Політична глобалізація та модернізація

Модернізація в рамках глобалізації - процес перетворень, що передбачає рух суспільства до найбільш ефективної моделі сталого розвитку; подолання економічної відсталості, політичної нестабільності, розвиток інноваційної діяльності, процес створення нових технологій, нової системи духовних цінностей та ідеологічних установок. Розгляд глобалізаційного контексту модернізації формує ставлення до неї як синергийность процесу розвитку та самоорганізації людської спільноти в просторі і в часі. Визначальним чинником модернізації економічного, політичного, духовного, культурного простору є кардинальні зміни у світоглядній картині світу (зміна загальних ідей, сенсів, цілей і цінностей буття). Суспільство, яке стало на шлях модернізації, має бути підготовлено морально й економічно до майбутніх трансформацій. Тому сьогодні особливо гостро проявляється необхідність у тому, щоб політичне керівництво країни виробило стратегічні заходи, змогло їх успішно реалізувати, уникнути поглощенности кризовим реагуванням і звернутися до перспективного планування.
Саме Поняття «глобалізація» означає загальносвітовій соціальний процес, что об'єднує потоки Ідей, капіталів, товарів, науково_технічніх досягнені, політічніх норм и стандартів, законодавства, Які зумовлюють розвиток світу як цілісної економічної, міжнародно_правової, Політичної, соціокультурної суперсистеми. Глобалізація розглядається як об'єктивний процес, зумовленій інтернаціоналізацією життя стран и народів.
В рамках існуючих на сьогоднішній день теорій виділяються наступні ключові тенденції, що виникають при вступі в епоху глобалізації:
(1) всеосяжність і комплексність змін, трансформація всіх параметрів соціальних структур;
(2) домінування глобальних цінностей і орієнтирів над локальними;
(3) гібридизація культури;
(4) ослаблення національно-державного чинника, перетворення громадянського суспільства в єдину форму упорядкування глобального соціуму;
(5) розкріпачення "глибинних" (прімордіальних) феноменів;
(6) перехід від "сучасного" до "постмодерного" типу раціональності з його акцентом на мозаїчність і внутрішню незв'язаність сприйняття і конструювання соціальної реальності.

У рамках цієї зустрічі до позитивних ознак глобалізації були віднесені: відкритість і динамізм, які «сприяли повсюдному підвищенню життєвого рівня і значному зниженню бідності»; інтеграція, що «дозволила створити робочі місця за рахунок стимулювання ефективності виробництва, розширення можливостей і економічного зростання»; інформаційна революція та розширення взаємодії культур і цінностей, які «посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права і свободи людини, одночасно сприяючи розвиткові творчості та нововведень». До негативних ознак глобалізації віднесено підвищення ризику для окремих працівників, сімей і громад, «пов’язаного зі зміною місць і фінансовою невизначеністю».

Під «модернізацією», яка в загальнотеоретичному сенсі базується на ідеї внутрішньої здатності суспільства до якісної еволюції, в науці розуміють: сукупність різного роду економічних, політичних, державно_правових, психологічних, культурологічних зрушень та перетворень конкретного суспільства у напрямі його осучаснення і постійного вдосконалення; наближення соціальних і політичних систем та їхніх фрагментів до максимально можливого рівня розвиненості.

Пріоритетними проблемами вважаються:

— впорядкування геополітичного простору через утворення національних або федеративних держав, централізацію та децентралізацію влади;

— здатність держави до структурних змін в усіх сферах суспільного життя зі збереженням стабільності та внутрішньої консолідації суспільства;

— залучення широких мас населення до участі в політичному процесі й встановлення політичної демократії;

— вдосконалення соціально_політичних механізмів та рушіїв модернізації — ролі й функцій держави, структури і взаємодії інститутів, діяльності соціальних суб’єктів оновлення (модернізаторської еліти, зацікавлених соціальних груп, політичних лідерів);

— політична соціалізація особи, спрямована на розширення її політичної участі, утвердження як неперехідної цінності людського виміру політики. Послідовно здійснювана політична модернізація розглядається як чинник і гарант забезпечення послідовності модернізації в усіх сферах суспільного життя.

Що ж стосується політичного контексту модернізації, то він передбачає переорієнтацію суспільних відносин через поширення інтегральних цінностей, таких як соціальна держава, гуманізм, правова держава, свобода особистості, права людини та ін. Це, зокрема, виражається у подоланні європоцентризму, «вестернізації», врахуванні цивілізаційної культури окремих соціумів.

Загальні характеристики (напрямів) процесу політичної модернізації:

1. раціоналізація та забезпечення ефективності влади як вирішальний чинник довіри до влади й підтримки її громадянами;

2. підконтрольність та відповідальність влади перед суспільством;

3. диференціація політичної структури, або інституціалізація, яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально_економічних, політичних та іншихінститутів сучасного суспільства, спрямованих на забезпечення стабільностій соціального порядку;

4. структурно змістовне перетворення політичної системи, спрямоване на розкриття всіх її потенційних можливостей, формування політичної структури соціальної дії;

5. забезпечення широкої участі громадян у політичному житті;

6. створення цілісної, взаємопогодженої на різних її етапах і рівнях системи політичної соціалізації, спрямованої на забезпечення зворотного зв’язку особи з політичною системою, на створення якомога більшої кількості відповідальних соціально_політичних суб’єктів.

Мета модернізації у загальносвітовому масштабі тісно пов’язана з ціннісно_культурним механізмом її забезпечення — економічного зростання, демократії для народу, політичної стабільності й соціального порядку, добробуту і всебічного забезпечення творчого потенціалу особистості, врівноваженого соціальною справедливістю й рівністю можливостей. Гармонійний розвиток і вдосконалення ціннісно_культурного механізму дозволяє позбавитися бідності, нерівності (надмірної поляризації суспільства і зрівнялівки), репресій, насилля, залежності суспільства від владно_бюрократичних структур тощо.

У сучасному розумінні політична модернізація в категоріальному вимірі означає:

комплекс науково_методологічних засобів, спрямованих на пояснення джерел, характеру і напрямів політичних змін на історичній, сучасній і постсучасній стадіях загальноцивілізаційного розвитку з адекватним розкриттям на рівні окремо взятих соціумів усієї сукупності взаємовідносин: держава — міжнародна система, держава — громадянське суспільство, держава — особистість, суспільство — особистість, індивідуум — індивідуум та ін.;

практичне втілення елементів раціоналізації влади і політичної бюрократії шляхом органічного поєднання політичних, економічних і духовних чинників соціального розвитку; зростання здатності політичної системи постійно й успішно адаптуватися до нових зразків соціальних цілей; диференціація політичної структури, орієнтована на створення ефективної інституціонально_рольової системи; ослаблення і заміна традиційних еліт модернізаторськими; подолання відчуження населення від політичного життя й забезпечення його групової та індивідуальної участі в ньому; постійне вдосконалення нормативної і ціннісної систем суспільства.

Дата добавления: 2015-07-16