Під’язична кістка. 2. – щитовидний хрящ; 3 – персне-щитовидний м’яз.

Окрім основних хрящів в різних частинах м’язів гортані зустрічаються ще і маленькі дрібні хрящики. За величиною чоловічі і жіночі гортані значно різняться одна від одної. Порожнина гортані при фронтальному розрізі має форму піщаного годинника. Гортань дуже рухлива як вертикально, так і горизонтально, завдяки тому, що вона прикріплена до рухливої під’язичної кістки. В спокійному стані гортань розміщується в проміжку, приблизно, між другим - четвертим хребцем. Спереду є надгортанник, який закриває вхід в гортань при ковтанні їжі (див. Мал. 3). Він також складається з хрящів. Біля нього розміщені так звані фальшиві голосові складки, які змикаючись захищають справжні голосові зв’язки (складки) в екстремальних умовах фонації (співу), а так звані морганієві шлуночки служать для очищення зв’язок від шкідливих мікрочастинок і для наповнення голосових зв’язок слизовим субстратом. Фальшиві голосові складки складаються з звичайних м’язових волокон, а істинні голосові складки (зв’язки) містять в собі так звані нейросоматичні утворення (гертлерівські волокна), чудернацьки переплетені, що дозволяє їм, через коливання урізнобіч, утворювати чудовий за тембром звук. Закінчення істинних голосових складок утворюють сухожилля з перламутровим забарвленням і саме вони називаються безпосередньо голосовими зв’язками. При перевантаженні на істинних голосових складках можуть утворюватися розриви кров’яних капілярів, які перетворюються у вузлики (фіброми), що вимагають ретельного і спеціального клінічного лікування, а то й хірургічного втручання. Порожнина гортані покрита слизовою оболонкою з мерехтливим епітелієм, ворсинки якого очищують повітря за допомогою спеціальних в’язких утворень, а хрящові структури гортані густо всіяні еластичними волокнами та нервовими закінченнями, які мають захисну функцію (м’язи гортані дуже сильні, настільки, що можуть переломити навіть олівець, вставлений у дихальне горло). Спереду голосові м’язи з’єднані з щитовидним хрящем, а ззаду - з двома черпаловидними хрящами, що нагадують тригранну піраміду, які здатні здійснювати різноманітні рухи, надзвичайно важливі для утворення темброво-динамічних відтінків голосу. Внутрішні м’язи гортані поділяються на звужувачі і розширювачі, хоча перші переважають, що зумовлене захисною функцією гортані. Задній перснечерпаловидний м’яз розширює гортань, а поперечний черпаловидний і косий черпаловидний звужують її. Щитовидний і персне-щитовидний - натягують гортань. Опускають гортань черпалонадгортанний і щитонадгортанний м’язи, які зв’язані з коренем язика і тому позіхання вважається корисною вправою для уміння керувати нею (піднімати, опускати, звужувати тощо). В співі при потребі беруть участь всі м’язи гортані і на початковому етапі навчання є бажаною увага до неї та методика тренувань її м’язів (розширення, опущення), оскільки гортань є головним розпорядником енергій, що надходять знизу з органів дихання та зверху - від органів керування.

На рівні гортані відбувається інтеграція двох голосотвірних механізмів: нейрохронаксичного (модель вимушених коливань голосових зв’язок, керованих центральною нервовою системою) і міоеластичного (модель автоколивань і їх пасивної ролі під тиском повітряного струменя). Від першого залежить звуковисотність, а від другого - вібрато і темброві фарби голосу. Діти і підлітки до мутаційних змін голосу співають, в основному, внутрішніми закінченнями складок і спектр їх голосу складається з кількох гармонік. Після повного розвитку голосових зв’язок (складок), в час мутації, в процес співу включаються всі м’язові структури складок і тембрально-динамічні параметри голосу вже можуть варіюватися в широких масштабах.

Проблема відкриття гортані в співі тісно пов’язана з різними способами звуковидобування, зокрема, поняттям «відкритого» (плоского) і «прикритого» (округлого). Ці терміни, хоч і не точно виражають фактичну роботу голосового апарату, зокрема гортані, проте давно отримали право громадянства і всім зрозумілі, оскільки досить точно відображають суть цих прийомів співу. Неточність полягає в наступному: «за допомогою рентгенівських променів встановлено, що при відкритому звуці гортань не тільки не відкрита, але, навпаки, швидше закрита надгортанником; гортань більш відкрита якраз при закритому звуці»[3].

У поставленому голосі вхід в гортань завжди звужений, а від характеру звуку змінюється ступінь розкриття н и ж н ь о ї частини глотки, тобто, при відкритому звуці вона більш закрита (звужена), а при прикритому звучанні нижня частина глотки розширюється.

