Класифікація і характеристика форм виходу на зовнішні ринки.

Форми проникнення підприємства на закордонні ринки:

- непрямий експорт;

- прямий експорт;

- ліцензування;

- створення спільного підприємства;

- пряме інвестування.

Міжнародна комерційна практика показує, що найчастіше компанії використовують дві основні форми проникнення, а саме — прямий і непрямий (опосередкований) експорт.

Варіанти організації прямого експорту:

а) створення експортного відділу для здійснення продаж за кордоном та організація збору необхідної інформації про ринок;

б) використання власних торгових представників для пошуку закордонних клієнтів;

в) звернення до закордонних дистриб'юторів чи агентів, наді­лення їх винятковими чи обмеженими правами представляти ви­робника в країні;

г) створення закордонного відділу продаж або дочірньої компанії, що дозволяє виробникові користуватися ефектом безпосередньої присутності на ринку і здійснювати контроль збуту.

Непрямий експорт — виробник діє через інше підприємство в країні базуван­ня, направляючи свою продукцію на міжнародний ринок. Підприємство виробляє продукцію у своїй країні й адаптує її до вимог закордонного ринку.

Викорис­товуються незалежні посередники для організації міжнародної торгівлі, а саме:

- місцевий посередник-експортер купує продукцію у вироб­ника, а потім продає її за рубіж;

- вітчизняний агент-експортер веде пошук покупців за кор­доном і домовляється з ними про постачання, розраховуючи при цьому на одержання комісійної винагороди;

- кооперативна організація здійснює експорт від імені і част­ково під адміністративним контролем декількох виробників;

- міжнародна торгова компанія за рубежем контролює збуто­ві мережі в різних регіонах.

Обидва типи експорту (прямий і непрямий) накладають певні обмеження на зовнішньоторговельну стратегію компанії і можливості управління нею:

а) експортер не має повної ринкової інформації і не може приймати оптимальних управлінських рішень (немає чіткої інформації щодо нестатків покупців та їхньої задоволеності товаром, що­ до стратегії конкурентів, цін, додаткових послуг, збутової мережі, реклами тощо);

б) експортер не має інформації про характер використання продукту, поводження покупців, їхніх потреб;

в) посередник може призначати високу ціну за рахунок занадто високої націнки без врахування цін конкурентів, еластичності попиту.

В деяких випадках експорт, як прямий, так і непрямий, може виявитися утрудненим і навіть неможливим. Великі транспортні витрати, митні тарифи чи обмеження на імпорт, префере­нції для місцевих виробників - причини, що можуть спону­кати підприємство почати виробництво за кордоном.

Виробництво за кордоном може бути організовано різномані­тними способами:

- збірний завод,

- контракт на вироб­ництво,

- ліцензійний договір,

- спільне підприємство,

- пряме інвес­тування.

При укладанні контракту на виробництво товари ви­робляються за кордоном місцевим виробником, який діє за конт­рактом з підприємством, яке здійснює контроль за марке­тингом і комерційними питаннями через свою закордонну філію. Така договірна форма дозволяє компанії обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю, у той же час використовувати місцеву робочу силу.

Ліцензування - це надання ін­шому підприємству визначених прав на використання патентів, торгових марок або ноу-хау за визначену платню. Перевагою використання ліцензування є доступ на новий ринок без інвестицій. Ліцензування в галузі виробництва пов'язане з високим ризи­ком (ліцензіат може перетворитися на конкурента).

Спільне підприємство (СП) - це міжнародне підприємство, створене з метою найбільш повного використання потенціалу сторін для максимізації корисного економічного ефекту їхньої діяльності. Ознакою СП є наявність у складі його засновників хоча б одного іноземного інвестора. Ця стратегія проникнення стала засобом полегшення експорту капіталу і реалізації інвестиційних проектів, здійснення яких не під силу одній компанії. Завдяки СП поширюються передові тех­нології і сучасний досвід управління.

Пряме інвестування у виробництво в іншій країні здійснюється шля­хом придбання існуючого чи створення нового підприємства. Прямі інвестиції здійснюються шляхом передачі капіталу з однієї країни в іншу, але капітал не завжди є єдиним внеском ін­вестора чи єдиним засобом придбання акціонерної власності. Компанія-інвестор може надати технологію, кваліфіковані кадри і рин­ки в обмін на частку участі в капіталі закордонного підприємства. Варіанти прямого інвестування:

а) придбання частнки власності в діючому підприємстві;

б) створення нового підприємства.

Дата добавления: 2015-10-21