Вади мовлення

Правильна вимова голосних і приголосних фонем у співі визначає чіткість роботи артикуляційного апарату співаючого і виразність дикції. В свою чергу, утворення голосних звуків пов’язане з наявністю і підсиленням визначеної, різної для кожної голосної ділянки обертонів, щільність і густота спектру яких утворює певний формантний склад, властивий кожній з них. Всі форманти у жіночих та дитячих голосах є вищими, ніж у чоловічих. А чим вище форманта голосної, тим звучніше і яскравіше звучить голосна. Значна різниця у висоті між формантами дзвінких і глухих голосних фонем створює строкатість у звучанні, внаслідок чого губиться однорідність вокальної лінії і втрачається естетика співу. Тому вокальні голосні значно відрізняються від мовленнєвих. У співі головним завданням орфоепії є в и р і в н ю в а н н я з в у ч а н н я в с і х г о л о с н и х, які повинні звучати рівно і однорідно впродовж всього діапазону голосу, що вимагає певного уміння ліквідувати строкатість завдяки «нейтралізації», тобто, заокруглення або «притемнення» звучання голосних. Крім того, дикційна виразність залежить і від вимови приголосних. Якщо голосні фонеми формуються у гортані, так званій надставній трубці, то приголосні - в ротовій порожнині. Тому вимова їх повинна бути миттєва, щоб вивільнити резонаторні щілини і «відкрити» наступну голосну. У вокально-педагогічній практиці (фонетичний метод) враховуються особливості утворення голосних і приголосних фонем: участь голосу (глухість або ступінь дзвінкості фонем, місце утворення в ротовій порожнині - уклад язика (передній - «А», «О», середній - «У», «И», задній - «І», «Е»), положення артикуляційних органів і ступінь їх напруження, активізація мімічних м’язів, що беруть участь в утворенні тих чи інших звуків і, зрештою, натиск повітряного струменя і його локалізація в певній ділянці ротової порожнини тощо. В кожному окремо взятому випадку, в залежності від поєднання цих якостей залежить і якість фонетичної грамотності виконавця, чіткість і виразність дикції у співі, тобто, інтенсивність і узгодженість роботи артикуляційних органів визначає якість вимови, розбірливість слів. Це ж стосується і йотованих фонем. Активна, чітка, правильна вимова створює виразну, добру дикцію. Співацька артикуляція значно відрізняється від мовної тим, що в співі особливо активізується робота артикуляційних органів, проте, її інтенсивні рухи, а, особливо, язика, не повинні порушувати співацьке положення гортані, яка, як відомо, стабілізує своє положення з конкретним відчуттям глибини і свободи. Недостатньо розвинена культура мовлення у співі ускладнює формування якісного голосоведення і провокує розвиток вищеназваних дефектів. Крім голосотвірних, дефекти співу мають ще й побутово-мовленнєву природу їх утворення. Це - так звані вади мовлення. Вони виникають не в процесі співу, а значно раніше, в дитячому віці - в процесі засвоєння культури спілкування і мовних традицій в сім’ї, навчальних закладах, в ігровій діяльності тощо. Як і дефекти співу, вади мовлення мають о р г а н і ч н у і ф у н к ц і о н а л ь н у п р и р о д у їх утворення. Органічні пов’язані з вродженими дефектами артикуляційно-мовного тракту, а функціональні є результатом недогляду дорослих за якістю вимови дітей, млявістю артикуляційної роботи, недостатнім контролем спеціалістів тощо. Вади мовлення: сюсюкання, шепелявість, гаркавість, гнусавість, прискорена манера мовлення («кулеметна» мова), чи, навпаки, сповільнена, млява вимова, цьокання, картавість, заїкування та ін. Всі вади так чи інакше мають певний вплив на якість голосоведення, тому в роботі над голосом важливе місце посідає диференційовано-діяльнісний підхід педагога до вокальної роботи з кожним учнем і конкретизація спеціальних методичних прийомів для подолання недоліків. Робота над вадами мовлення може бути успішною, коли вони мають функціональний характер і не пов’язані з вродженими дефектами, які вимагають курсу лікування у лікаря-логопеда. Вокальне навчання матиме ефективний фонопедичний (галузь лікувально-педагогічної корекції в медицині) вплив, коли індивідуальна робота з голосом спрямовуватиметься на активізацію необхідної ділянки артикуляційного апарату і усвідомлений підхід самого учня до процесу навчання. Методична робота повинна ґрунтуватися на зворотньому зв’язку учня і педагога та їх взаєморозумінні.

