Поняття матеріальної відповідальності працівників

Протягом років існування незалежної України законодавцем прийнято достатня кількість законів, якими встановлено юридичну відповідальність за різні порушення. Це пов’язано в першу чергу з провадженням ринкових відносин, з відмовою від методів адміністративно - командного управління економікою та з багатьма іншими факторами.

Слід зазначити, що вже сьогодні з’явилося чимало прогалин у чинному трудовому законодавстві, і головною причиною цього є відсутність чіткого визначення правової природи окремих інститутів трудового права, зокрема інституту матеріальної відповідальності працівників. Усе це призводить до невірного застосування правових актів на практиці, порушення прав осіб. Тому в умовах переходу до ринкових відносин необхідні такі норми трудового законодавства, у тому числі і норми юридичної відповідальності, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників з урахуванням вимог сьогодення [1,с. 54].

У зв’язку з тим, що матеріальна відповідальність у трудовому праві є підвидом загальної юридичної відповідальності, доцільно було б з початку розглянути поняття юридичної відповідальності в сучасній теорії права.

Категорія «відповідальність» розглядається багатьма науками впродовж всіх етапів еволюції розвитку суспільних відносин. Категорії «відповідальності» приділяли увагу філософи, які паралельно займалися дослідженням соціологічних, політичних, економічних проблем: Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Дж. Мілль, М. Вебер [2, с. 301].

Згідно «філософському словнику» відповідальність – категорія етики і права, яка відображує особливе соціальне та морально - правове відношення особи до суспільства, яке характеризується виконанням свого етичного обов’язку та правових норм [3, с. 267].

У соціології, відповідальність – здійснюваний у різних формах контроль за діяльністю суб’єкта з позиції виконання ним прийнятих норм і правил. З теорії психології відповідальність – це усвідомлення індивідом, соціальною групою, народом свого обов’язку перед суспільством, людством, розгляд крізь призму цього обов’язку суті і значення своїх вчинків, діяльності, усвідомленим дотриманням ним самим етичних принципів, моральних поглядів,юридично-правових норм, узгодження їх із обов’язками і завданнями, що виникають у зв’язку з потребами суспільного розвитку [4, с. 83].

Відповідальність юридично є частиною правової системи, яку прийнято розглядати в широкому та у спеціально - юридичному значенні. У першому випадку значення відповідальності пояснюється як передбачена законом вид і міра державно - владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення [5, с. 163]. У вузькому значенні юридична відповідальність інтерпретується як реакція держави на скоєне правопорушення. Юридична відповідальність - це кара, яка є для правопорушника новим юридичним обовязком, якого для нього до правопорушення не існувало [2, с. 302].

Ознаки юридичної відповідальності виявляються в тому, що вона: по-перше, пов’язана із засудження поведінки правопорушника з боку суспільства та держави; по-друге, юридична відповідальність спирається на державний примус – державно - владний вплив відповідних державних органів та посадових осіб на поведінку людей [6, с. ]; третьою ознакою є те, що її наслідками є державне схвалення, заохочення або осуд і покарання; остання ознака полягає у тому, що юридична відповідальність здійснюється у визначеному процесуальному порядку [7, с. 164]. Отже, юридична відповідальність є правовим становищем, у якому перебувають певні суб’єкти з моменту вчинення правопорушення і до остаточної реалізації заходів відповідальності.

Залежно від різних аспектів юридичну відповідальність можна поділити на види, тобто класифікувати за різними ознаками. Найбільш поширеною в науковій та навчальній літературі є класифікація юридичної відповідальності за галузевою приналежністю. Так, виділяють кримінальну, конституційну, адміністративну, цивільно - правову, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.

Сучасні українські дослідники трудового права, наприклад, Л.А.Сироватська, В.С. Венедиктов, під матеріальною відповідальністю розуміють обов’язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати ін.стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом порядку і розмірах [8].

В.І. Щербина визначає матеріальну відповідальність у трудовому праві України як передбачену нормами трудового законодавтсва необхідність для однієї із сторін трудових правовідносин відшкодувати матеріальну шкоду (а в деяких випадках і моральну), заподіяну іншій стороні внаслідок неналежного виконання своїх трудових обов’язків [9, с. 411].

