Підстави та умови виникнення матеріальної відповідальності працівників

Дотримання правових норм, що встановлюють конкретні підстави та умови притягнення працівників до матеріальної відповідальності, є однією з юридичних гарантій їх трудових прав гарантію захисту від необгрунтованого застосування санкцій, передбачених законодавством. На даний час у вітчизняній і зарубіжній правничій літературі питанню щодо матеріальної відповідальності як окремого інституту трудового права приділяється значна увага. Не менш актуальним є і питання щодо підстав та умов притягнення учасників трудових відносин до матеріальної відповідальності.

З даної проблеми відсутня єдність думок у юридичній літературі, а зокрема, щодо питання з приводу підставта умов матеріальної відповідальності працівників. Правова сутність підстави матеріальної відповідальності кожного із суб’єктів трудових правовідносин (індивідуальних і колективних), безперечно, має свої особливості [28, с. 632].

Термін «підстава відповідальності» зазвичай вживається у двох значеннях: 1) на підставі чого особа несе відповідальність; 2) за що особа несе відповідальність. У першому випадку говорять про правову підставу юридичної відповідальності, у другому - йдеться про фактичну підставу відповідальності. Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення [29, с. 204]. При чьому правопорушення є загальною і єдиною підставою для юридичної відповідальності.А оскільки сутність самого правопорушення складається із ряду елементів, то і юридична відповідальність настає за наявності складу правопорушення (суб’єкт, об’єкт правопорушення, об’єктивна та суб’єктивна сторони).

Немає єдності думок з приводу підстав та умов відповідальності, в тому числі й матеріальної, також і в науці трудового права та трудовому законодавстві.

Так, автори науково - практичного коментаря до законодавства України про працю виділяють юридичні факти (протиправна поведінка працівника, пряма дійсна шкода, причинний зв’язок між протиправною поведінкою працівника і шкодою і вина працівника), які вони називають підставами матеріальної відповідальності [30, с. 571]. Отже, автори коментаря підставою вважають не правопорушення в цілому, а розрізняють кілька підстав, відсутність яких виключає притягнення працівника до матеріальної відповідальності. Питання про умови матеріальної відповідальності та про відмінність між підставою та умовами матеріальної відповідальності авторами зовсім не досліджуються, хоча в частині 2 статті 130 КЗпП України йдеться саме про умови, які розглядаються в зазначеному коментарі як підстави.

Також Д.М. Кравцов підставою настання матеріальної відповідальності працівників визнає трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обовязків, у результаті чого підприємству, установі, організації була завдана майнова шкода. У свою чергу, до умов матеріальної відповідальності він відносить: пряму дійсну шкоду; протиправну поведінку працівника; вину в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала [31, с. 210]. Таким чином, автор елементи підстави одночасно вважає умовами відповідальності. Умови відповідальності і підстава та її елементи різні (як етимологічно, так і юридично) поняття. Тому, на думку Н.М.Хуторян, не можна ототожнювати умови матеріальної відповідальності і елементи підстави [12, с. 259].

В.І. Прокопенко підставою матеріальної відповідальності вважає не правопорушення в цілому, а лише пряму дійсну шкоду, тобто сам факт шкоди. На думку В.І. Прокопенка, пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв’язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника. Отже, крім підстави - шкоди, автор виділяє ще три умови, але вказана автором підстава є не підставою, а елементом підстави - трудового правопорушення, а умови, які він виділяє, також є не умовами, а елементами підстави [32, с. 424].

Якщо ж звернутись до норм чинного трудового законодавтсва, то стаття 130 КЗпП України має назву «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників». Відповідно до цієї статті, законодавець обумовлює два фактори притягнення до матеріальної відповідальності - наявність підстав і умов, причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав. Згідно із частиною 1 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Виходячи із змісту частини 1 статті 130 КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є: а) шкода; б) порушення трудових обов’язків працівника; в) причинний зв’язок між шкодою і порушенням трудових обов’язків. У частині 2 статті 130 КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності на працівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, які насправді відносяться до елементів правопорушення, тобто є елементами підстави матеріальної відповідальності, а не умовами [18].

Таким чином, поряд з порушенням трудових обов’язків законодавець виділяє такі елементи, як шкода, причинний зв’язок, вина, протиправність, але одні з них (частина 1 статті 130 КЗпП України) необгрунтовано названі підставами, а інші теж неправомірно (частина 2 статті 130 КЗпП України) - умовами матеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підстави матеріальної відповідальності [18].

