Наукові основи дослідження організаційних систем.

Як основні напрямки вивчення організаційних систем виділяються:

- внутрішнє середовище організації:

- зовнішнє середовище організації.

Можна виділити наступні об'єкти (підсистеми) внутрішнього середовища організації:

1.1. Технічна, виробнича підсистема;

1.2. Технологічна підсистема (спосіб обробки ресурсів);

1.3. Кадрова підсистема;

1.4. Структура організації й структура керування;

1.5. Соціальна підсистема, тобто сукупність формальних і неформальних відносин, що виникають в організаційній системі;

1.6. Фінансова підсистема - сукупність і спрямованість фінансових потоків;

1.7. Система матеріального й морального стимулювання, мотивація;

1.8. Інформаційна підсистема організації, що представляє собою сукупність інформаційних потоків і їхній розподіл по структурах керування;

1.9. Маркетингова підсистема організації. Маркетинг вивчає потреби, що змінюються, як внутрішньої, так і зовнішнього середовища організації.

1.7. 14. Основні закономірності організаційних систем.

Організаційна система визначається як сукупність взаємозалежних і діючих елементів. Основними ознаками таких систем є:

1. Безліч складових елементів.

2. Єдність головної мети для всіх її елементів.

3. Наявність стійких взаємозв'язків між елементами.

4. Цілісність і єдність елементів.

5. Наявність структури й иерархичности.

6. Відносна самостійність, автономність елементів

7. Вимоги системи до необхідності керування.

Система може включати досить великий перелік елементів, які є підсистемами. Підсистема це набір таких елементів, які являють собою автономну (підлеглим своїм цілям) діяльність. Наприклад: економічна, технічна, організаційна, правова та інші підсистеми.

Сукупність відносин і взаємозв'язків між елементами визначає такі найважливіші властивості й закономірності системи як:

1. Властивості зв'язаності. Т.е. елементи зможуть діяти тільки разом один з одним. У противному випадку їхня ефективність різко знижується.

2. Організаційна складність. Це ознака того, що додавання нової одиниці вводить не тільки нові відносини цієї одиниць до всім іншим, але й змінює відносини між всіма складовими.

3.Цілісність. Це властивість, при якому кожна частина системи співвідноситься з кожною іншою частиною, що зміна в деякій частині викликає зміни у всіх інших частинах і в системі в цілому. Цілісність і відособленість (зв'язаність і суммативность) це полярні випадки того самого властивості.

4. Властивість эмерджентности (головна властивість організаційних систем) - це прояв якісно нових властивостей у системи, відсутніх у її елементів і нехарактерних для них

Можна виділити три основні закономірності цієї властивості:

4.1. Властивості системи (цілого) не є сумою її елементів (частин). Ця властивість називається синергією.

4.2. Властивості цілого залежать від властивостей вхідних у нього елементів, частин.

4.3. Об'єднані в систему елементи можуть втрачати властивості властиві їм поза системою або здобувати, або одержувати нові.

Із цих властивостей випливає основний закон організації - закон синергії, що укладається в тім, що сума властивостей (потенціалів, енергії якостей) організованого цілого перевищує арифметичну суму властивостей, наявних у кожного з елементів, що ввійшли в склад цілого. Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів ефективного керування.

Головне завдання менеджменту з погляду теорії організації - пошук способів нарощування синергетического ефекту.

Дата добавления: 2015-11-16