С ю с ю к а н н я і ш е п е л я в і с т ь, а також ц ь о к а н н я - вади, пов’язані з неправильною вимовою фонем «С»,» Ц», «Ч», «Ш» («Ж»). Вони можуть вказувати на вроджену ваду язика (коротка вуздечка), невідповідність ємкості рота до його маси, або, як функціональний недолік, вказувати на залишкову манеру мовлення дитячого віку, чи манеру «жування» звуків, яка досить легко піддається виправленню на вокальних вправах. Найкращої ефективності можна добитися виконанням скоромовок і примовок, які містять названі фонеми, наприклад: «На горищі тиша, лише шарудить у шпарці миша»; «Тужив до жнив, та вже ожив»; «Ми літак зробили так: коліщата три й вітряк…Летимо все вище й вище, через днище вітер свище»; «Усе так просто: збираєш просо, товчеш зерно - їсиш пшоно»; «Сказав собі карась: «Сиди і не вилазь. З болота зайве бовкнеш - враз у сметану бовтнеш»; «Прищучити хочеш щупачка - вчепи на гачок черв’ячка»; «Лящ перекусив хрящ, плющ обвив кущ»; «Хрущ хрущав на кущі, думав хрущ про харчі»; «На груші шпачок, у саду грачок, прогонимо грачка - потішимо шпачка»; «Мусій, муку сій, печи паляниці, клади на полиці»; «Тишком-нишком, нишком-тишком вийшла мишка із нори»; «Джу-джу-джу - бриніла бджілка, дзу-дзу-дзу дзвеніла пилка»; «Жатка в полі жито жне, жатку жайвір дожене»; «Ми носили воду в ситі, та дерева не политі. Воду в ситі не носити, саду ситом не полити»; «У полі просо, у просі роси. Роса росила, коса косила»; «Сорока сорок років нитками сорок сорочок вишивала. Сорока сорок сорочок на сорок сороченят одягала»; «Женчик-женчик невеличкий, на женчику черевички, і шапочка чорненька, і латочка червоненька»; «Сів шпак на шпаківню, заспівав шпак півню: «Так, як ти не вмію я, ти не вмієш так, як я». Використання скоромовок, як стверджують педагоги-практики, не тільки сприяють у подоланні недоліків співу і мовлення, але й запобігають утворенню певного психологічного бар’єру і скованості на початковому етапі навчання, розвивають рухливість голосу і активізують артикуляційний апарат співака. Тому, скоромовки є корисними на всіх етапах навчання і співацької діяльності загалом.