Отже, підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Шкода, протиправність, вина, причинний зв’язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави [12, с. 261]. До таких умов, зокрема, відносяться: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру матеріальної відповідальності.

Варто зазначити, що в науковій юридичній літературі відсутня єдність думок стосовного того, яке саме правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності [33, с. 93].

В даний час в юридичній науці немає однозначного розуміння трудового правопорушення працівника. Так, Г.І. Чанишева, Н.Б. Болотіна вважають, що трудове правопорушення і дисциплінарний проступок не співпадають за змістом. Трудове правопорушення скаладється з двох різновидів: дисциплінарного проступку й майнового трудового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є недотримання саме трудових обов’язків праціником [34, с. 331].

Зі змісту цієї позиції випливає, щокатегорія «трудове правопорушення» є узагальнюючим поняттям, яке опосередковує факт неиконання працівником своїх трудових обов’язків, але при цьому, на думку даних авторів, дисциплінарний проступок й майнове правопорушення є самостійними, різнорідними явищами. Подібну позицію займає Л.О. Сироватська, яка стверджує, що дисциплінарні проступки не тотожні майновим правопорушенням. Ідея Л.О. Сироватської про виділення трудового правопорушення і його двох видів - дисциплінарного проступку і майнового правопорушення була позитивно сприйнята в юридичній науці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактування дисциплінарного проступку, відповідальність за який може бути покладена лише на одну сторону трудового договору - працівника і не може бути покладена на підприємство як сторону трудового правовідношення, і надавала змогу при вчиненні майнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальну відповідальність [35, с. 231].

Виходячи з того, що, за концепцією Л.О. Сироватської, дисциплінарний проступок може бути вчинений тільки фізичною особою, а не юридичною особою - роботодавцем, дисциплінарний проступок - це немайнове правопорушення, оскільки не заподіює майнової шкоди; за вчинення дисциплінарного проступку настає дисциплінарна відповідальність для працівника. За класифікацією згаданих авторів виходить, що підприємство як суб’єкт трудового права, як роботодавець вчиняє лише трудові майнові правопорушення щодо працівника. Насправді ж це не так. Адже роботодавцем вчиняється щодо працівника ряд трудових правопорушень немайнового характеру. Наприклад, незаконне переведення на іншу роботу без згоди працівника, якщо це не тягне зниження заробітної плати, є немайновим правопорушенням роботодавця щодо працівника [12, с. 267].

Таким чином, погоджуючись з авторами, що підставою відповідальності за трудовим правом є трудове правопорушення, не можна погодитись з поділом трудового правопорушення на трудове майнове правопорушення і дисциплінарні проступки, оскільки за такої класифікації із трудового правопорушення випадають немайнові трудові правопорушення, вчинені роботодавцем, які порушують трудові права працівника. Тому дану класифікацію можна вважати неповною.

Всі зазначені види трудового правопорушення, а саме: дисциплінарний проступок, немайнове та майнове трудове правопорушення, є підставою матеріальної відповідальності сторін трудового правовідношення. Причому при майновому правопорушенні заподіяння майнової шкоди є первинним, а немайнової - вторинним щодо майнової шкоди, оскільки саме в результаті майнової шкоди виникає немайнова шкода: психічні чи фізичні страждання (працівника) чи втрата ділової (трудової) репутації підриємства [12, с. 270].

Виходячи з того, що підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, виникає потреба в дослідженні елементів самої підстави матеріальної відповідальності.

Досліджуючи елементи трудового правопорушення, слід зазначити, що в трудовому праві необхідно дотримуватися повного складу правопорушення: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.

Суб’єктом трудового правопорушення є працівник - фізична особа, яка володіє трудовою правосуб’єктністю і перебуває в трудових правовідносинах із роботодавцем на підставі трудового договору, контракту та інших підставах, передббачених трудовим законодавством. Аналіз трудового законодавтсва дає підстави для визначення вірним розподілу суб’єкта на загального і спеціального. Крім, особи, яка відноситься до адміністративного персоналу, як спеціального суб’єкта відповідальності, до таких суб’єктів слід відносити: працівників, що досягли 18-річного віку, з яким укладаються договори про повну матеріальну відповідальність; працівників, на яких ц відповідності до законодавтсва покладена повна матеріальна відповідальність; працівників, які виконують операції з певним видом цінностей і несуть матеріальну відповідальність на підставі Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» [36].

