Багатосторонній валютний кліринг

Багатосторонній валютний кліринг. Цей кліринг відрізняється від двостороннього тим, що залік взаємних вимог і зобов'язань і балансування міжнародних платежів здійснюються між всіма країнами, охопленими кліринговою угодою. Вперше в історії подібний кліринг у формі європейського платіжного союзу функціонував з червня 1950 р. по грудень 1958 р. В ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Багатосторонній кліринг був створений за ініціативою і за підтримкою США, які використовували його для подолання валютних бар'єрів, що перешкоджали упровадженню американського капіталу, з метою розподілу допомоги за планом «Маршалла» і вторгнення долара в міжнародні розрахунки Західної Європи. За рахунок засобів за планом «Маршалла» були профінансовані основний капітал ЄПС (350 млн. дол.) і дефіцит платіжних балансів низки країн (189 млн. дол.). З червня 1950 р. по липень 1954 р. США внесли в ЄПС 1050 млн. дол., а потім припинили прямі вкладення капіталу, обмежуючись наданням допомоги і оплатою військових замовлень. Американський представник брав участь в адміністративному комітеті ЄПС з правом дорадчого голосу. Валютою ЄПС була міжнародна рахункова валютна одиниця — епунит (європейська платіжна одиниця), золотий зміст якої був еквівалентний змісту долара того періоду (0,888671 г чистого золота). ЄПС був створений як регіональна організація країн Західної Європи. США використовували ЄПС для контролю над їх економікою і орієнтації торгівлі західноєвропейських держав на користь США.

З технічної сторони діяльність ЄПС полягала в щомісячному багатосторонньому заліку всіх платежів країн-учасниць з обмеженим кредитуванням боржників за рахунок країн з активним сальдо. Спочатку за підсумками надходжень і платежів виводилося сальдо кожної країни. Потім ці відомості передавалися БМР, і кожна країна вступала з ним у кредитні відносини. Оскільки сума позитивних і негативних сальдо співпадала, то у результаті БМР виконував лише роль агента (посередника) в багатосторонньому клірингу. Нарешті, на третій стадії здійснювалося регулювання пасивних і активних сальдо за кліринговими рахунками країн-учасниць відповідно до квот, що визначали розмір їх операцій з ЄПС.

Загальна сума квот в ЄПС перевищувала 4 млрд епунитів. Вони встановлювалися залежно від обсягів міжнародного платіжного обороту країни: для Великобританії — 1 млрд эпунитів, Франції — 520 млн і т.д. На відміну від МВФ квоти в ЄПС не оплачувалися і служили для регулювання сальдо країн — учасниць багатостороннього клірингу. В їх межах визначалися частка платежів золотом і частка кредитів, які країни з активними платіжними балансами надавали боржникам.

Таким чином, в рамках багатостороннього клірингу здійснювалися заліки взаємних вимог і зобов'язань, а також врегулювання сальдо через БМР. Багатосторонній порядок взаємних заліків і погашення заборгованості означав зсув у бік лібералізації торгівлі і валютних відносин щодо лінії впровадження часткової оборотності західноєвропейських валют в долар, чого так наполегливо добивалися США після другої світової війни.

Проект міжнародного клірингового союзу (МКС) був розроблений Кейнсом в квітні 1943 р. на противагу «плану Уайта» (США) про реформу післявоєнної світової валютної системи. За задумом Кейнса, МКС призначений для взаємного заліку вимог і зобов'язань і міждержавного валютного регулювання. Кейнс розглядав міжнародний кліринг як засіб подолання міждержавних суперечностей.

Проект МКС заснований на наступних принципах.

1. Членами його повинні бути центральні банки, які зобов'язані надавати керівним органам будь-яку економічну інформацію. МКС відкривав би їм поточні рахунки в банкорах — світових кредитних грошах — і здійснював взаємні безготівкові розрахунки між ними, а також спостерігав за обґрунтованим випуском банкор.

2. МКС повинен був випустити замість золота банкори, що прирівнювалися б до певної кількості золота і служили б базою для визначення валютних паритетів і покриття дефіциту платіжних балансів, тобто для міждержавних розрахунків. Антизолота спрямованість проекту МКС, заснованого на міжнародній рахунковій валютній одиниці, відображала інтереси Великобританії, забезпечуючи незалежність її валютної політики від США, де в цей період було зосереджене майже 75% офіційних запасів золота капіталістичного світу.

3. Сальдо взаємних розрахунків через МКС повинне було за проектом покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн-членів. З цією метою передбачалося відкриття кредиту країнам-членам у формі овердрафту без попереднього депонування золота або іноземної валюти.

4. Для кожної країни повинна була встановлюватися квота в розмірі 75% середнього обсягу її зовнішньої торгівлі за три передвоєнні роки незалежно від розміру її офіційного золотого запасу і національного доходу. Це відповідало прагненню Великобританії забезпечити собі пануюче положення в післявоєнній світовій валютній системі.

5. В проекті Кейнса була зроблена особлива обмовка про роль МКС в закріпленні валютних зон, особливо стерлінговою, відповідно до інтересів англійських монополій, які використовували своє валютне угруповання як засіб боротьби за ринки збуту і джерела сировини.

6. За задумом Кейнса, квота повинна була служити інструментом регулювання заборгованості країни щодо МКС, виступаючому одночасно кредитором і боржником. Основна ідея проекту МКС проста: валютна виручка однієї країни повинна використовуватися іншою країною, але запропоновані Кейнсом шляхи її здійснення складні.

Таким чином, проект МКС відповідав перш за все інтересам Великобританії. В результаті бурхливого обговорення на Бреттон-Вудській конференції цей проект був підданий гострій критиці з боку США, і офіційно переміг «план Уайта» про післявоєнну реформу світової валютної системи. Проте ідеї Кейнса про необхідність державного і міждержавного регулювання знайшли втілення в ЄПС, в Бреттон-Вудській валютній системі і дотепер роблять вплив на міжнародні валютні і кредитні відносини.

У міру лібералізації МЕВ клірингові угоди між промислово розвиненими країнами скоротилися і зникли. Протилежна тенденція характерна для країн, що розвиваються.

Клірингові і платіжні союзи в країнах, що розвиваються. Новим явищем постали преференційні багатосторонні взаємні розрахунки країн, що розвиваються, в рамках їх регіональних економічних і валютних угруповань. Характерні риси їх взаємних міжнародних розрахунків наступні:

— розрахунки проводяться без валютних обмежень;

— валютою платежів служить грошова одиниця однієї з країн-учасниць або валюта третьої країни, або міжнародна (регіональна) рахункова валютна одиниця;

— розрахунки здійснюються через центральні банки, уповноважені банки або фундації;

— сальдо багатосторонніх розрахунків гаситься шляхом надання кредитної допомоги країнам-боржникам.

Контрольні запитання

1. В чому переваги і недоліки валютного клірингу?

2. Які особливості європейського платіжного союзу?

3. На яких принципах було засновано проект МКС?

4. Чому проект МКС було відхилено?

5. Чому клірингові угоди між промислово розвиненими країнами скоротилися і зникли?

Дата добавления: 2015-10-16