Роберт Кокс

Вступ

Критична теорія сягає своїм корінням ще доба Просвітництва і проявлялася певним чином у працях таких видатних науковців, як Кант, Гегель та Маркс. Але починаючи уже із 20 століття, критична теорія та її дослідження отримали новий поштовх до свого розвитку завдяки Франкфуртській школі. І саме з цього періоду й починається формування основних постулатів критичної школи в теорії міжнародних відносин.

Одним із основних завдань для представників Франкфуртської школи та відповідно і критицизму на той час було визначити центральні особливості тодішнього суспільства. Це досягалось насамперед через дослідження історії цього суспільства та аналізу тих протиріч, які виникали у ньому. Завдяки цьому крити цисти не лише дізнавались про характерні особливості тодішнього суспільства, але й отримували змогу зрозуміти, які речі у тодішньому суспільстві було б краще змінити для подальшого розвитку такого суспільства.

І якщо раніше «традиційні» теорії базували свої дослідження на тому, що переважно вибирали для себе необхідний об’єкт та досліджували його, то крити цисти використовували дещо інші прийоми для формування своїх концепцій. І цим прийомом був саме аналіз. Причому те, чи інше суспільне явище піддавалось аналізу із всіх сторін для того, щоб дослідити його головні особливості. Так, наприклад крити цисти часто піддавали такому аналізу взаємодії між різними суспільствами для того, щоб виробити більш кращу практику такої співпраці. І саме завдяки такому аналізу усіх елементів людської системи, критицисти і ставили перед собою ціль покращення людського життя загалом. Таким чином критична теорія почала звертати увагу людей на певні недоліки у їхньому житті завдяки тому, що почала зовсім по-іншому дивитись на речі, які й оточують людей. І як сказав Хордкаймер: «Критична теорія змушувала людей стимулювати зміни в певній негативній ситуації» і тим самим давала їм поштовх до розвитку.

Роберт Кокс

Варто перш з все згадати одну фразу Роберта Кокса, яка досить влучно характеризує особливості наукових досягнень цього вченого: «Теорія завжди існує для когось і для якоїсь певної цілі». Тобто за Коксом будь-яка теорія не є просто теоретичною розробкою, а покликана виконати певне конкретне завдання, чи вирішити якусь наявну проблему. Саме тому, Роберт Кокс називав такі теорії – «problem solving theories». Тому такого роду теоретичні розробки певних вчених часто, за Коксом, й визначають характер міжнародних відносин загалом. Це все він відобразив у своїй праці «Грамші, гегемонія та міжнародні відносини: Есе щодо методу»

Але у цьому випадку Кокс одразу й наголошує на тому, що в більшості випадків такі теорії спрямованні на те, щоб допомогти якісь державі досягти своїх інтересів на міжнародній арені. Але бувають й такі випадки, коли в інтереси тієї чи іншої держави входить насильницьке поширення свого впливу чи то на певний регіон, чи то на весь світ загалом. І тоді розробленні теорії допомагають таким державам ставати світовими гегемонами. І цей факт, на думку Кокса, неабияким чином підвищує вагу теоретичних розробок та теоретичних ідей, які виходять далеко за рамки лише наукової площини.

