Актуальність використання логістики в удосконаленні виробничо-господарської діяльності підприємств України

Перехід від командної, адміністративно-розподільчої економічної системи до ринкової не міг пройти безболісно для економіки України. Особливо враховуючи, що він співпав з розпадом союзного народногосподарського комплексу та втратою дуже містких ринків збуту.

Найвищої точки криза досягла у 1992-1993 рр., коли командна система була майже зруйнована, ринкова — ще не створена, а держава не забезпечувала ефективного контролю і регулювання цінового, емісійного, валютно-фінансового, кредитного механізмів. Зовнішнє середовище підприємств стало характеризуватися політичною нестабільністю, розриванням раніше укладених господарських зв’язків, дезорганізацією товарно-грошового обігу, інфляцією, зниженням купівельної спроможності фізичних та юридичних осіб, їх зростаючим розшаруванням за рівнем доходів, зростанням дефіциту природних ресурсів, міграцією населення. В 1991-1993 рр. національний доход скоротився на 39%. Для порівняння: за роки великої депресії спад виробництва в США не перевищував 25%, в СРСР під час другої світової війни найбільший обсяг падіння промислового виробництва склав 30%. В 1993 р. рівень інфляції був найвищим у світі, катастрофічно збільшувався зовнішній економічний борг України, зростаючи щоквартально на 600 млн. дол. На початок 2001 р. ВВП України скоротився за останнє десятиріччя майже на 2/3, річний валовий прибуток автомобільної корпорації «Ford» дорівнював річному бюджету України [162, С.68]. Можна продовжувати наводити фактологічні дані, що підтверджують кризовий стан економіки України. Великий масив подібної аналітичної інформації знаходиться в загальнодоступних джерелах і добре відомий фахівцям.

Деякі фахівці вважають, що руйнування безпосередньо суспільних відносин командної моделі економічної системи стали причиною виникнення значної системної кризи. Прибічники цієї позиції не погоджуються з тим, що економічна система, яка панувала в радянський період, зійшла з історичної дистанції від впливом власних, внутрішніх протиріч. Така точка зору ставить сутність проблеми «з ніг на голову». Оскільки, саме модель економічної системи, що існувала довгі роки в СРСР і викликала системну кризу.

Ленін В.І. вказував, що переможе той суспільний лад у якому продуктивність праці виявиться вищою. Маркс К. відмічав: продуктивна сила праці визначається середнім ступенем майстерності робітника, рівнем розвитку науки, ступенем її технологічного використання, суспільною комбінацією виробничого процесу, розмірами та ефективністю засобів виробництва тощо. Радянська модель виробничих відносин, яка була спрямована на планомірне регулювання в масштабах суспільства, забезпечувала такі кількісні параметри вищеназваних факторів, що в результаті рівень продуктивності праці та якості життя населення був значно нижчий, ніж в розвинутих країнах світу, і соціально-економічна система в цілому виявилась менш ефективною ніж капіталістична.

В Україні на початковому етапі формування державності були не розвинуті чи деформовані економічні основи держави. Тому Президент і Верховна Рада в 1994 р. проголосили курс соціально-економічної політики, основою якого стало визнання об’єктивної необхідності істотного прискорення ринкової трансформації економіки. На протязі останніх десяти років виробничі відносини в Україні трансформуються з наданням їм ринкової спрямованості.

Головною проблемою став вибір та обгрунтування концепції формування ринку, етапів переходу до ринкової системи. В найзагальнішому вигляді під ринковою розуміється система виробничих відносин, в рамках якої економічно самостійні підприємці мають можливість здійснювати господарську діяльність на основі конкуренції, вільного вибору продавців та покупців при відповідній динаміці цін. Серед інших є така класифікація видів ринку — ринок продавця і ринок покупця. У першому випадку мова йде про ринок, на якому економічна влада належить продавцеві, і для того, щоб укладалися угоди, відносно більшу активність слід проявляти покупцеві, в другому — економічна влада належить покупцеві і для того, щоб укладалися угоди, відносно більшу активність слід проявляти продавцеві. Ринок продавця характеризується перевищенням попиту над пропозицією, монополією серед продавців, конкуренцією серед покупців, а ринок покупця — перевищенням пропозиціїї над попитом, конкуренцією серед продавців.

