Обмежена відповідальність працівників за законодавством України

Заподіяти шкоду підприємству, установі чи організації може не лише конкурент, ненадійний партнер чи злочинець. Досить часто шкода виходить від власних працівників підприємства. Це можуть бути розкрадання, втрата, пошкодження майна, невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків тощо.

За розміром відшкодування матеріальна відповідальність працівників поділяється на:

1) обмежену;

2) повну;

3) підвищену (кратну).

Основний вид матеріальної відповідальності працівника – обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов’язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду. Загальні правила обмеженої відповідальності передбачені у [18]. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством [43, с. 162].

Якщо ж пряма дійсна шкода, що заподіяна працівником підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди, хоча вона має ознаки прямої та дійсної, працівником не покривається. Однак така межа відповідальності діє тільки в тому випадку, якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності за одне правопорушення. Якщо ж працівник притягується до матеріальної відповідальності за кількома правопорушеннями, то й загальна межа його відповідальності буде дорівнювати середньому місячному заробітку за кілька місяців (кількість місяців дорівнює кількості правопорушень).

Таким чином, за загальним правилом, при перевищенні розміром прямої дійсної шкоди місячного заробітку працівника, на працівника покладається обов’язок покрити частину шкоди, яка визначається, виходячи не з розміру шкоди, а з розміру середнього місячного заробітку працівника [44, с. 187].

Трудове право не фіксує понять правопорушень, що продовжуються або тривають. Але дані поняття можуть використовуватися при притягненні працівників до матеріальної відповідальності. Припустимо, якщо бухгалтер, який веде облік розрахунків із працівниками, постійно припускався одних і тих же помилок при обчисленні середнього заробітку працівників, що протягом тривалого часу приводило до зайвих (незаконних) виплат на користь працівників, то не відповідало б закону кожен випадок неправильного обчислення середнього заробітку і визначення розміру виплат на користь кожного окремого працівника вважати окремим правопорушенням і за кожен такий випадок притягати працівника до матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку. Більш правильним було б усю сукупність таких порушень, допущених працівником, кваліфікувати як одне правопорушення, що продовжується, за яке працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише один раз у межах середнього місячного заробітку [45, с. 25].

Для того, щоб обчислити межі матеріальної відповідальності працівника перед підприємством його середня заробітна плата обчислюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100. Для розрахунку середнього заробітку береться заробітна плата, яка нараховується працівникові за два місяці, які передували тому місяцю, в якому заподіяння прямої дійсної шкоди виявлено, або тому місяцю, в якому справу про покриття працівником прямої дійсної шкоди, заподіяної підприємству, тобто в якому було винесене рішення суду. При скасуванні рішення суду касаційною інстанцією та повторним розглядом справи судом, якщо працівник продовжує працювати на томуж підприємстві, середній заробіток повинено бчислюватися виходячи із заробітної плати працівника за два місяці, які передували тому місяцю, у якому справа вирішується повторно. Якщо до моменту вирішення справи працівник на підприємстві вже не працює, Верховний Суд роз’яснює, що середній заробіток слід обчислювати виходячи із заробітної плати працівника за останніх два календарних місяці, які передували звільненню [46].

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники - за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування [18];

Визначення згаданих у п. 1 ст. 133 КЗпП інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих у користування працівникові, не викликає складнощів. Такі цінності можуть бути видані будь-якому працівникові. Видача повинна бути оформлена документально і засвідчуватися підписом працівника. Це зовсім не означає, що працівник набув статусу матеріально-відповідальної особи і з ним слід укладати договір про повну матеріальну відповідальність [34, с. 459].

Поняття матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) значно менш визначені. Ці поняття слід визначати за допомогою нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку виробничо - господарської діяльності. Водночас норми про бухгалтерський облік не повинні застосовуватися безпосередньо, а повинні застосовуватися лише для визначення цього поняття. Поки матеріали, придбані для забезпечення господарської діяльності, зберігаються на складі, за їх збереження відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП матеріальну відповідальність несе комірник, завідувач складу, інша матеріально відповідальна особа або бригада матеріально відповідальних осіб [18]. Застосовувати в цьому випадку п.1ст. 133 КЗпП було б неправильним. Це ж стосується і покупних напівфабрикатів.

З передачею матеріалів або напівфабрикатів із складу в цех, їх збереження на випадок зіпсуття чи знищення забезпечується за допомогою п. 1 ст. 133 КЗпП.

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей [18].