Але для того, щоб певна держава все ж стала світовим гегемоном і почала встановлювати свої правила гри в рамках міжнародної системи, потрібно створити таку ситуацію, за якої б інші держави не були проти тих норм та цінностей, які несе із собою нова теорія, що допомагає будувати державу-гегемона. І тому часто, як стверджує Кокс, виходить така ситуація, що теорія може формулювати в людей неправдиві цінності для того, щоб згодом отримати від цього певну користь. В більшості випадків ці неправдиві цінності досить детально ховаються в теорії під якимись популярними гаслами. І коли така теорія виходить у широкий простір, то її сприймають як красиву оболонку і не намагаються дослідити її глибше й проаналізувати до чого це все може призвести насправді. А коли уже всі згодом оговтаються від нав’язливих утопічних ідей та побачать реальне підґрунтя та результати обраної ними теорії, то буде, як вважає Кокс, дуже пізно. Адже дана теорія приведе до влади нову державу-гегемона, яка і буде надалі робити усе можливе для того, щоб ніхто не зрозумів неправдиву суть такої теорії, адже це призведе до знищення довіри до гегемона в світі, відповідно й до появи нової теорії, а згодом й гегемона. Найкращими методами приховання справжньої суті такої теорії є формування таких матеріальних та соціальних умов, які б не дозволили людям реально побачити свої інтереси та цінності. Відповідно за таких умов люди будуть вважати ті цінності, що проголошенні теорією своїми власними і надалі будуть цілком довіряти основним постулатам такої теорії. А використання матеріальних та соціальних засобів державою-гегемоном може також бути двох напрямків. Адже з однієї сторони для того, щоб закрити очі людям на їх реальні потреби та на їх цінності можна штучно створити такі умови, за яких люди й при найменшому досягненні почувались б щасливими і не бажали чогось більшого. Як приклад, на мою думку, тут можна привести СРСР. Адже свого роду ця держава була гегемоном, можливо й не світовим, але регіональним точно. І перед тим, як ця держава стала гегемоном, була теорія, на базі якої і будувалась уся політична та економічна система країни, а саме теорія комуністичної революції. І коли згодом люди все ж зрозуміли, що тієї обіцяної рівності їм уже не досягти, то керівництво СРСР почало всім розповідати про високі досягнення цієї держави у військовій та економічній галузі і про те, що за темпами розвитку вони йдуть на першому місця. Відповідно таке «замилювання очей» і справді принесло свої результати і люди менше почали ставити собі питання щодо правдивості першочергової теорії. Щоправда такий варіант розвитку подій є досить ризикований, адже керівництву держави-гегемона завжди потрібно слідкувати за тим, щоб правда не була виявлена. Іншим ж методом використання матеріальних та соціальних ресурсів державою-гегемоном з метою недопущення критики першочергової теорії може бути створення настільки поганих економічних умов, за якими люди будуть просто не в змозі активно діяти для того, щоб певним чином змінити існуючу теорію та існуючий лад.

І зважаючи на такі несправедливі реалії, критична теорія, на думку Кокса, повинна відкрити людям очі і виправити їх «невірно встановлену свідомість» допоки не появилась держава-гегемон, що буде захищати цю теорію. Але варто також наголосити і на тому, що за Коксом гегемонія – це не просто певний встановлений порядок між державами. Це перш за все встановлений гегемоном порядок в світовій економічній системі з визначеним наперед способом виробництва, який проникає у всі світові держави. Окрім економічних аспектів, це ще й складний комплекс соціальних відносин, який спрямований на те, щоб певним чином з’єднувати різні соціальні класи у різних державах. Тобто, гегемонія за Коксом це така ситуація, коли держава-гегемон встановлює свою владу в політичній, економічній та соціальній сферах. Більше того, Кокс наголошував на тому, що якщо гегемон не встановить свого впливу хоча б на оду із цих сфер, то в такому випадку дана держава не стане світовим гегемоном.

Виходячи із цього Роберт Кокс запропонував ідею «Історичного блоку», яка полягала в тому, що гегемон має забезпечити взаємодоповнюваність між тими «правилами гри», тобто формою виробництва, яку він встановлює та ідеями, які цей гегемон пропагує. Так, як стверджує Кокс, певній формі держави, тобто гегемону, має відповідати й певна форма виробництва, яку він поширює і на інші держави. А цій формі виробництва має відповідати й певна ідея, на базі якої й будується це виробництво.

Форма держави

Форма виробництва

Ідеї

І якщо в державі-гегемоні ці всі аспекти поєднуються гармонійно, то тоді вона має усі можливості і надалі залишатись гегемоном, але спочатку лише в обмежених географічних межах. Адже, як стверджував Кокс, гегемон в системі міжнародних відносин повністю закріплюється лише тоді, коли його ідеї та форми виробництва переходять на інші держави.