Отже, командна економіка — це по суті ринок продавця, і ринкову трансформацію виробничих відносин в Україні слід розуміти як перехід від ринку продавця до ринку покупця. В процесі такого руху повинні сформуватися ряд умов, зокрема: раціональна система державного регулювання ринку; конкурентне зовнішнє середовище господарювання підприємств; багатоукладна економіка, в якій функціонують підприємницькі структури різних форм власності; вільний вибір контрагентів підприємницької діяльності; ціноутворення на основі врахування кон’юнктури ринку; розвинута ринкова інфраструктура; достатня кількість діячів ринку, що мають фахові знання в сферах логістики, маркетингу, менеджменту та інших економічних дисциплін.

На ринку покупця успіх приходить тільки до тих продавців, що задовольняють попит. При цьому покупці мають можливість вибирати вироби, що задовольняють їх платоспроможну потребу. Але можливості ринку не безмежні. Він неспроможний гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Мова йде не про недоліки, а про обмеженість реальних потенцій ринкового механізму. В тих сферах, де ринок неспроможний автоматично забезпечити необхідний суспільству результат потрібно втручання держави. Якщо звернутися до практики країн з розвинутою ринковою економікою, то серед них немає ні однієї, де б не визнавали гострої необхідності державного регулювання зовнішніх ефектів. Крім того, як відмічалося, ринковий механізм спрямований на задоволення тільки тих потреб, які підкріплені фінансовими можливостями покупців. Вірним є і зворотнє положення. Ринок не здатен реагувати на потреби, що не проявляються у формі попиту. Такими є суспільні потреби. Їх задоволення — безпосереднє завдання держави, зобов’язаної за допомогою бюджетних асигнувань фінансувати створення суспільних товарів. В наш час ринкова економіка — це економіка, що регулюється державою.

Обгрунтовуючи актуальність використання принципів і методів логістики слід врахувати кардинальні зміни, що відбулися в останнє десятиріччя у сфері реалізації готової продукції. До них можна віднести: перетворення ринку продавця на ринок покупця (для якого характерним є перевищення пропозиції над попитом), посилення конкурентної боротьби між суб’єктами господарювання, поступове розповсюдження концепції маркетингу з її «орієнтацією на споживача» і як результат зростання насиченості, ширини, глибини товарного асортименту. Ускладнилося прогнозування попиту, зросли матеріальні запаси, збільшились складські і транспортні витрати. Гостро постала проблема раціонального планування постачання, виробництва і збуту, які повинні бути зорієнтовані на задоволення попиту з мінімальними витратами. Виникла необхідність у посиленні координації між взаємопов’язаними видами діяльності, тобто організацією виробництва, збуту, закупівель, зберігання і транспортування як єдиного матеріального потоку. Отже, вирішення проблем, що виникли останнім часом, пов’язуються з поширенням використання концепції логістики.

Сучасне зовнішнє середовище господарювання підприємств вимагає адекватних підходів до управління системами, що реалізують операції по переміщенню і зберіганню в логістичному циклі. Інтерес до логістики обумовлений актуалізацією проблеми виживання та підвищення конкурентоспроможності в умовах ринку покупця, оскільки логістичний підхід є важливою складовою у забезпеченні адаптивності мікроекономічних систем. Обмеженість статистичного матеріалу не дає можливості повністю продемонструвати масштаби і значимість цього питання, проте синтезуючим підтвердженням актуальності впровадження теорії логістики на українських підприємствах можуть бути слідуючі тенденції, що виявлені автором в процесі аналізу офіційної статистичної звітності:

· скорочення обсягів прибутку на підприємствах України;

· висока питома вага збиткових підприємств та організацій;

· зростання на українських підприємствах питомої ваги втрат прибутку внаслідок існування матеріальних запасів у загальній сумі прибутку.

Розглянемо динаміку фінансового результату за галузями економіки України (табл.1.6).

Таблиця 1.6

Фінансовий результат за галузями економіки України*

2001/2002

млн. грн.

млн. дол.

млн. грн.

млн. дол.

млн. грн.

млн. дол.

млн. грн.

млн. дол.

млн. грн.

млн. дол.

млн. грн.

млн. дол.