Г а р к а в і с т ь і к а р т а в і с т ь (неправильна вимова фонеми «Р») як органічна вада може бути пов’язана з пониженим м’яким піднебінням, коли язичок м’якого піднебіння є неактивний (ніби подовжений) і наближений до кореня язика, що провокує гортанну вимову названої фонеми. Особливої уваги заслуговують також національні мовні традиції, скажімо, народів азійського ареалу, де переважає гортанна вимова. Гаркавість, як діалект, притаманна і європейській мовній культурі, зокрема, німецькій і французькій, тому в подоланні цієї вади в україномовному середовищі необхідно враховувати історичний аспект проблеми. Як недолік, гаркавість і картавість досить важко піддаються виправленню. Вони швидше належать до компетенції лікаря-логопеда, проте, в співі, в процесі роботи над вправами, які активізують гортань, розвивають міцну опору дихання і оперте звукоутворення (вправи на фонеми «А», «О», «У», що вимагають збільшеної ємкості ротоглоткового простору, особливо, в ділянці гортані), також піддаються виправленню, що свідчить про результативність вокального навчання. Серед скоромовок, які можна рекомендувати для подолання названих недоліків є, наприклад: «У голубки-горлички туркотливе горлечко. Горличка туркоче, горличка воркоче»; «Марина варила, Лариса солила. Марина налила, Лариса розлила»; «Не клюй, курко, крупку, не кури, котку, люльку»; «Гайку, гайку, дай гриба й бабку, сироїжку з добру діжку, хрящика з ящика, красноголовця з хлопця»; «На дворі трава, на траві дрова: раз дрова, два дрова, три дрова. Не рубай дрова на траві двора»; «На горі Арарат росте гарний виноград»; «Крикнув крук на крукицю: «Не сунь рук у криницю!». А крукиця до крука: «Крутять корбу мої руки»; «Кенгуриця з кенгурятами вийшла з дому погуляти, кенгуряток забавляти»; «Вибіг Гришка на доріжку, на доріжці сидить кішка. Взяв з доріжки Гришка кішку, хай впіймає кішка мишку»; «Йосип охрип, Архип осип»; «Два дроворуби говорили про Саву, про Савку, про Савчину лавку».

Н о с о в и й п р и з в у к, м л я в і с т ь в и м о в и, чи, навпаки, п о с п і ш н і с т ь («кулеметна мова»), «к о в т а н н я» с л і в - досить поширені дефекти у мовленні дітей. Всі вони є наслідком недостатньої роботи артикуляційного апарата, його млявості, особливо, губ і гортані. Для активізації рекомендується використовувати навчальний музичний матеріал веселого, грайливого характеру, на стаккато з переходом в легато. Для вправ можна використовувати мелодійні уривки з народних пісень, особливо корисними є канони, стиль перегукування в яких надає вправам характер змагання, загострює увагу і стимулює співацький «азарт». Скоромовки і поспівки, як навчальний матеріал, в будь-якому поєднанні фонем є корисним і потрібним для активізації роботи артикуляційного апарату, особливо, для розвитку мімічних м’язів, губ та гортані: «Молодий лелека молоко п’є з глека, бо летить далеко»; «Бігли коні під мостами з золотими копитами»; «Ходить квочка коло кілочка, водить діток коло квіток»; «Летів лелека, заклекотів до лелеченят»; «У нашого діда капелюх не по-капелюхівськи»; «У стозі пшениця, під стогом криниця, там щука-риба грала, золоте перо мала, сама собі дивувала, що хороше вигравала»; «У солов’їному гаю соловей солов’ят од сонечка заслонив»; «Пильно поле пильнували - перепелів вполювали»; «Всіх скоромовок не перескоромовиш, не перевискоромовиш»; «Тче ткач тканини на сукню для Дарини»; «Замкнув замок на замок, щоби замок не замок» (на чергування наголосів у слові); «Кіт котив каток по току, каток попав на лапу коту»; «Бурі бобри брід перебрели, забули бобри забрати торби»; ««Два бобри брунатно-бурі бабралися у баюрі: «Правда добре, друже - бобре? - Пречудово, друже – бобре!»; «Лібрето «Ріголетто»; «Пара барабанів, пара барабанів, пара барабанів били бурю, пара барабанів, пара барабанів, пара барабанів били бій». «Розкажу вам про покупки! - Про які іще покупки? Про покупки, про покупки, про покупочки мої»; «Рапортував і недорапортував, перерапортовував і зарапортувався».

