Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Львів, Вроцлав, «Оссолінеум» – инше чи одне і те ж?



І останнє питання: чи львівський Оссолінеум перестав існувати 1939 року і чи вроцлавський Національний заклад є тим самим Оссолінеумом, який у вересні 1939 року покинув останній куратор, князь Анджей Любомірскі?

Українська сторона в суперечках з Варшавою про збірки Оссолінеуму постійно посилається на декрет Ради народних комісарів УССР від 2 січня 1940 року і на рішення Комуністичної партії України від травня 1940 року про ліквідацію Музею Любомірскіх.

Тим часом ці рішення насправді були націоналізацією фондів Національного закладу, а не його правовою ліквідацією! А крім усього иншого, рішення ці були наслідком пакту Ріббентропа – Молотова, їх накинула окупаційна совєтська влада, тому вони не можуть мати юридичної сили, – аргументують в Оссолінеумі.

Німці після зайняття Львова зберегли окремішність бібліотеки «Оссолінеум». У листопаді 1941 року окупаційна влада генерал-губернаторства (ГГ) з львівських бібліотек створила «Штатсбібліотек» – Державну бібліотеку. Фонди Оссолінських стали її ІІ відділом. Німці призначили проф. Мєчислава Ґємбаровіча управляючим цього відділу. Літературний куратор кн. Анжей Любомірскі після консультацій з владою польської Підпільної держави призначив проф. Ґємбаровіча конспіративним директором Національного закладу ім. Оссоліньскіх. Упродовж усього часу окупації кн. Любомірскі таємно надсилав із Пшеворска поважні суми для утримання таємних структур Оссолінеуму і для опікування його збірками. Національний заклад, хоча і у підпіллі, але все ж існував.

Совєти повторно зайняли Львів у липні 1944 року. З фондів Оссолінеуму створено польський сектор Львівської бібліотеки Академії Наук УССР. Керівником цього сектора призначено спочатку проф. Ґємбаровіча. Попри совєтську владу був збережений персонал легального наукового керівництва та цілісність усіх фондів.

Відразу після ІІ Світової війни Бюро повернення майна та відшкодування варшавського Міністерства культури і мистецтва запланувало репатріацію усіх збірок Національного закладу ім. Оссоліньскіх. У 1945 році віце-прем’єр Української Совєтської Соціалістичної Республіки В. Бажан офіційно задекларував, що ці фонди будуть передані до Польщі. Однак, повернулася тільки частина книгозбірні.

У Львові залишився весь ресурс Музею Любомірскіх. Залишився також і проф. Ґємбаровіч, який відкинув пропозицію очолити перенесений до Вроцлава Національний заклад ім. Оссоліньскіх. У Львові він був охоронцем національної спадщини. Понижений до посади простого бібліотекаря, аж до смерті 1984 року він піклувався про збірки Оссолінеуму.

У 1946 році польська влада ліквідувала всі поміщицькі ординації, зокрема і Пшеворску, що була основою для утримання Оссолінеуму.

«Чи це означає, що «Оссолінеум» перестав існувати? Звичайно, що ні» – говорить директор Юзвенко.

У Вроцлаві основи Національного закладу створювали учені, репатрійовані зі Львова. Уже 10 листопада 1946 року вони самостійно довели справу до відновлення Товариства друзів Оссолінеуму, що діяло колись у Львові. Зрештою, вони проявили велику політичну кмітливість: віце-головою призначили Єжи Борейшу, якого совєти у 1939 році призначили директором Оссолінеуму. Ректор Університету і Вроцлавської політехніки проф. Станіслав Кульчинський передав під збірки Оссолінеуму будинок на вул. Святого Матея. Колишні працівники Національного закладу зі Львова впорядковували там повернені УССР фонди.

Аж до 1949 року експерти Товариства працювали над відновленням Оссолінеуму як фонду. Влада не дала їм шансів. Президент Болеслав Берут декретом від жовтня 1952 року ліквідував усі фонди у Польщі.

«Але не Оссолінеум», – сміється директор Юзвенко.

Адже декрет передбачав, що не підлягають ліквідації фонди, частина або все майно яких перебуває за кордоном.

Але пізніше включення Оссолінеуму до ПАН (Польська академія наук. – Прим. ред.) було неправомірним навіть з точки зору законодавства ПНР.

1991 року директор Юзвенко нав’язав контакти з Мєчиславом графом Лєдуховскім, який мешкав у Відні, і запросив його взяти участь у роботі наукової ради, а з 1995 року – ради кураторів Оссолінеуму. Колись, коли вигас рід Оссоліньскіх, економічне кураторство Національним закладом ім. Оссоліньскіх перейняв (на підставі засновницького запису) рід Баєрів. Коли перед війною вигас і цей рід, кураторство повинен був перейняти граф Лєдуховскі, батько Мєчислава. Але той відмовився від такої честі, тому у 1936 році присягу куратора прийняв 16-річний граф Мєчислав Лєдуховскі. Тепер граф Мєчислав Лєдуховскі затверджує реформи директора Юзвенка, а також повернення старих, найважливіших, галицьких порядків. У 1995 році Сейм прийняв закон про повернення Оссолінеуму первісного статусу фонду. Відновлено Товариство друзів Оссолінеуму, ліквідоване комуністами 1953 року. «Доля Оссолінеуму після 1 вересня 1939 року доводить, якою влучною і сильною була ідея його засновників, як вдало вони сформували статус Національного закладу, який витримав зміни кордонів, устроїв, законодавств, витримав найгірших ворогів і ніколи не переставав служити польській науці і культурі» – оцінює директор Юзвенко.

Переклала Люба Козак

*Адольф Юзвенко (Adolf Juzwenko (нар. 1939) – історик, доктор, від 1990 р. директор бібліотеки Оссолінеум, згодом Національного закладу ім. Оссоліньскіх у Вроцлаві.

** Станом на час написання статті – 2002 р.

 


 


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав






mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)