Прибуток, збиток (-)

18740/

3537/

Промисло-вість

–

–

Сільське господарство

-1328

-726

-3362

-1806

-4424

-1806

-3750

-908

–

–

Будівництво

–

–

Транспорт та зв’язок

–

–

Торгівля та громадське харчування

-1879

-767

-1649

-399

–

–

Постачання та збут

-327

-60

–

–

Заготівлі

-47

-9

–

–

Побутове обслуговуван-ня населення

–

–

Житлово-комунальне господарство

-216

-88

-461

-112

-223

-41

–

–

Фінанси, кредит, страхування

–

–

Інші галузі

-735

-178

–

–

* Таблиця складена за даними [196–202]. Дані в розрізі галузей за 2001, 2002 роки відсутні [201, С. 70; 2002, С. 69]. Включно по 2000 р. зазначені статистичні дані формувалися згідно із Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ). Починаючи з 2001 р. формування інформації здійснюється за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД).

Прибуток є узагальнюючим показником ефективності функціонування економічної системи. Всі галузі можна розділити на три групи. В першій, — галузі, що не мають стійкої тенденції — промисловість, транспорт та зв’язок, торгівля та громадське харчування, побутове обслуговування населення, інші. В другій, — галузі, яким властиве стабільне зниження прибутків — будівництво, постачання та збут, заготівлі, фінанси, кредит, страхування. До третьої групи відносяться галузі, що тривалий період є збитковими — сільське господарство (хоча у 2000 році ця галузь стала прибутковою), житлово-комунальне господарство. Розрахуємо відповідні статистичні показники аналізу рядів динаміки прибутку економічної системи України (табл.1.7).

Таблиця 1.7

Аналіз динаміки прибутку економічної системи України

Рік	Прибуток, млн. дол.	, млн. дол.	, млн. дол.	, %	, %	, %	, %
		-	0,0	-	100,0	-	0,0
		-432	-432	94,5	94,5	-5,5	-5,5
		-6053	-6485	18,7	17,7	-81,3	-82,3
			-6083	128,8	22,8	28,8	-77,2
			-5320	142,4	32,5	42,4	-67,5
			-4344	138,1	44,9	38,1	-55,1
		-791	-5135	77,6	34,8	-22,4	-65,2

Розрахунок показників динаміки виконано за формулами:

У -У ,

де — ланцюговий абсолютний приріст;

У — показник порівнюваного рівня;

У — показник попереднього рівня.

,

де — базисний абсолютний приріст, базисний рік — 1996;

— показник базисного рівня, t – довжина періоду.

,

де — ланцюговий темп росту.

,

де — базисний темп росту.

,

де — ланцюговий темп приросту.

,

де — базисний темп приросту.

В період з 1996 по 2002 рр. прибуток зменшився на 5135 млн. дол. чи на 65,2%. У тому числі в 1997 р. у порівнянні з 1996 р. надходження прибутку скоротилися на 432 млн. дол. (5,5%). У 1998 р. у порівнянні з 1997 р. — відповідно на 6053 млн. дол., що складє 81,3%. У 1999 р. у порівнянні з 1998 р. надходження прибутку зросли на 402 млн. дол. чи на 28,8%. У 2000 р. в порівнянні з 1999 р. — зросли на 763 млн. дол. (42,4%). У 2001 р. у порівнянні з 2000 р. — відповідно зросли на 976 млн. дол. чи 38,1%. І, накінець, у 2002 р. у порівнянні з 2001 р. — відповідно зменшились на 791 млн. дол. чи 22,4%.

Середньорічний обсяг надходжень прибутку () і середньорічний абсолютний приріст надходжень прибутку () розрахуємо за такими формулами:

,

де n – кількість рівнів.

.

, .

Таким чином, в період з 1996 по 2002 рр. середньорічний обсяг надходжень прибутку склав 3909,7 млн. дол. При цьому щорічно в середньому він скорочувався на 855,8 млн. дол.

Аналіз динаміки прибутку економічної системи України може бути доповнений даними аналізу динаміки чисельності збиткових підприємств та організацій (табл.1.8).

Таблиця 1.8

Збиткові підприємства та організації за галузями економіки*

Галузь економіки

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

% до загаль-ної кіль-кості підпри-ємств

Сума збитків, млн.грн.

ВСЬОГО

Промисловість

–

–

–

–

Сільське господарство

–

–

–

–

Будівництво

–

–

–

–

Транспорт та зв’язок

–

–

–

–

Торгівля та громадське харчування

–

–

–

–

Постачання та збут

–

–

–

–

Заготівлі

–

–

–

–

Житлово-комунальне господарство

–

–

–

–

Побутове об-слуговування населення

–

–

–

–

* Таблиця складена за даними [196–202]. Дані в розрізі галузей за 2001, 2002 роки відсутні [201, С. 72; 202, С. 71].

