Змістовний модуль №16. Культура і цивілізація

1.Поняття культури і цивілізації.

2.Закономірності культурно-історичного процесу.

3.Науково-технічний прогрес і розвиток культури.

При вивченні першого питання «Поняття культури і цивілізації» слід звернути увагу на те, що поняття «культура» маєбагатовікову історію.

Це поняття має двох доповнюючих один одного тлумачення.

Перше походить від загальноприйнятого латинського слова "cultura" - догляд, обробка, оброблення, виховання, розвиток.

Менш відомим, хоча і стародавнішим, є друге тлумачення: у друїдів (кельтських жерців) «культ» - шанування, на Стародавньому Сході «ур» - світло, вогонь; а разом - шанування світла.

Уперше поняття «культура» спожив давньоримський оратор Цицерон (106-43 до н.е.). Під культурою він розумів благотворну дію, яку надають заняття філософії на розум людини.

У середні віки культура асоціювалася з особистою досконалістю людини.

У епоху Відродження культурною вважалася універсально розвинена, діяльна людина.

У епоху Освіти (XVIII в.) культуру розуміли як втілення розумного, вимірюваного досягненнями наук і ремесел.

Починаючи з епохи Відродження поняття «культура» стає широко вживаним. При цьому, культура осмислюється як щось протилежне «натурі», природі. Гердеру, який розглядав культуру як розвиток здібностей розуму людини, належить визначення культури як другої природи.

Культура - це сукупність цінностей, створених людиною. Культура, як помітив А. Флоренський, є мовою, об'єднуючою людство; середовище, в якій зростає особа.

Коли говорять про культуру, мають на увазі щось цінне для людини не як фізичної, а як духовної істоти. Через це під культурою мають на увазі цінності етичні, естетичні, релігійні.

Їх називають духовними цінностями, а сфери їх функціонування - духовною культурою. Вони проникають і в сферу виробництва і в сферу побуту (наприклад, дизайн), тому є і поняття «матеріальна культура». Їх об'єднує те, що вони не тільки створені людиною, але і існують для людини, тобто культура утілює в собі не тільки працю, але і людську духовність.Людина, як суб'єкт і як результат культурного процесу, живе і розвивається в суспільстві, тому Культура - це специфічно суспільний спосіб життєдіяльності і саморозвитку людини. Це не тільки сукупність результатів людської діяльності, але і сам її процес, а також справжні людські відносини між людьми.

Багатомірність і сутність культури виявляється в її основних функціях: соціальній (гуманістичній), пізнавальній, аксіологічній, семіотичній, нормативній.

Соціальна або гуманістична функція виявляється у тому, що культура сприяє перетворенню, вдосконаленню, гуманізації людини і відносин між людьми, а отже, і одухотворенню суспільства.

Пізнавальна функція реалізується так: через культуру людина отримує знання про світ, про самому себе і про інших людей. Крім того, самосвідомість будь-якої культури неможливо без інтересу до іншої культури і без спроби її розуміння, без діалогу культур.

Аксіологічна функція виражається у тому, що культура визначає систему ціннісних орієнтирів в житті людини і суспільства.

Семіотична функція (семіотика - вчення про знаки і такі системи) - культура закріплює через систему прийнятих в ній знаків і символів, зміст її духовних і етичних цінностей.

Нормативна функція знаходить своє відображення у тому, що усередині культури формується регламент спілкування між людьми, норми і характеристики їх поведінки.

Сучасна культура формується як структура, стани із способів життя або стилів життя. Існує загальний тип культури, який трансформується в різних шарах суспільства, доходячи в цих трансформаціях до протилежності. Всяка культура народжує свою антикультуру, що є реальністю, в якій пануючі в суспільстві принципи не відкидаються, а виступають в іншій формі вирази. Наприклад, патологічний стиль життя, соціокультура злидарства.

Разом з поняттям культури, у філософії, починаючи з XVIII в., став широко уживатися, відомий вже в античності, термін «цивілізація» (- цивільний, державний).

Цивілізація - це певний тип соціальної організації суспільства, спрямований на відтворення, збільшення суспільного багатства і регламентацію громадського життя.