Під керівником процесу праці розуміються керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники. Обмежена матеріальна відповідальність керівника процесу праці може виникнути як за будь-яку шкоду, заподіяну ним роботодавцеві особисто, так і за шкоду, заподіяну підпорядкованими йому в процесі праці працівниками внаслідок його неналежного керування процесом праці цих працівників [47, с. 70].

У першому випадку його відповідальність не відрізняється від відповідальності інших працівників (ч. 1 ст. 133 КЗпП України); у другому - питання про відповідальність керівника вирішується інакше. За шкоду, заподіяну підпорядкованими йому в процесі праці працівниками, відповідають самі працівники, які повинні були належним чином виконувати прийняті на себе за трудовим договором обов'язки і забезпечувати повну збереженість увіреного їм майна (пряма шкода). Але в заподіянні цієї шкоди може бути і пряма вина керівника, в обов'язок якого входить забезпечення належного здійснення процесу праці працівників, виконання ними своїх обов'язків і запобігання заподіянню ними шкоди роботодавцеві. Між діями чи бездіяльністю щодо керівництва процесом праці і запобігання виникненню майнової шкоди може бути прямий, безпосередній зв'язок, що й зумовлює матеріальну відповідальність керівника. У зв'язку з тим, що перш за все належне виконання своїх обов'язків і запобігання шкоді лежить безпосередньо на працівниках, то саме вони відповідають за заподіяну шкоду. А керівник процесу праці відповідає в тій частині шкоди, яку не покрили працівники у зв'язку з їх обмеженою матеріальною відповідальністю

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності на підставі цього пункту є широкий спектр порушень трудових обов’язків, що потягли пряму дійсну шкоду. Після зазначення на неправильну постановку обліку і зберігання матеріальних цінностей як на підставу матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ст. 133 КЗпП ця підстава конкретизується: передбачається матеріальна відповідальність за невжиття необхідних заходів до запобігання розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних цінностей.

Неправильна постановка обліку і зберігання матеріальних цінностей ще не є підставою дл япритягнення до матеріальної відповідальності, тому що воно можливе тільки за наявності прямої дійсної шкоди. Невжиття заходів до запобігання випусков і недоброякісної продукції є лише одним з випадків не вжиття заходів до запобігання зіпсуттю матеріальних цінностей [48].

Однак було б неправильним робити висновок про те, що названі в п. 2 ст. 133 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність на підставі цього пункту за будь-яке незбереження майна. По - перше, у випадках недостачі матеріальних цінностей ці працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо буде доведено, що недостача перебуває в причиновому зв’язку з неправильною постановкою зберігання матеріальних цінностей, і лише остільки, оскільки правильна постановка зберігання входить до кола трудових обов’язків працівника. По-друге, навіть у тих випадках, коли працівник, що належить до кола осіб, які несуть матеріальну відповідальність на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП, вчинив порушення, коли настала пряма дійсна шкода, цей працівник не повинен нести матеріальну відповідальність за наявності того суб’єкта, який безпосередньо вчинив дії, спрямовані на незбереження матеріальних цінностей [18]. Так, якщо шкоду заподіяно шляхом розкрадання матеріальних цінностей, керівники, зазначені в п. 2 ст. 133 КЗпП, можуть відповідати лише у випадках, коли правопорушник (розкрадач) не встановлений. Якщо пряма дійсна шкода заподіяна випуском недоброякісної продукції, знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, керівник може притягатися до матеріальної відповідальності тільки в тому випадку, якщо безпосередньо винні особи не встановлені або якщо вони відповідно до законодавства не несуть повної матеріальної відповідальності.

Указом Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 № 227/95, передбачена більш висока матеріальна відповідальність керівників і головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій за сплату пені за несвоєчасну виплату заборгованості (точніше було б сказати: «за прострочення платежів за цивільно-правовими зобов’язаннями, до бюджету і цільових фондів»). Керівники і головні бухгалтери в зазначених випадках несуть матеріальну відповідальність у межах «трьох заробітних плат за останні півроку». Очевидно, під трьома заробітними платами слід розуміти середню заробітну плату за три місяці. Середня заробітна плата при цьому має визначатись на підставі нарахованої працівникові заробітної плати за останні шість місяців [49].

Також, важливим моментом, який необхідно відмітити є те, що на жаль, у проекті ТК України не знайшли відображення законодавчі приклади застосування обмеженої матеріальної відповідальності до працівників, яка передбачена ст. 132 та ст.133 КЗпП. Та вважається, що відсутність такої норми дасть додаткову можливість роботодавцю застосовувати повну матеріальну відповідальність.

Дата добавления: 2015-11-13