В цілому по країні в середньому за сімь років 46% загальної кількості підприємств (організацій) були збитковими. Природньо, що таку ж безрадісну картину можна спостерігати в окремих галузях економіки. В 1996 р. прибуток за галузями економіки склав 14,4 млрд. грн., а сума збитків — 4,7 млрд. грн., тобто сума збитків становила 32,6% від прибутку. Відповідно, в 1997 р. прибуток за галузями економіки склав 13,9 млрд. грн., а сума збитків — 8,5 млрд. грн., тобто сума збитків становила 61,2% від прибутку. В 1998 р. прибуток дорівнював 3,4 млрд. грн., сума збитків — 17,3 млрд. грн., тобто сума збитків становила 508,8% від прибутку. В 1999 р. прибуток становив 7,4 млрд. грн., сума збитків — 21,1 млрд. грн., тобто сума збитків склала 285,1% від прибутку. В 2000 р. прибуток — 13,9 млрд. грн., сума збитків — 22,2 млрд. грн., тобто сума збитків становила — 159,7% від прибутку. В 2001 р. прибуток — 18,7 млрд. грн., сума збитків — 21,1 млрд. грн., тобто сума збитків становила — 112,8% від прибутку. І, накінець, в 2002 р. прибуток — 14,6 млрд. грн., сума збитків — 22,7 млрд. грн., тобто сума збитків становила — 155,5% від прибутку.

Як видно з табл.1.9, спостерігається динаміка зростання на підприємствах питомої ваги втрат прибутку внаслідок існування матеріальних запасів у загальній сумі прибутку в економіці України.

Таблиця 1.9

Питома вага втрат прибутку внаслідок існування матеріальних

запасів у загальній сумі прибутку в економіці України*

Показники
Середньорічна вартість матеріальних запасів, (у фактичних цінах), млн. грн.
Рентабельність виробництва, (%)	2,3	2,0	0,5	0,9	1,6	3,5	2,6
Втрати прибутку внаслідок існуванням матеріальних запасів, (у фактичних цінах), млн. грн.
Сума прибутку в економіці, (у фактич-них цінах), млн. грн.
Питома вага втрат прибутку внаслідок існування матеріальних запасів у загальній сумі прибутку в економіці, (%)	5,7	6,7	7,6	7,2	8,2	15,4	16,1

*Таблиця складена за даними [196–202].

Якщо в 1996 р. згаданий показник складав 5,7%, то відповідно в 1997 р. — 6,7%, у 1998 р. — 7,6%, у 1999 р. — 7,2%, у 2000 р. — 8,2%, у 2001 р. — 15,4%, у 2002 р. — 16,1%. Це означає, що питома вага втрат прибутку внаслідок існування матеріальних запасів в господарському комплексі України росте швидше, ніж відповідна сума прибутку. Тобто попит задовольняється зі все більше зростаючими логістичними витратами. Зрозуміло, що серед цих підприємств (організацій) немало тих, які стали жертвами кризи неплатежів, а також фальсифікують дані бухгалтерської звітності і не сплачують податки. Разом з тим, дані офіційної статистики підтверджують, що серед багатьох проблем української економіки безумовно присутня проблема використання логістики.

Логістика є ефективним методом господарської практики. Оскільки наукові дослідження з конкретних економічних проблем можуть досягнути потрібного рівня обгрунтованості та достовірності лише з врахуванням характеру існуючих виробничих відносин в суспільстві, доцільно розглянути відповідність методів логістики характеру існуючих виробничих відносин в Україні.

Виробничі відносини — це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. На відміну від відносин господарювання (господарської практики) і політико-правових норм, що їх регулюють, виробничі відносини є об’єктивними. Вони визначаються характером і рівнем розвитку продуктивних сил і, в свою чергу, обумовлюють специфічні риси інших суспільних відносин — політичних, правових та ін. Але спочатку потрібно розглянути спосіб зв’язку виробництва і споживання.