З а ї к у в а н н я - поширений серед дітей недолік мовлення, який свідчить про вразливість і особливу збудливість індивідуума, що відчутно проявляється в повсякденному мовленні. Проте у співі ця вада зникає, тому заїкування не перешкоджає вокальному навчанню. Навпаки, спів у даному випадку відіграє лікувальну роль, оскільки допомагає подолати страх перед вимовою приголосних (саме приголосні «гальмують» процес звукоутворення). Співаючи, заїка вчиться протяжно вимовляти слова, що згодом стає засобом подолання і недоліку, і психологічної залежності від нього.

Вокально-художня і сценічна мова, на думку спеціалістів, займає чільне місце в навчальній програмі виховання голосу не тільки для вокалістів, а й акторів, лекторів та вчителів і, взагалі усім, хто має справу з тривалим публічним мовленням. Тому навчання культури мовлення повинно набувати щораз активніших форм, що допомогло б позбуватися багатьох хронічних хворіб, пов’язаних з перевтомою голосового апарату, зокрема таких, як фонастенія, тонзиліт, охриплість та ін. «Щоб навчитися правильно співати, необхідно насамперед, вивчивши свій мовний апарат, навчитися правильно говорити, декламувати, тобто оволодіти декламаційною співацькою мовою» - зауважує відомий співак і вокальний педагог М.Микиша в своїй книзі «Практичні основи вокального мистецтва». На його думку, мова співака як у житті, так і на сцені має бути виразна, чітка, природна і правильна. В освоєнні техніки декламації, а для вокалістів техніки мелодекламації, спеціалісти з а с т е р і г а ю т ь від характерної помилки вимовляти слова низько, глибоко, «на корені язика», оскільки така манера «дуже шкодить голосові і стомлює його»[55]. Всім відома фраза К.С.Станіславського: «Добре вимовлене слово - уже музика, добре проспівана фраза - уже мова» - стосується о п а н у в а н н я к а н т и л е н н о ю м е л о д і є ю мовлення, міцною артикуляцією, мімікою, які дозволяють керувати своєю поведінкою на сцені, і від чого залежить барвистість та інтонаційна виразність художньо-сценічного образу. А відоме положення італійської вокальної школи: «Для того, щоб співати,потрібен голос, голос і голос», видатний український співак і

вокальний педагог Олександр Мишуга на своїх лекціях у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка в Києві завжди доповнював: Для того, щоб співати, потрібен, розум, палке серце, залізна воля і аж потім голос»[56]. Уміти вокально правильно розмовляти на опертому диханні і у високій звуковій позиції (з наявністю співацьких формант) у повсякденному житті для співака є не менш важливим, ніж уміти правильно дихати, зокрема - видихати. Тому в багатьох методичних посібниках знаходимо поради використовувати для підготовки співаків-вокалістів у навчальному процесі музично-вокальне читання і декламацію. В о к а л ь н е ч и т а н н я - це уміння читати на дихальній опорі у мовленнєвому режимі голосотворення, в характері вокалізації (з використанням резонансних зон голосу і відповідної метро-ритмічної структури твору), зберігаючи чітку і ясну дикцію та інтонаційну виразність. Крім вокального читання рекомендується використовувати так звану формум е л о д е к л а м а ц і ї, тобто, м у з и ч н о – в о к а л ь н о ї д е к л а м а ц і ї (за М.Микишею), яка сприяє формуванню складного виду вокальної техніки - речитативу. Таким чином, м у з и ч н о- в о к а л ь н а д е к л а м а ц і я - це технічний прийом вокально-творчої вимови слів з усіма їх граматичними і логічними акцентами та емоційним характером твору[57].

Ці прийоми рекомендується використовувати у вокальній практиці перед розучуванням нових творів, художнє читання і декламація яких сприяє кращому засвоєнню образу твору, його емоційного настрою і допомагає відтворити в звуках найтонші психологічні відтінки, ідейно-художній зміст і стиль.

Дата добавления: 2015-07-19