Ці два визначеня схожі та певною мірою виражають суть природи матеріальної відповідальності, але у першому визначенні немає уточнення щодо відшкодування моральної шкоди, а у другому - відзначається відповідальність лише за неналежне виконання трудових обов’язків, хоча необхідним доповненням у цьому разі була би вказівка саме на протиправне та винне невиконання обов’язків.

На думку М. Д. Бойка, матеріальна відповідальність – це вид відповідальності, який полягає в обов’язку працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, де він працює, внаслідок невиконання чи неналежного виконання без поважних причинсвоїх трудових обов’язків. Слід не погодитись із таким твердженням, оскільки матеріальна відповідальність, на відміну від дисциплінарної, є взаємною відповідальністю і працівника перед роботодавцем, і роботодавця перед працівником. Тому позиція С. М. Прилипка щодо визначення матеріальної відповідальності є більш прийнятною: «це обов’язок однієї сторони трудовогодоговору (працівника або роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну другій стороні в результаті винного, протиправного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов’язків» [10, с. 202].

Також С. М. Прилипко стверджує, що працівник, який неуважно, нестаранно, недбайливо ставиться до матеріалів, обладнання, інструментів, енергоносіїв чи іншого майна роботодавця або неналежно виконує доручену йому роботу і тим завдає шкоду останньому, і роботодавець, який не забезпечує працівникові безпечних умов праці й одержання зумовленої заробітної плати, чим завдає шкоду його здоров’ю чи іншим інтересам, несуть один перед одним матеріальну відповідальність. Це й пояснює існування в трудовому законодавстві правового інституту матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. Цей інститут є одним з правових засобів нормального функціонування виробничого процесу, забезпечення порядку праці, досягнення сторонами зумовленого результату діяльності підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності [11, с. 155].

На сьогодняшній день у науковій літературі триває дискусія з приводу виокремлення матеріальної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності або взагалі на думку деяких вчених не виділення матеріальної відповідальності як самостійного виду. Н. М. Хуторян зазначає, що при визначенні місця матеріальної відповідальності в трудовому праві в системі матеріальної відповідальності і в системі юридичної відповідальності повинен дотримуватися поділ нарід - вид – підвид [12, с. 28]. Тому матеріальна відповідальність окремої галузі - це не підвид, а вид матеріальної відповідальнсоті. Науковець вважає, що матеріальна відповідальність як родове поняття охоплює не окремі підвиди, види галузевої матеріальної відповідальності. Щодо співвідношення матеріальної відповідальності із системою юридичної відповідальності, то вона із роду стає видом юридичної відповідальності(поряд із кримінальною, цивільною, дисциплінарною, адміністративною), а матеріальна відповідальність окремої галузі права - її підвидом. Отже, поділ на рід і вид цілком залежить від того, до якої системи входить матеріальна відповідальність чи яку систему вона сама утворює [13, с. 249].

У свою чергу О.В. Кузніченко також робить висновок, що матеріальна відповідальність є одним із галузевих видів юридичної відповідальності, яка у свою чергу, являє собою різновид соціальної відповідальності. Науковець вважає, що матеріальна відповідальність з позиції трудового права є ретроспективною. Проблема правової природи та галузевої приналежності матеріальної відповідльності в трудових відносин, зводиться до дилеми: до якої галузі права належить даний вид відповідальності - до цивільного чи трудового права? Матеріальна відповідальність працівників реалізується у формі самостійних охоронних правовідносин, що тісно пов'язані з трудовими правовідносинами, але зовні відокремлені від них, мають особливий зміст, у процесі реалізації набувають встановлених процесуальних форм і проходять певні стадії [13, с. 250].