Суб’єктом трудового правопорушення працівник може бути протягом усього часу роботи, тобто до дня звільнення.

Згідно із загальною теорією права об’єктом будь-якого правопорушення є те суспільне відношення, на яке направлене правопорушення.Об’єктом трудового правопорушення є правовий режим майна роботодавця, тобто відносини щодо здійснення права власності або права повного господарського відання чи оперативного управління майном, яке знаходиться у роботодавця, або відносини з реалізації таким суб’єктом окремих правомочностей власника.

Важливим елементом трудового правопорушення є об’єктивна сторона. Об’єктивна сторона складається, в свою чергу, з таких елементів, як протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою особи. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) працівника, при якій він не виконує чи неналежно виконує трудові обов’язки, покладені на нього трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором. Протиправна поведінка виявлятися або у формі активної дії, або у формі бездіяльності.Протиправна дія полягає в тому, що сторона трудового правовідношення вчиняє заборонені трудовим законодавством дії, внаслідок яких заподіюється матеріальна або немайнова шкода. Протиправна бездіяльність полягає в тому, що матеріальна або немайнова шкода заподіюються одній стороні трудового правовідношення іншою шляхом невчинення стороною тих дій, які вона була зобов’язана вчинити при виконанні своїх обов’язків, покладених на неї трудовим договором, колективним договором чи чинним трудовим законодавством [37, с. 62].

Одним із дискусійних і практично не вирішених питань є поняття шкоди в трудовому праві. Пленум Верховного Суду України в частині 2 пункту 4 Постанови від 29 грудня 1992 року, №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» дав роз’яснення, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою. Під такою шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати [38].

Виходячи з визначення, даного Пленумом Верховного Суду України, можна зробити висновок, що воно не охоплює всіх випадків заподіяння прямої дійсної шкоди, а вказує лише окремі, про що зауважується в самому роз’ясненні.

Розмежування прямої і дійсної шкоди проводить Д.О. Карпенко. Під прямою шкодою, на його думку, слід розуміти зменшення цінності майна, витрати підприємства на відновлення, придбання майна та інших цінностей або проведення надмірних витрат (суми штрафу, витрати на перевезення тощо). Під дійсною шкодою автор розуміє фактичну наявність матеріальних цінностей, якими підприємство володіє на час заподіяння шкоди [39, с. 11].

Отже, виходячи з викладеного, під прямою шкодою слід розуміти шкоду, яка є результатом протиправної поведінки сторони трудових правовідносин і знаходиться з цією поведінкою в необхідному зв’язку.

Під дійсною шкодою слід розуміти фактичне зменшення майна та майнових прав сторони трудового правовідношення [40, с. 39].

Одним із обов’язкових елементів об’єктивної сторони є причинний зв’язок між порушенням трудового обов’язку сторони трудового правовідношення та заподіяною шкодою.

Причиннийзв’язок як елемент об’єктивної сторони трудового правопорушення існує між причиною - протиправною дією чи бездіяльністю (невиконанням чи неналежним виконанням стороною трудового правовідношення своїх обов’язків) і наслідком - матеріальною або немайновою шкодою.

Одним із елементів підстави (правомірної поведінки або правопорушення) матеріальної юридичної відповідальності як позитивної, так і негативної є суб’єктивна сторона.

Суб’єктивна сторона підстави позитивної матеріальної відповідальності (підставою якої є правомірна поведінка сторін трудових правовідносин щодо забезпечення матеріальних прав іншої сторони шляхом належного виконання трудових обов’язків) полягає в усвідомленні належного виконання трудових обов’язків кожною із сторін трудового правовідношення та бажанні такого виконання [37, с. 63].

Суб’єктивною стороною підстави негативної матеріальної відповідальності (підставою негативної матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, види якого були розглянуті вище) є вина сторони трудового правовідношення, що заподіяла шкоду іншій стороні.

Вина характеризується двома моментами: інтелектуальним - усвідомленням працівником або роботодавцем (в особі його посадових осіб, працівників) шкідливого для іншої сторони характеру своїх діянь (дії чи бездіяльності), і вольовим, тобто бажанням настання шкідливих наслідків або байдужим до них ставленням.

Вина визначається як психічне ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності.

Дещо точніше дається поняття вини в юридичному словнику-довіднику: як психічне ставлення правопорушника до своїх дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності [41, с. 72].В поняття вини, на відміну від вищеподаного визначення, включається бездіяльність як вид діяння.