Нині в Україні товарне виробництво отримало новий імпульс розвитку. На початкових етапах ринкових трансформацій були допущені грубі помилки, що привели українське суспільство в стан надзвичайно глибокої і тривалої системної кризи. Такими помилками були: відхід держави від безпосередньої участі в управлінні суспільними і економічними процесами та втрата контролю над цими процесами, відміна практики планування, на тій підставі, що директивне планування скомпроментувало себе, і нерозуміння того, що воно скомпроментувало себе не як планування взагалі, а як директивне планування. Проте практика багатьох сучасних держав, які використовують індикативне планування, показує, яких визначних результатів досягають деякі з цих країн, здійснюючи національне планування виробництва [162–164].

Протиріччя товарного виробництва виникають в результаті другої форми суспільного розподілу праці. Виробники виступають як економічно відокремлені, ізольовані юридичні особи. Ринковий зв’язок між ними, внаслідок спеціалізації, може здійснюватись лише в товарній формі. Ринкова форма зв’язку створює таку суб’єктно-об’єктну структуру відносин між виробником і споживачем: «виробник↔|продукт—товар—цінність|↔споживач». Відносини вартості виникають тільки в тому випадку, якщо у споживача з’являється ситуація вибору, що породжує необхідність порівняння і визначення споживацької переваги за схемою: «необхідність вибору—порівняння—перевага».

Основним недоліком товарного виробництва є нераціональні втрати живої та уречевленої праці. Значна кількість продуктів праці в межах ринкової форми зв’язку не стають товарними тілами, тобто не задовольняють попит (не продаються) і, відповідно, виробляються марно. Конкретна праця, затрачена на їх виробництво, не проявляється як абстрактна. Витрати живої та уречевленої праці не визнаються суспільством як необхідні і саме ринок здатний забезпечити задоволення найрізноманітніших потреб споживачів.

Вказаний недолік долається шляхом поширення планомірної форми зв’язку виробництва та споживання (укладання договорів на поставку продуктів праці). У цьому випадку виробництво здійснюється на відомий ринок і вже самий факт виготовлення продукту свідчить про безпосередньо суспільний характер праці. Формується нова суб’єктно-об’єктна структура відносин між виробником і споживачем: «виробник↔|продукт—цінність|↔споживач». Витрати визнаються суспільно необхідними не на стадії обігу (на ринку), а вже на стадії виробництва. Визначення споживацьких переваг здійснюється до початку етапу виробництва, тобто також не на ринку. Виробляється лише те, на що є замовлення, а отже те, що задовольняє попит. Поширення практики укладання господарських договорів закладає основу формування нових виробничих відносин посттоварного типу. Вихідним відношенням виробничих відносин в Україні є синтез безпосередньо суспільної (планомірної) і ринкової форм зв’язку виробництва та споживання.

Таким чином, виробничі відносини в Україні можуть бути класифіковані як такі, в рамках яких співіснують різні економічні начала — товарна і посттоварна форми виробництва. Відома точка зору, що світова економіка знаходиться у фазі переходу від товарної системи виробництва до системи планомірних зв’язків. При цьому перехідність визначається як єдність та боротьба протилежних начал — ринкової і безпосередньо суспільної форм зв’язків. Дійсність починає переростати економічні межі товарного виробництва, і питома вага безпосередньо суспільних відносин збільшується. Тому вектор еволюції суспільних форм виробництва спрямовано від товарної форми як загальної форми виробництва до планомірної, а тому безпосередньо суспільної форми зв’язку.

Президент України Кучма Л.Д. підкреслював, що в масштабах підприємств реформи пробуксовують тому, що ринкові вимоги постали перед структурами, в яких законсервовані старі організаційні основи...[35]. До нових форм в організації управління підприємством відносяться логістика.

На відміну від маркетингу, який одночасно функціонує в рамках ринкових і планомірних зв’язків, логістика призначена для реалізації тільки планомірних зв’язків, це інструмент їх оптимізації. Операційні логістичні системи, що незалежно від виду грунтуються на плані поставок, є формами існування раціонального процесу управління матеріальним потоком підприємства.

Отже логістика, будучи ефективним інструментом господарської практики, повністю відповідає характеру виробничих відносин в Україні, для яких властиве співіснування ринкових і планомірних форм зв’язку виробництва та споживання. Логістика є іманентно властивим атрибутом сучасних виробничих відносин.

Основні положення першого розділу були надруковані в особистих наукових працях [118,124-126,140,141].

РОЗДІЛ 2

Дата добавления: 2015-11-14