поперечносмугастої будови.

Мал. 3 Повздовжній розріз гортані.

А - вид збоку; Б - вид спереду; 1.- надгортанник; 2. – гортань; 3. – трахея; 4. – справжня голосова зв’язка; 5. – несправжня (фальшива) голосова зв’язка; 6. – морганієвий шлуночок.

ГОРТАНЬ є органом генерації звука. Глотка, носоглотка, ротова порожнина - це резонатори (так звані голосниці, місце збагачення і підсилення звучання голосу) звука. Будучи основним голосотвірним елементом людського тіла в процесі розвитку і удосконалення його функцій (так званого онтогенезу) гортань отримала чотири основні функції: дихальну, захисну, мовленнєву і співацьку. Дихальний апарат - це джерело певної енергії для утворення звука. Гортань, в свою чергу, є частиною дихального каналу, який знизу починається від легень і бронхів, а зверху відкривається в порожнину рота і носоглотки. Нижній кінець гортані з’єднаний з трахеєю, а верхній відкривається в глотку. Гортань за допомогою різних м’язів прикріплена (ніби підвішена) до глотки і під’язичної кістки, а внизу - до грудної клітки. Ці м’язи відносяться до зовнішніх м’язів гортані, таким чином, від положення під’язичної кістки, нижньої щелепи, голови (і тіла) залежатиме і положення гортані, що має вирішальне значення для процесу звукоутворення. Всередині гортані, ближче до трахеї розміщена ГОЛОСОВА ЩІЛИНА, утворена голосовими зв’язками (іноді їх називають складками), тобто, двома парними м’язами, власне, пучками, які йдуть паралельно одна до одної. Ці м’язи, в свою чергу, одним кінцем прикріплені до внутрішнього боку щитовидного хряща, а другим - до черпаловидних хрящів.

Мал.4. Вид гортані спереду.

Дата добавления: 2015-07-19