ВІДКРИТИЙ звук, як правило, звучить різко і плоско, має надто світлу, або «білу» фарбу і так звану низьку позицію. Внаслідок загального і м’язового напруження відкритий звук має надто обмежені можливості передачі різних тембральних відтінків. Нюанс «piano» завжди ускладнений і має тенденцію «зніматися» з дихання. Для такого співу характерне неприродне відкриття рота – надто мале, чи, навпаки, надмірне – свідчення неправильного формування надставної трубки (ротоглотки), що і сприяє відкритому, плоскому, позбавленому природного вібрато звучанню. Зловживання відкритим звуком часто приводить до нестійкої інтонації, тобто, детонування, перенапруження голосового апарата, швидкої його втоми і, відповідно, обмеження працездатності загалом.

ПРИКРИТИЙ звук має в своїй основі «темне» забарвлення, звучить м’яко, округло, у високій позиції. Такий звук формується легкою атакою повітряного струменя, без надмірної роботи м’язів, динамічно гнучкий, володіє багатою палітрою тембрального забарвлення - від найтемнішої і «густої» до найсвітлішої і яскравої, які, однак, ніколи не переходять у відкрите і плоске звучання. На відміну від неприємного різкого відкритого звучання, прикрита манера звукоутворення володіє тою благородністю тембру і легкістю, яка дає можливість співакові легко долати оркестрову звучність, працювати у великих концертних приміщеннях без додаткової електроапаратури. Отже, правильне співвідношення понять прикритого і відкритого звучання в пошуках вірного положення гортані в співі забезпечить співакові оптимальну роботу голосо-вого апарата і сприятиме збереженню працездатності організму в цілому.

ДИХАЛЬНЕ ГОРЛО-ТРАХЕЯ - циліндрична трубка, довжиною 11 – 13см., що є продовженням гортані. Трахея розгалужується на два бронхи (див. Мал. 5). Стінки трахеї складаються з 15 – 20-ти неповних хрящових кілець у формі підкови, відкритої ззаду. Вільна, розмежована частина трахеї прилягає до передньої стінки стравоходу, розміщеного позаду трахеї (дещо лівіше її). Оболонка, яка покриває ці хрящові кільця, власне, гладкі м’язи, відіграють в процесі голосотворення важливу роль тембрального центру і забезпечує голосові співака основне забарвлення і глибину.

ТРАХЕЯ - як джерело грудного звучання голосу у вокальній практиці тісно пов’язана з утворенням так званого „звукового тіла”(назва, взята від духовиків і вперше використана російським вокальним педагогом В.Юшмановим), яке на думку вчених значною мірою пояснює можливість підсвідомої саморегуляції звуковисотних характеристик основного грудного тону у співацькому інструменті - голосі. Так, зміна висоти звучання грудного тону може бути наслідком зміни діаметра порожнини трахеї і створення, як у духових інструментах, різної довжини звукового тіла (щільними і функціонально активними можуть бути як стінки всього комплексу „трахея – головні бронхи” на низьких нотах, так і тільки верхньої ділянки трахеї, як це відбувається при співі гранично високих нот легкого сопрано).

Крім того, у співаків з достатньо могутньою енергетикою появляється можливість розширення діапазону грудного звучання голосу з появою в грудній ділянці голосу (в трахеї) добре відомого духовикам ефекту п е р е д у в а н н я, коли при достатньо енергійному насиченні свого „звукового тіла” інструмент починає звучати на октаву вище (відома феноменальна сила верхніх нот у італійських співаків Т.Руффо, Ф.Таманьо). Аналогія голосового апарата людини з музичним духовим інструментом дає можливість стверджувати, що грудне звучання голосу співака зумовлене вібрацією повітряного струменя, сформованого в трахеї і головних бронхах. Завдяки ефекту прикриття надгортанником верхньої ділянки гортані співак отримує можливість суттєво збільшити тиск повітря і енергетичну щільність звукового тіла всередині трахеї, створюючи умови для активізації вібраційної функції повздовжньої м’язово-сполучнотканинної мембрани в задній стінці трахеї і бронхів (див. Мал. 3), напруження якої відбувається тільки при певному внутрішньотрахейному тиску. Що ж до важливості трахеї в співі, точніше, трахеобронхіального дерева, то, гіпотеза про те, що трахея може грати і грає не тільки енергетичну (дихальну) роль, але і генераторну, тобто, безпосередньо, голосотвірну, виникла давно. Так, відомо, що резонанс трахеї при співі придає темброві голосу те, що вокалісти називають м’якістю і повнотою, тобто, низькочастотну складову, (звук коливається з певною частотою і амплітудою, високі частоти мають назву «обертон» - нім., а низькі - „ундертон”). За дослідженнями Ван ден Берга встановлено, що власна частота резонансу трахеї дорівнює 50 герц, що, приблизно, відповідає ЛЯ-бемоль контроктави.

