Читайте также:
|
Щодо вкрадених у Львові рисунків Дюрера упродовж 40 повоєнних років стояла тиша. Несподівано згадав про них конаючий Совєтський Союз. Неофіційно відомо, що у грудні 1991 року Москва звернулася із запитом до кількох західних музеїв про повернення рисунків. Музеї не встигли підготувати відповідь. У Біловезькій Пущі Совєтський Союз припинив своє існування.
Тиша тривала ще кілька років, поки не з’ясувалося, що ініціативу щодо справи Дюрера перебрала на себе Львівська наукова бібліотека ім. Стефаника. Львів (хоч існує спільна міжурядова комісія, що займається переміщеними під час війни культурними цінностями) довго не інформував Варшаву про свій запит до західних музеїв щодо рисунків з Музею Любомирських. Дирекція «Оссолінеуму» довідалася про це неофіційно. Під кінець 2001 року канадська «The Montreal Gazette» повідомила, що після того, як директор Юзвенко* направив до західних музеїв реституційні висновки, Київ почав вимагати повернення рисунків Дюрера з Національної галереї в Оттаві. У березні 2001 року українці офіційно повідомили польську сторону, що домагаються повернення усіх робіт Дюрера. Однак, офіційні обґрунтування вимог української сторони невідомі.
Міністр Олександр Федорук, керівник Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон**, недосяжний для журналіста «Газети виборчої». Хворіє, їздить у відрядження, знову хворіє. Його підлеглі без згоди шефа розмовляти не можуть.
У 90-х роках, під час польсько-українських перемовин щодо збірок Національного закладу ім. Оссоліньскіх, що залишилися після війни у Львові, українські посадовці свою позицію арґументували просто: оскільки Львів у вересні 1939 року був приєднаний до України, то все, що у ньому було, українське.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав