Читайте также: |
|
Характерна риса сучасності — розвиток регіональної економічної і валютної інтеграції, перш за все в Західній Європі.
Причинами розвитку інтеграційних процесів є:
— інтернаціоналізація господарського життя, посилення міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, переплетення капіталів;
— протиборство центрів суперництва на світових ринках і валютна нестабільність.
Процес зближення, взаємного переплетення національних економік, направлений на утворення єдиного господарського комплексу в рамках угруповань, знайшов вираз в ЄС. Європейське Співтовариство — найрозвиненіше регіональне інтеграційне угруповання країн Західної Європи; функціонує з 1 січня 1958 р. на основі римського договору, підписаного в березні 1957 р. шістьма країнами — ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом. З 1973 р. в ЄС ввійшли Великобританія, Ірландія, Данія, з 1981 р. — Греція; з 1986 р. — Португалія і Іспанія, потім Австрія, Швеція, Фінляндія.
90-ті роки ознаменувалися новим розширенням ЄС, перш за все за рахунок країн Європейської Асоціації Вільної Торгівлі (ЄАВТ). З 1993 р. створений європейський економічний простір, до якого приєдналися країни ЄАВТ (Європейської Асоціації Вільної Торгівлі), окрім Швейцарії, — торговельно-економічного угруповання, яке було створено в 1960 р. за ініціативою Великобританії. На основі європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країни Східної і Центральної Європи — Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Болгарія і Румунія. З листопаду 1993 р. набула чинності Маастрихтська угода про утворення європейського політичного, економічного і валютного союзу (скорочена назва — Європейський Союз (ЄС)).
Цілі ЄС наступні:
1) створити економічний і політичний союз на базі міждержавного регулювання господарського життя;
2) перетворити ЄС на супердержаву;
3) укріпити позиції західноєвропейського центру з метою протиборства з монополіями США і Японії на світовому ринку;
4) колективними зусиллями утримати у сфері свого впливу країни, що розвиваються, — колишні колонії західноєвропейських держав.
Невід'ємним елементом економічної інтеграції є валютна інтеграція — процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних валютно-кредитних і фінансових організацій.
Необхідність валютної інтеграції обумовлена наступними причинами:
— для посилення взаємозалежності національних економік за лібералізацією руху товарів, капіталів, робочої сили потрібна валютна стабілізація;
— нестабільність Ямайської світової валютної системи зажадала захистити ЄС від зовнішніх чинників, що дестабілізували, шляхом створення зони валютної стабільності;
— Західна Європа прагне стати світовим центром з єдиною валютою, щоб обмежити вплив долара;
— протистояти конкуренції, що росте, з боку Японії.
Механізм валютної інтеграції включає сукупність валютно-кредитних методів регулювання, за допомогою яких здійснюються зближення і взаємне пристосування національних господарств і валютних систем. Основними елементами валютної інтеграції є:
а) режим спільно плаваючих валютних курсів;
б) валютна інтервенція, у тому числі колективна, для підтримки ринкових курсів валют в межах злагодженого відхилення від центрального курсу;
в) створення колективної валюти як міжнародного платіжно-резервного засобу;
г) сумісні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют;
д) міжнародні регіональні валютно-кредитні і фінансові організації з валютного і кредитного регулювання.
Відповідно до Маастрихтського договору Економічний і Валютний Союз реалізується в три етапи.
Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЕВС). В його рамках були здійснені всі підготовчі заходи, необхідні для вступу в силу відповідних положень Маастрихтського договору про Європейський Союз.
Зокрема, усунені всі обмеження на вільний рух капіталів усередині Європейського Союзу, а також між Європейським Союзом і третіми країнами. Надана особлива увага забезпеченню зближення показників економічного розвитку усередині ЄС, і його країни-члени приймали там, де це було доречно, програми такого зближення, розраховані на декілька років, в яких визначалися конкретні цілі і показники антиінфляційної і бюджетної політики.
Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) був присвячений подальшій, більш конкретній підготовці країн-членів до введення євро. Головною організаційною подією цього етапу стало утворення Європейського Валютного Інституту (ЄВІ), який виступав як передвісник Європейського Центрального Банку (ЄЦБ), основною задачею якого було визначення правових, організаційних і матеріально-технічних передумов, необхідних ЄЦБ для виконання своїх функцій, починаючи з третім етапом введення євро.
Третій етап переходу до єдиної валюти (1999—2002 рр.). З 1 січня 1999 р. фіксуються валютні курси євро до національних валют країн — учасниць зони євро, а євро стає їх загальною валютою, національна валюта збережеться на цей період тільки як паралельна грошова одиниця. З 1 липня 2002 р. вилучення з обігу національних валют і повний перехід господарського обороту країн-учасниць на євро.
Єдина грошова і валютна політика Євросоюзу формулюватиметься країнами-членами через Раду ЄС, при ухваленні рішень кваліфікованою більшістю голосів і після консультацій з Європарламентом і Європейським Центральним Банком (ЄЦБ). Основними напрямками економічної, грошової і валютної політики на найближчу перспективу є стимулювання економічного зростання і зайнятості з забезпеченням стабільності цін і зміцненні міжнародних позицій євро. З 1 січня 1999 р. конкретне наповнення цієї політики і її реалізацію передано Європейській Системі Центральних Банків (ЄСЦБ) країн-членів, яка складається з центральних банків країн, що перейшли на євро, і наднаціонального Європейського Центрального Банку.
У свою чергу, ЄСЦБ взаємодіє з центральними банками країн-членів, у тому числі визначає для кожного з них квоти допустимої емісії, проводить поточний нагляд за кон'юнктурою кредитних і валютних ринків ЄС, готує рішення ЄСЦБ і за необхідністю здійснює разом з національними ЦБ інтервенції в хід розвитку цієї кон'юнктури.
При цьому основними інструментами політики ЄСЦБ є:
а) таргетування (встановлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів з метою контролю над інфляцією);
б) встановлення меж коливань основних процентних ставок, у тому числі з метою їх зближення по всій зоні євро;
в) операції на відкритому ринку;
г) встановлення мінімальних резервних вимог для банків.
Контрольні запитання
1. Що таке валютний блок? Які економічні передумови його утворення?
2. Охарактеризуйте стерлінговий, доларовий та золотий валютні блоки.
3. Які основні економічні ознаки валютної зони?
4. Які проблеми сучасної світової валютної системи?
5. В чому відмінність європейської валютної системи від Ямайської?
6. В чому загальні риси і відмінності СПЗ і ЕКЮ?
7. Які проблеми створення європейського економічного і валютного союзу відповідно до Маастрихтської угоди?
8. Які причини введення і особливості євро?
9. Які особливості положення країн, що розвиваються, у світовій валютній системі?
Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи | | | Валютно-фінансова політика держави |