Тема 2. Інституційний механізм Європейського Союзу

Семінар – 2 години

1. Історія становлення, поняття, ознаки, порядок формування та кількісний

склад Європейського Парламенту.

2. Форми роботи, структура, повноваження та акти європейського

Парламенту.

3. Європейська Рада та Рада: склад, порядок проведення засідань та

механізм прийняття рішень.

4. Європейська Комісія: порядок формування, кількісний склад, форми

роботи та повноваження.

5. Суд

6. Європейського Союзу: склад, порядок формування, структура та

юрисдикція.

7. Правовий статус Європейського центрального банку та Рахункової

палати Європейського Союзу.

1. Європе́йський Парла́мент (скор. Європарла́мент) — законодавчий орган Європейського Союзу, що напряму вибирається громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі.[1] В даний час парламент складається з 754 членів, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (375 мільйонів виборців у 2009 році).[2][3]

Починаючи з 1979 року, вибори проводяться кожні п'ять років, тим не менш, з того часу явка на виборах почала падати, а 1999 року впала нижче, ніж 50%. 2009 року явка склала 43%, починаючи з 90% у Люксембурзі та Бельгії до 20% у Словаччині. Явка виборців була нижчою 50% в 18 з 27 держав-членів.[4]

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів.[5] Парламент — «перша інституція» ЄС (першим згадується в договорах), і розділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури). Він також розділяє контроль над бюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії в цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Останні всесоюзні вибори відбулись 2009 року, а в січні 2012 року головою Європарламенту був обраний Мартін Шульц. Європарламент засідає в трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, у той час, як Люксембург є ​​домом для адміністративних офісів. Засідання Комітету проводяться також у Брюсселі.[6]

Функції

разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);

контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;

поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, Парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії країн-членів із впровадження політики Спільноти.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав Парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у Парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

Дата добавления: 2015-07-19