В юридичній літературі з трудового права, на відміну від кримінального права, при розгляді форм вини (умислу та необережності) умисел поділяється на два види (прямий і непрямий), а необережність не знайшла такого поділу.

Оскільки на сьогодняшній день в Україні актуальним є питання прийняття проекту Трудового кодексу України, необхідно здійснити аналіз правових норм,які закріплені у чинному КЗпП та положень проекту Трудового кодексу, саме щодо питання підстав та умов відповідальності працівників.

Так, підстави та умови відповідальності працівників містяться у ст. 130 КЗпП України та ст. 403 проекту ТК України. У першій записано, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків [18].При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Ст.403 ТК України, крім загального обов’язку працівника відшкодувати заподіяну роботодавцю шкоду, також закріплює підставу такої відповідальності: «Підставою матеріальної відповідальності працівника є порушення працівником своїх трудових обов'язків, чим роботодавцеві спричинена пряма дійсна майнова шкода, якщо інше не встановлено цим Кодексом» та у частинах 2-5 цієї статті, закріплено умови її настання [42].

У проекті ТК України вперше за історію правового регулювання матеріальної відповідальності працівників на законодавчому рівні були визначені такі правові категорії:

- пряма дійсна шкода: «Прямою дійсною майновою шкодою вважаються витрати, яких роботодавець зазнав у зв'язку із знищенням або пошкодженням його майна (витрати на придбання, відновлення майна тощо» (ч.2 ст.403 проекту ТК). Зараз визначення прямої дійсної шкоди є лише у Постанови Пленому Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року, №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» дав роз’яснення, що слід розуміти під прямою дійсною шкодою;

- вина працівника: «Матеріальна відповідальність працівника настає лише за наявності вини» (ч.5.ст.403 ТК). У свою чергу, ст.399 ТК не визначає поняття винного діяння, а закріплює лише випадки, коли працівник визнається виним [42];

- причиннийзв’язок: «Пряма дійсна майнова шкода вважається заподіяною діями (бездіяльністю) працівника, якщо за відсутності цих дій (бездіяльності) цієї шкоди не булоб заподіяно» (ч.4.ст.403 ТК) [42]. Законодавець має на увазі всі види причинного зв’язку - як необхідний, так і випадковий, відповідальність покладається не тільки на безпосередніх заподіювачів шкоди, а й на осіб, чиї дії (бездіяльність) були лише приводом у розвитку причинно - наслідкового звязку.

Отже, матеріальна відповідальність працівників за майнову шкоду, завдану роботодавцеві у зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним своїх обов’яків за трудовими правовідносинами, є особливим видом відповідальності у трудовому праві, якому притаманні: власні характерні особливості; ознаки; мета; правове регулювання. Проведене дослідження основних теоретичних положень інституту матеріальної відповідальності, дає підстави дійти до висновків про те, що існує достатньо велика кількість визначень та підходів щодо розуміння матеріальної відповідальності. Тому, з метою запобігання різних визначень матеріальної відповідальності, пропонується вважати найбільш повним та підходящим визначення, яке пропонує Н. М. Хуторян. Згідно з думкою якої, матеріальна відповідальність - це сукупність правових норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної або немайнової шкоди та добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудових відносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної та немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин.Н.М. Хуторян. ПОСИЛАННЯ НА ВИЗНАЧЕННЯ

Також на підставі проведенного дослідження, здійснивши аналіз нормативної бази та теоретичних положень, було встановлено відсутність законодавчого закріплення поняття не лише матеріальної, а й цивільно - правової та дисциплінарної відповідальності. Незважаючи на ряд відмінних рис, дані види відповідальності мають єдину правову природу, яка виявляється у тому, що вони є видами юридичної відповідальності та залишаються самостійними інститутами трудового та цивільного права.

У ході дослідження було проаналізовано ряд наукових позицій та положень чинного законодавства, з приводу складу трудового правопорушення та визначення підстав та умов настання матеріальної відповідальності. Більш повною та обгрунтованою позицією опинилась думка Н.М. Хуторян, яка провела розмежування підстав та умов матеріальної відповідальності і встановила, що підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Шкода, протиправність, вина, причинний зв’язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, визначено сукупность факторів, за яких що - небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. []

РОЗДІЛ 2.

Дата добавления: 2015-11-13