На сьогодні матеріальна відповідальність працівників, які працюють за наймом, регулюється такими нормативними актами:

1) главою IX Кодексу законів про працю України. КЗпП визначає загальні підстави та умови матреіальної відповідальності, закріплює випадки обмеженої, повної та підвищеної матеріальної відповідальності; встановлює за яких умов може наставати колективна матеріальна відповідальністьта правила визначення розміру заподіяної шкоди;

2)Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації, розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей». Даним законом встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди за збитки завданих втратою та недостачею валютних цінностей, дорогоцінних металів та каміння, а також розподіл стягнутих у встановленому порядку сум між підприємством, установою, організацією та Державним бюджетом України;

3) Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей». Цей порядок встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення(псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей;

4) Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Даний нормативний акт встановлює, що обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов’язків, провадиться відповідно до правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків;

5)ПостановоюДержавногокомітетуРадиМіністрівСРСРзпраціісоціальнихпитань«Прозатвердженняперелікупосадіробіт,якізаміщуютьсяабовиконуютьсяробітниками, зякимипідприємством, установою,організацією можутьукладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за не забезпечення збереження цінностей, переданихїмдлязберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезенняабозастосуванняупроцесівиробництва,а також типового договору проповну індивідуальну матеріальнувідповідальність». Ця постанова надає перелік посад і робіт, а також положення типовий договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Таким чином, необхідно погодитись з позицією Н. М. Хуторян, що існують галузеві підвиди матеріальної відповідальності, об'єднані в особливий вид юридичної відповідальності - матеріальну відповідальність, яка має загальноправове, міжгалузеве значення і виступає родовим поняттям. Отже, матеріальна відповідальність є самостійним видом відповідальності, яка об'єднує її галузеві підвиди [12, с. 30].

Як окремий вид відповідальності матеріальна відповідальність в трудовому праві має власні характерні риси та особливості - певний суб’єктивний склад (суб’єктами матеріальної відповідальності можуть бути працівники та роботодавці), чітко визначені умови притягнення до матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, регламентований законодавством порядок визначення розміру та відшкодування збитків при притягненні до матеріальної відповідальності [8].

З’ясовувавши правову природу матеріальної відповідальності в трудовому праві, необхідно відзначити наступне. Правовідносини по матеріальній відповідальності є одним з видів індивідуальних правовідносин, причому перші похідні від основного трудового правовідношення, оскільки в правовідносинах по матеріальній відповідальності беруть участь ті ж суб’єкти, що і в основному трудовому правовідношенні. Таким чином, без наявності основного трудового правовідношення неможливе правовідношення по матеріальній відповідальності (наприклад, якщо особа виконує фактично трудову функцію, при цьому не знаходячись в штаті підприємства, установи або організації, то у разі спричинення майнового збитку власникові наступить не трудова матеріальна відповідальність, а цивільно-правова).

Наступною особливістю матеріальної відповідальності є те, що вона може бути покладена на працівника незалежно від притягання його до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Хоча таке положення в деякій мірі порушує принцип гуманізму трудового права, все ж таки дані види юридичної відповідальності мають різні цілі і завдання, і тому їх одночасне застосування не противоречить загальному сенсу трудового законодавства, що має високий рівень виховного характеру.

Ще однією межею матеріальної відповідальності, що розкриває її правову природу, є двосторонній, взаємний характер: матеріальна відповідальність працівників перед власником (уповноваженим ним органом) підприємства, установи або організації і матеріальна відповідальність роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) перед працівниками [14, с. ].

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом має три мети. Перша (основна) – захист майна роботодавця від пошкодження, втрати, розкрадання й забезпечення відшкодування завданої шкоди працівником. Таким чином, ця відповідальність працівника є правовідновлюваною, бо має насамперед основну мету - відновити майно роботодавця, якому завдано шкоду. Тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає застосування до нього дисциплінарного стягнення, адже винний працівник одночасно із спричиненням майнової шкоди (майнове трудове правопорушення) вчиняє трудове дисциплінарне правопорушення (дисциплінарний проступок). Друга мета – забезпечення гарантії працівникові - при покладенні на нього матеріальної відповідальності, охорона його заробітної плати від надмірних, незаконних і безпідставних стягнень. Ця мета інституту матеріальної відповідальності є гарантійною. Третя – виховання у працівника уважного, бережливого, старанного, дбайливого ставлення до майна роботодавця, яке передається тому для здійснення його трудової функції й запобігання заподіянню шкоди майну роботодавця [9, с. 411].

Дата добавления: 2015-11-13