Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ахаб і Старбак у каюті

Читайте также:
  1. Стіл у капітанській каюті

 

Наступного ранку на кораблі, як завжди, працювали помпи; і раптом із трюмів разом із водою потік лій – мабуть, бочки дали сильну течу. Усі занепокоїлися, і Старбак спустився в каюту, щоб доповісти про цей прикрий випадок.[348]

На той час «Пеквод» ішов на північний схід, наближаючись до Формози і островів Баші, між якими лежить один із тропічних виходів до Тихого океану з китайських вод. Коли Старбак увійшов, Ахаб сидів над загальною картою східних архіпелагів, розгорнутою на столі; поруч лежала інша карта, більш детальна, на якій була окремо позначена довга смуга східного узбережжя японських островів – Ніппон, Мамаї[349]і Сикоку. Упершись своєю новою, сліпучо‑білою кістяною ногою в пригвинчену до підлоги ніжку стільця, цей чудний старий стояв спиною до дверей з розкритим ножем у руці і, зморщивши лоба, знову прокладав свої колишні курси.

– Хто там? – спитав він, почувши кроки, проте не озираючись. – Геть! На палубу!

– Капітан Ахаб помиляється; це я. У трюмі тече лій, сер. Треба відкрити трюм і викотити бочки.

– Відкрити трюм і викотити бочки? Ми вже підходимо до Японії; і стирчати тут тиждень, щоб залатати купу старих обручів?

– Або ми це зробимо, сер, або за один день втратимо більше лою, ніж, мабуть, зможемо зібрати за рік. Те, заради чого ми пройшли двадцять тисяч миль, потрібно зберегти, сер.

– Авжеж; тільки коли ми це дістанемо.

– Я казав про лій у нашому трюмі, сер.

– А я про нього не казав і не думав. Іди! Нехай тече! Я й сам дав течу. Еге ж! Теча на течі; весь напханий дірявими бочками, і всі ці діряві бочки їдуть у трюмі плохенького корабля; мені аж як гірше, ніж «Пекводу!» Та я все одно не зупиняюся, щоб залагодити свій пробій; бо як його знайдеш у корпусі, що дав таку глибоку осадку, і як його залагодиш, навіть якщо знайдеш, у лютому штормі життя? Старбаку! Я тобі наказую – не відкривати трюм!

– Що скажуть власники, сер?

– Власники нехай стануть у Нентакеті на березі і спробують перекричати тайфун. Яке до них діло Ахабу? Власники, власники… Що ти торочиш мені, Старбаку, про тих бідолашних власників, наче то не власники, а моя совість? Затям, єдиний справжній власник – це той, хто наказує; а моя совість – ти чуєш чи ні? – моя совість у кілі мого корабля. Іди нагору!

– Капітане Ахаб, – мовив помічник, зашарівшись, і ступив у глиб каюти з такою шанобливою і обережною сміливістю, яка, здавалося, не тільки остерігалася себе виявити, але й навряд чи довіряла самій собі. – І людина, вища за мене, простила б тобі те, чого ніколи б не простила молодшому, та й щасливішому, капітане Ахаб.

– Чорт забирай! Ти так знахабнів, що смієш мене судити? Нагору!

– Ні, сер, я ще не скінчив. Я уклінно прошу вас, сер. Так, я смію просити вас – майте терпіння. Хіба нам не слід порозумітися, капітане Ахаб?

Ахаб вихопив заряджений мушкет із стійки (що є предметом обстановки в каюті майже кожного корабля у південних рейсах) і, націлившись у груди Старбака, вигукнув:

– Є один бог – владика землі, і один капітан – владика «Пекводу»! Нагору!

Очі старшого помічника палали, обличчя його так пашіло, що якусь мить здавалося, наче його справді обпекло вогнем з широкого дула. Та він переміг себе, випростався з майже спокійним виглядом і, йдучи з каюти, на мить затримався біля дверей:

– Ти образив мене, сер, але не скривдив; і все ж я прошу тебе – стережися. Не Старбака – ти б лише сміявся з цього; ні, Ахаб має стерегтися Ахаба; стережися самого себе, старий.

– Він храбрує, а все ж таки слухається; вельми обачна хоробрість! – мовив Ахаб, коли Старбак пішов. – Як там він сказав? Ахабе, стережися Ахаба, – у цьому таки щось є!

І він, мимоволі спираючись на мушкет, як на тростину, насупивши своє залізне чоло, став походжати по тісній каюті; потім глибокі зморшки на його лобі розгладилися, і він, поставивши на місце мушкет, піднявся на палубу.

– Ти славний хлопець, Старбаку, – стиха мовив він до свого помічника; а потім наказав матросам: – Прибрати брамселі! Фор– і крюйс‑марселі на рифи; грот‑марсель обрасопити! Талі підняти, трюм відкрити!

Марно було б гадати, що цього разу змусило Ахаба так поставитися до Старбака. Можливо, то був щирий душевний порух, а може, просто політичні міркування, які за даних обставин не допускали ані найменшого вияву ворожості, навіть тимчасової, в одному з головних начальників на кораблі. Хай там як, а його наказ виконали, і трюм було відкрито.

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 71 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Розлив та прибирання | Розділ 99 | Нога і рука. «Пеквод» з Нентакету зустрічає «Семюеля Ендербі» з Лондона | Розділ 101 | У затінку Арсакид | Виміри китового скелета | Викопний кит | Чи зменшується велич кита? Чи чекає його зникнення? | Нога Ахаба | Розділ 107 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ахаб і Тесля| Квіквег у труні

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)