БРОНХИ розгалужуються на дрібніші трубки, які називаються бронхіолами. Бронхіоли переходять в альвеоли - групи легеневих пухирців, в яких відбувається необхідний для підтримування у людському організмі необхідного газообміну (див. Мал.5). Гортань, трахея і бронхи - це постійно відкриті завдяки хрящовим півкільцям дихальні шляхи.

Легені обмежені грудною клітиною. Що складається з 12-ти ребер, один кінець яких з’єднаний з хребтом, а інший прикріплений до грудної кістки (грудини).

Нижня стінка грудної порожнини утворена ДІАФРАГМОЮ, верхня - верхніми конусоподібними ребрами і ключицями. Проміжки між ребрами заповнені внутрішніми і зовнішніми м’язами. Трахея і бронхи - шляхи, якими зовнішнє повітря потрапляє в легені. Дихальні м’язи поділяються на м’язи, що здійснюють вдих (вдихальні, або вдихачі) і ті, які допомагають видихати (видихальні м’язи, або видихачі).

Мал. 5. Легені, бронхи і гортань.

Права легеня; 2 – ліва легеня; 3. – бронхи; 4. – Трахея; 5 - персневидний хрящ; 6. – персне-щитовидна зв’язка; 7. – щитовидний хрящ; 8. – щитовидно-під”язична зв’язка; 10. – великий відросток під’язичної кістки; 11. – малий відросток під’язичної кістки.

ДІАФРАГМА(див. Мал. 6) - дихальний м’яз. Від природи він є добре розвинений у чоловіків, тому їм властиве глибоке дихання і могутня м’язова діяльність, навіть, при невеликій фізичній підготовці. Для жінок більш характерним є грудне дихання, оскільки воно здійснюється, загалом, роботою різних м’язів, розташованих у верхній частині грудної клітки, а діафрагма і черевний прес (гладкі м’язи живота), працюють надзвичайно мало і ніби у дзеркальному відображенні. Крім дихальної функції діафрагма виконує функцію грудочеревної перегородки. Утворена вона широким м’язовим пластом і ділить організм людини на дві половини: грудну і черевну порожнини. М’язи діафрагми прикріплені до низу внутрішнього боку ребер у грудній порожнині. Діафрагма має вигляд дещо роздвоєного куполу з отворами для стравоходу і великих кровоносних судин. Діафрагма - могутній м’язовий „насос”, який накачує повітря в легені, оскільки самі легені складаються з пухирців, що не мають м’язових волокон, отже, самостійно виконати цю функцію не можуть. Діафрагма складається з м’язової тканини і сухожилля і має досить еластичну будову. Вона може скорочуватися, розтягуватися, стискатися і ущільнюватися, що дає їй можливість активно впливати на процес дихання, а відтак, - на процес голосотворення. Тому процес дихання є важливим життєзабезпечуючим компонентом діяльності організму людини, і, водночас, невід’ємним динамічним елементом співацького процесу, власне, звукотвірним органом, який надає звукові плавності звучання, рухливості і виразності. При вдиханні діафрагма активно опускається вниз, відтискуючи внутрішні органи (шлунок, кишківник тощо), що дозволяє вертикально збільшити грудну порожнину. Інші м’язи грудей також допомагають роботі діафрагми, збільшуючи простір грудочеревної ділянки організму людини. Завдяки своїй пластичності діафрагма підтримує необхідний тиск повітря в легенях, що у співі є однією з найважливіших умов якісного голосоведення.

Мал. 6. Схематичний малюнок, що пояснює розташування легень і плеври.

Трахея; 2. – легеня; 3. – грудна клітка; 4. – діафрагма під час видиху; 5. – діафрагма під час вдиху; 6. – зовнішній листок плеври (оболонка, що оточує легені); 7. - легеневий листок плеври.

До ГОЛОСОВОГО АПАРАТА відносяться: гортань з голосовими зв’язками (складками), резонатори голосу і мовний артикуляційний апарат, а також, увесь комплекс дихального.

ГОЛОСОВІ ЗВ”ЯЗКИ розташовані всередині гортані і є найважливішою частиною голосового апарата.

Щілина між зв’язками називається ГОЛОСОВОЮ ЩІЛИНОЮ.

Мал. 7. Ларингоскопічна картина звичайної гортані.

Дата добавления: 2015-07-19