Модернізація зовнішньополітичних відносин України

Зміни векторів політичного курсу, зумовлені змінами політичних еліт та лідерів при владі, жодним чином не дають відповіді на питання ефективності зовнішньої політики.

Зовнішня та безпекова політика України є невід’ємною частиною державної політики, тому більшість її перемог та невдач є віддзеркаленням перемог і невдач процесу становлення України як незалежної держави.

Зовнішньополітична діяльність та конкретні пріоритети зовнішньої полі­тики не можуть бути відірваними від стратегії розвитку держави, вибору пев­ної суспільно-політичної та економічної моделі, системи цінностей та практик, так само як і від інтересів та ціннісних орієнтирів найбільш впливових учас­ників суспільних, економічних та політичних процесів у державі.

Оптимальна зовнішня та безпекова політика має кілька суттєвих складових. По-перше, вона максимально зорієнтована на цілі розвитку держави, реалізації її стратегічних пріоритетів; по-друге, сприяє мобілізації зовнішніх ресурсів заради позитивних змін політико-економічної системи; по-третє, спирається на узагаль­нену підтримку найбільш репрезентативних та динамічних суспільних груп; по-четверте, ґрунтується на чіткому ціннісному виборі та усвідомленні стратегіч­них національних інтересів; по-п’яте, сприяє утвердженню найбільш прогресив­них суспільно-політичних практик; по-шосте, спирається на достатні легітимні механізми та розподіл функцій; по-сьоме, залучає потенціал недержавних акторів (бізнесу, громадянського суспільства).

Проблеми зовнішньої / безпекової політики та міжнародного становища України:

Проблема 1. Україні бракує глибини внутрішнього консенсусу щодо власної іден­тичності, засадничих національних інтересів, на які могла би спертися цілісна і несуперечлива зовнішня політика.

Проблема 2. Зовнішня політика є заручником внутрішньополітичної боротьби. Відбувається публічне маніпулювання національними інтересами та питаннями національної безпеки.

Проблема 3. Зовнішній політика України бракує інституційної чіткості та зро­зумілого розподілу повноважень.

Проблема 4. Зовнішньополітична діяльність фінансується за остаточним принципом.

Проблема 5. Зовнішня політика не залучає належного суспільного ресурсу.

Проблема 6. Деякі внутрішні суб’єкти використовують міжнародну діяльність для посилення своїх позицій всередині країни – нерідко на шкоду консолідованим інтересам України та її репутації.

Проблема 7. Переважно несприятливе міжнародне середовище – Україна (в силу географічного розташування) знаходиться на полі потужної геостратегіч-ної конкуренції, предметом якої є ціннісний вибір моделі розвитку, що зумовлює підвищену конфліктність будь-якого послідовного міжнародно-політичного курсу.

Шляхи вирішення проблем:

У найбільш узагальненому вигляді продуктивний підхід до вирішення вищезаз­начених проблем має включати в себе наступні компоненти:

Оптимізація розподілу повноважень, покращення координації та усунення конкуренції за повноваження;

Зміни політичної практики, що передбачає консенсусний політичний курс (мінімальний консенсус із базових цілей, відмова від спроб його кон’юнктурної ревізії плюс постійний процес діалогу і consensus-building у питаннях, де бракує згоди), а також відмову від використання зовнішньополітичної діяльності з метою внутрішньої боротьби;

Модернізація дипломатичної служби: реформа її структури, належне ресурсне забезпечення та залучення кращого кадрового потенціалу через ефективні меха­нізми службового просування;

Посилення механізмів залучення недержавних акторів через різноманітні формати громадської участі (громадська експертиза, громадська дипломатія тощо) запровадження дієвих механізмів консультування з національним бізнесом.

За роки незалежності дипломатична служба України пройшла значний шлях становлення. Разом з тим, у своїй основі МЗС зберегло ряд ознак, характерних для радянської дипломатії. Можна окреслити наступні ключові проблемні питання:

По-перше, лінійність системи управління.

По-друге, системне обмеження обігу інформації та низький рівень її захисту.

По-третє, слабкий зв’язок МЗС та дипслужби з іншими складовими дер­жавного управління і ще слабший зв’язок з приватним та громадським сек­тором, бізнесом, регіонами.

По-четверте, бюджетно-фінансові та кадрово-кваліфікаційні проблеми.

Дата добавления: 2015-07-16