Поняття про методи навчання

В останню чверть ХХ ст. теорія методів навчання знаходилася серед найбільш актуальних проблем дидактики, Цю проблему досліджували провідні вітчизняні вчені – А.Алексюк, В.Бондар, В.Паламарчук, В.Онищук, О.Савченко, а також зарубіжні дидакти – Ю.Бабанський, І.Лернер, М.Махмутов, В.Оконь, М.Скаткін та інші.

Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів:

• гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання);

• логіко-змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу);

• психологічний (врахування психологічних механізмів пізнання);

• педагогічний (досягнення навчальної мети).

Дослівно, у перекладі з грецької, слово метод (від грецьк. methodos) – означає шлях до чогось, спосіб пізнання. З позицій сучасних поглядів метод навчання характеризується як багатостороннє, багатомірне, багатоякісне, поліфункціональне дидактичне явище. Найбільш суттєвими є: наступні ознаками методу:

- метод навчання – спосіб отримання інформації та оволодіння уміннями і навичками;

- спосіб спільної діяльності вчителя і учнів, керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів;

- сукупність упорядкованих прийомів, дій і операцій, достатніх для отримання результатів спільної діяльності вчителя і учнів;

- спосіб і форма руху змісту навчального матеріалу за правилами індуктивної, дедуктивної чи традуктивної логіки його розгортання.

Засоби діяльності вчителя

Засоби діяльності учнів

Результат спільної діяльності

Механізм руху до мети

Ціль вчителя

Мета учнів

Зміст діяльностівчителя

Зміст діяльності учнів  

Структура методу має наступний вигляд:

Під методом навчання слід розуміти упорядковану сукупність засобів, прийомів, дій і операцій, достатню для розв’язання конкретного навчально-виховного завдання у процесі взаємодії суб’єктів шкільного навчання, опосередкованої змістом спільної діяльності.

Функції методів навчання: освітня, навчальна, виховна, розвивальна, пізнавальна.

Освітня: за допомогою методів учні йдуть від незнання до знання, від неповного й неточного знання до повнішого і точнішого, від життєвого досвіду, спонтанно вироблених умінь до теоретичного осмислення і обгрунтування.

Навчальна: учні оволодівають досвідом роботи з книгою, способами розв’язування задач, виконання письмових робіт, практичних завдань, вчаться проводити самостійні спостереження, експерименти тощо.

Виховна: забезпечується змістовим наповненням методу, інформацією моральної, етико-естетичної, економічної, громадянської, екологічної спрямованості. Як засіб виховного впливу в системі взаємостосунків учнів у навчальному процесі методи навчання виконують такі функції: афективну (забезпечують емоційне ставлення, задоволеність), когнітивну (проникнення в думки, почуття, переживання, спостережливість, розуміння), аксіологічну (формуються оцінні ставлення, судження, інтерес і потреба у спілкуванні), праксеологічну (формування досвіду спілкування, взаємодопомоги, умінь творчої взаємодії з ровесниками), організаційну (забезпечують готовність дітей ставити перед собою мету і завдання діяльності, організовувати робоче місце, добирати засоби досягнення мети тощо).

Розвивальна функція методів навчання проявляється в удосконаленні психічних процесів (розвитку пам’яті, мислення, засвоєння знань), розвитку інтелектуальних умінь (аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікації).

Пізнавальна функція методів реалізується в умовах пошуково-дослідницької роботи, коли учні оволодівають не лише знаннями, а й методами самостійної пізнавальної діяльності, такими як метод аналогії, моделювання, спостереження, експеримент, аналіз літературних джерел, лабораторний дослід, висунення гіпотез тощо.

Кожен метод навчання має об’єктивну і суб’єктивну складові. Об’єктивна частина методу визначається вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу зумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю, особливостями учнів, конкретними умовами перебігу навчання. Проблема співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі розв’язана не повністю: є прихильники думки про те, що метод – об’єктивне явище, проте деякі дослідники вважають його результатом творчої праці педагога, індивідуальним надбанням. Безперечно те, що об’єктивність дає змогу дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. Водночас саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності і творчості.

Висновок: методи навчання багатофункціональні за своєю сутністю та призначенням. Вони є складним, багатовимірним педагогічним явищем, у якому відображаються об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв'язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотний: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичного втілення.

Прийоми навчання — це складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів навчання. Поняття методу і прийому розрізняються за цільовим призначенням. Метод слугує забезпеченню широких пізнавальних дій (розкриття змісту матеріалу, з'ясування суті питання), а прийом — тільки складова методу.

Дата добавления: 2015-11-14