Взагалі, на думку Кокса, для того, щоб досліджувати гегемона потрібно зрозуміти, коли розпочався і коли закінчився цикл досліджуваного гегемона. Тому у своїй праці, Кокс виділив такі чотири гегемонічних періоди в 19 та 20 століттях:

1) 1845-1875 – гегемонія Британії, бо вона контролювала більшість водних просторів

2) 1875-1945 – не було, на думку Кокса, явно вираженого гегемона

3) 1945-1965 – США

4) 1965- до сьогоднішніх днів – йде боротьба за гегемонію в світі

Тобто цими гегемонічними циклами Кокс показує, що для того, щоб перемогти гегемона потрібно спочатку перемогти ту політику, яку він проводить на міжнародній арені. І для цього, як стверджував Кокс, потрібно створити «контр-гегемоністичний історичний блок». Цей блок має базуватись на тих акторах міжнародних відносин, які не будуть погоджуватись із встановленим гегемоном міжнародним порядком. І тільки об’єднавшись у один блок, держави будуть мати змогу показати усім реальну ситуацію і реальні цінності. Після того люди стануть на сторону держав «історичного блоку». Але крім того, що ці держави повинні наголосити на негативних сторонах старої теорії, їм також потрібно буде запропонувати і свою теорію та свої цінності. І перше випробування на міцність цих цінностей буде проходити саме в середині держави-члена цього «історичного блоку», а уже після того, як населення цієї держави схвально прийме нові ідеї, ця теорія буде розгортатись у загальносвітовому масштабі. Тобто, згідно із концепцією Кокса, гегемонія в переважній своїй більшості будується знизу, адже ідеї теорії зароджуються в середині якоїсь держави, а потім уже починають виходити за її кордони. Причому ідеї, які зароджуються є протилежними до тих, які висуваються гегемоном.

Роберт Кокс довгий час також працював в Міжнародній організації праці й активно використовував цей досвід у своїй науковій діяльності. Так, на його думку, гегемон поширює свої правила гри та цінності завдяки створенню різного роду міжнародних організацій. Саме ці утворення і допомагають гегемону не лише закріпитись на міжнародній арені, але й відповідним чином проводити свою політику. З Коксом, гегемону необхідні міжнародні організації тому, що:

1) Завдяки міжнародним організаціям гегемон встановлює певні правила поводження на світовій арені. Це проводиться завдяки статутам цих організацій, які певним чином регулюють діяльність держав-членів, а також завдяки більш тісні співпраці держав між собою

2) Саме міжнародні організації найбільш яскравіше відображають позитиви того міжнародного порядку, який встановив гегемон

3) Міжнародні організації кооперують еліти периферійних держав. І таким чином гегемон може не хвилюватись за те, що його вплив буде обмежений на певній території

4) Міжнародні організації поглинають контргегемоністичні ідеї

Але вклад Роберта Кокса у розвиток критицизму на цьому не завершився. Як ми знаємо, критична теорія поділяється на два напрямки:

1) Комунікативну парадигму

2) Виробничу парадигму (неограмшиалізм)

І Кокс був представником саме другого напрямку, про що яскраво засвідчила іще одна його праця – «Виробництво, Влада і Світовий порядок: соціальні сили в процесі формування історії», яка була написана у 1987 році.

Ця книга базується на тому, що Роберт Кокс досліджував відносини між матеріальними силами виробництва, ідеями та інституціями в конкретний історичний період часу. І в своїй праці вчений зазначає, що сили виробництва створюють матеріальну базу для соціальних відносин і це призводить до того, що хтось отримує змогу встановлювати свою владу у межах певних інституцій. А влада у свою чергу і визначає, як саме це виробництво і має діяти й розвиватись.

Матеріальна база

Виробництво  

Влада над інституціями

Формування соціальних відносин

їедІ    

Ідеї Ідеї

Визначення принципу діяльності виробництва

Також у своїй праці Кокс виділив два основні способи розвитку суспільства:

1) Капіталістичний – гоніння за прибутком на ринку

2) Редистрибутивний – всі продукти виробництва розподіляються лише за політичним рішенням. Прикладом такої системи є КНДР та СРСР.

Крім того, Роберт Кокс велику увагу у цій праці приділив ще й такому поняттю, як інтернаціоналізація держави. Цим поняттям вчений охоплював процес, під час якого національні політичні установи пристосовуються до динаміки світової економіки та капіталістичного виробництва.

Кокс виділив три виміри процесу становлення інтернаціоналізації в світі:

1) Спочатку йде процес формування міждержавної згоди щодо потреб світової економіки

2) Під час цих переговорів формується певна ієрархія між державами

3) Ті держави, які отримали вище становище намагаються змінити глобальний порядок таким чином, щоб так вирішити заразом і свої внутрішні проблеми

Дата добавления: 2015-10-16