В історії людства складалися різні типи цивілізацій. Відомий англійський дослідник філософії історії А.Тойнбі стверджує, що в даний час існують п'ять цивілізацій: Західна, восточно-православна, Ісламська, Індуїст і Далекосхідна. О.Шпенглер цивілізацію визначає як завершальну стадію розвитку будь-якої культури: вона є свідоцтвом її занепаду і деградації унаслідок урбанізації самого світу і машинізації людини. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію.

У філософії і соціології виділяються чотири підходи до розуміння цивілізації:

1) ототожнення цивілізації і культури, коли ці поняття вважаються синонімами;

2) цивілізація тлумачиться як ідеал прогресивного розвитку людства;

3) цивілізація виступає як певна стадія в розвитку локальних культур;

4) цивілізації розглядаються як якісно різні етнічні (пов'язані з приналежністю до якого-небудь народу) суспільні утворення, що характеризують рівень соціально-матеріального розвитку тих або інших регіонів планети».

Кожна цивілізація виникає на енергетичному полі культури. Цивілізації в історії могли різною мірою наближатися або віддалятися від культури, але ніколи не існували окремо від неї. Коли говорять про цивілізацію, її початок пов'язують з якісно новим етапом в розвитку матеріальної культури - використовуванням техніки. У науці відомий розподіл ранньої історії людства на дикість, варварство і цивілізацію. Початок останньої пов'язують з умінням застосовувати метали у виробництві.

Поняття культури і цивілізації, як зазначено вище, часто вживають як синоніми, але іноді їх протиставляють, заявляючи про ворожість цивілізації культурі. Вперше про це заговорив в XVIII в. Руссо, який критикував цивілізацію за те, що людина живе в ній не природними, а нав'язаними йому цінностями, підкоряючись зовнішнім, а не внутрішнім, факторам буття. У XIX в. схожу думку виказував Ніцше: прогрес народжує маленьку людину, чим далі просувається прогрес, тим більше зменшується людина.

Мислителі XX – початку XXI ст. вже не сумніваються у тому, що, зробивши життя людини зручніше, прогрес не зробив його щасливіше, але зробив головною проблемою культури бездуховність.

Створеними технічними засобами людство здатне знищити себе, тому збереження культури є збереження людства. А, отже, у людини немає альтернативи: майбутнє людства - це розвиток культури. Культура виявляється через розвиток людини як свідомої, творчої і самодіяльної істоти. Прогрес культури виступає як один із законів історії суспільства. Кожна культура, перш за все, цивілізує суспільство і людину.

Кожен народ творить свою власну самобутню культуру, з урахуванням того факту, що кожна культура має стійку, консервативну сторону у вигляді традицій і новаторську - у формі творчості.

При розгляді другого питання «Закономірності культурно-історичного процесу» важливо зрозуміти, що зіткнення культури і цивілізації приводять до необхідності зрозуміти закономірності руху культурно-історичного процесу, співвіднести їх із закономірностями соціального розвитку в цілому.

Ідея розвитку суспільства, як правило, розглядається у зв'язку з суспільним прогресом. Якщо виходити з того, що визначаючим в розвитку суспільства є прогрес в продуктивних силах, то ідея прогресу виступає як універсальна, як закономірність розвитку суспільства від простих форм до форм складнішим і досконалішим. Проте, якщо визначення рівня цивілізації по ступеню розвитку її технічного потенціалу не викликає сумнівів, то з культурою справа йде не так однозначно. Часто культурна цінність того або іншого явища визначається його старовиною. Іншими словами, справжні цінності культури визначаються часом.

Спроби виявити закономірності культурного процесу зводяться до необхідності відповісти на наступні питання: що лежить в основі культури, що визначає стадії її розвитку, які взаємостосунки між її елементами, характер ставлення до інших культур.

Починаючи з епохи Просвітництва (XVIII в.), на основі виділення об'єктивно притаманних культурі тих або інших закономірностей, в науці склалися наступні основні концепції культурного процесу: еволюційна, дифузна, теорія культурних циклів.

Прихильники еволюційної теорії вважають, що культури еволюціонують, нашаровуються одна на одну і можуть існувати лише шар за шаром. Еволюція в культурі і природі має загальні закономірності, але культура володіє власним енергетичним потенціалом, тому, припадаючи до культури, людина одержує позитивний або негативний заряд. Еволюціонізм наполягає на єдності культур. Різні культури рівноцінні і рівноправні, і можуть бути зрозумілі, тільки як частини такої єдності.

Діффузіонізм як культурологічна течія вважає, що культура не еволюціонує, а розливається, культури здатні взаємно проникати одна в одну, утворювати культурні кола або культурні автономії. Етнокультурна карта світу не співпадає з політичною. Основою культурної автономії постають елементи, які роблять культурний тип стійким: мова, побутові звички, житлові будівлі, кераміка, одяг.

Теорія культурних циклів (культурно-історичної типології, локальних цивілізацій) виходить з того, що культура представлена різними типами культур, які змінюють одна одну. Кожен тип має певну стійкість, проходить свій шлях і гине. Елементи, що роблять культурно-історичний тип стійким: мова, політична незалежність, культурна самобутність; багатство культури, що досягається через різноманіття її національних рис; збереження реліктових культур; відсутність запозичень в дитячому періоді культури.

Отже, різномаіття теорій культурного розвитку свідчить про складність осмислення закономірностей розвитку культури, а спроби їх виявлення часто пов'язані з конкретними кризовими ситуаціями, що переживаються культурою.

При розгляді третього питання «Науково-технічний прогрес і розвиток культури» слід звернути увагу на те, що одним з аспектів, в якому відображається проблема взаємостосунків культури і цивілізації, є з'ясування ролі і місця науково-технічного процесу в бутті людини і в розвитку культури.

Наука є якщо не рупором ідеї прогресу, то виразом рівня його досягнень. Зв'язок науки і цивілізації, особливо сучасною, техногенною, не викликає сумнівів. Проте її роль в цивілізаційному процесі стала розвертатися як ворожа по відношенню до культури.

Підсумком науково-технічного прогресу стали не тільки досягнення, але й підміна культури, а точніше - заміна культури технократичною цивілізацією, з приматом засобів над метою, мети над смислом, смислу над буттям, техніки над людиною.

Цивілізація, яка спрямована на володіння речовими цінностями, зводить самих людей на рівень речей, а сама свідомість - на рівень речової свідомості. Тут на першому місці стоїть не турбота про розвиток духу, творчості, гармонії, а розважальна індустрія. На її базі виникла і широко розповсюджується так звана «масова культура», яка не стільки прославляє людський дух, скільки розбещує його через поширення нищих емоцій, відчуттів і тваринних пристрастей.

Причина кризи світу техногенної цивілізації не матеріальна, а духовна. Вона полягає в розбіжності культури і цивілізації, в приниженні культури, в пануванні речової цивілізації. Цю кризу може перебороти тільки духовним оновленням, зростанням культури.

Точкою творчого підйому у вирішенні даної проблеми може стати не нове політичне мислення, не нова релігія, не міфологія, а та область науки, яка знаменує собою початок процесу формування нової наукової свідомості і наукового мислення.

Разом з тим студенту слід пям'ятати, що заняття наукою і науково-технічною творчістю саме по собі не забезпечує зростання духовності. Для науки (особливо для техніки) досить таланту. Вона на певному етапі може забути про загальнолюдські цінності «відмежуватися» від культури.

Проте не можна забувати, що культура набагато давніша і ширша за науку. Не може бути науки поза культурою. Якщо культурні цінності втрачають своє значення, в суспільстві починає панувати бездуховність.

У довідковій літературі по даній темі дивитеся статті:

1.Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Куль­тура», «Маргинальность», «Постиндустриальное общество», «Цивилизация».

2.Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Культура», «Массовая культура», «Философия культуры», «Ци­вилизация».

3.Філософський енциклопедичний словник. - К.. 2002.Ст.:«Культура», «Масова Культура», «Маргінальна культура», «Філософія культури». «Цивілізація».

Дата добавления: 2015-07-19