Читайте также: |
|
Наступного ранку на кораблі, як завжди, працювали помпи; і раптом із трюмів разом із водою потік лій – мабуть, бочки дали сильну течу. Усі занепокоїлися, і Старбак спустився в каюту, щоб доповісти про цей прикрий випадок.[348]
На той час «Пеквод» ішов на північний схід, наближаючись до Формози і островів Баші, між якими лежить один із тропічних виходів до Тихого океану з китайських вод. Коли Старбак увійшов, Ахаб сидів над загальною картою східних архіпелагів, розгорнутою на столі; поруч лежала інша карта, більш детальна, на якій була окремо позначена довга смуга східного узбережжя японських островів – Ніппон, Мамаї[349]і Сикоку. Упершись своєю новою, сліпучо‑білою кістяною ногою в пригвинчену до підлоги ніжку стільця, цей чудний старий стояв спиною до дверей з розкритим ножем у руці і, зморщивши лоба, знову прокладав свої колишні курси.
– Хто там? – спитав він, почувши кроки, проте не озираючись. – Геть! На палубу!
– Капітан Ахаб помиляється; це я. У трюмі тече лій, сер. Треба відкрити трюм і викотити бочки.
– Відкрити трюм і викотити бочки? Ми вже підходимо до Японії; і стирчати тут тиждень, щоб залатати купу старих обручів?
– Або ми це зробимо, сер, або за один день втратимо більше лою, ніж, мабуть, зможемо зібрати за рік. Те, заради чого ми пройшли двадцять тисяч миль, потрібно зберегти, сер.
– Авжеж; тільки коли ми це дістанемо.
– Я казав про лій у нашому трюмі, сер.
– А я про нього не казав і не думав. Іди! Нехай тече! Я й сам дав течу. Еге ж! Теча на течі; весь напханий дірявими бочками, і всі ці діряві бочки їдуть у трюмі плохенького корабля; мені аж як гірше, ніж «Пекводу!» Та я все одно не зупиняюся, щоб залагодити свій пробій; бо як його знайдеш у корпусі, що дав таку глибоку осадку, і як його залагодиш, навіть якщо знайдеш, у лютому штормі життя? Старбаку! Я тобі наказую – не відкривати трюм!
– Що скажуть власники, сер?
– Власники нехай стануть у Нентакеті на березі і спробують перекричати тайфун. Яке до них діло Ахабу? Власники, власники… Що ти торочиш мені, Старбаку, про тих бідолашних власників, наче то не власники, а моя совість? Затям, єдиний справжній власник – це той, хто наказує; а моя совість – ти чуєш чи ні? – моя совість у кілі мого корабля. Іди нагору!
– Капітане Ахаб, – мовив помічник, зашарівшись, і ступив у глиб каюти з такою шанобливою і обережною сміливістю, яка, здавалося, не тільки остерігалася себе виявити, але й навряд чи довіряла самій собі. – І людина, вища за мене, простила б тобі те, чого ніколи б не простила молодшому, та й щасливішому, капітане Ахаб.
– Чорт забирай! Ти так знахабнів, що смієш мене судити? Нагору!
– Ні, сер, я ще не скінчив. Я уклінно прошу вас, сер. Так, я смію просити вас – майте терпіння. Хіба нам не слід порозумітися, капітане Ахаб?
Ахаб вихопив заряджений мушкет із стійки (що є предметом обстановки в каюті майже кожного корабля у південних рейсах) і, націлившись у груди Старбака, вигукнув:
– Є один бог – владика землі, і один капітан – владика «Пекводу»! Нагору!
Очі старшого помічника палали, обличчя його так пашіло, що якусь мить здавалося, наче його справді обпекло вогнем з широкого дула. Та він переміг себе, випростався з майже спокійним виглядом і, йдучи з каюти, на мить затримався біля дверей:
– Ти образив мене, сер, але не скривдив; і все ж я прошу тебе – стережися. Не Старбака – ти б лише сміявся з цього; ні, Ахаб має стерегтися Ахаба; стережися самого себе, старий.
– Він храбрує, а все ж таки слухається; вельми обачна хоробрість! – мовив Ахаб, коли Старбак пішов. – Як там він сказав? Ахабе, стережися Ахаба, – у цьому таки щось є!
І він, мимоволі спираючись на мушкет, як на тростину, насупивши своє залізне чоло, став походжати по тісній каюті; потім глибокі зморшки на його лобі розгладилися, і він, поставивши на місце мушкет, піднявся на палубу.
– Ти славний хлопець, Старбаку, – стиха мовив він до свого помічника; а потім наказав матросам: – Прибрати брамселі! Фор– і крюйс‑марселі на рифи; грот‑марсель обрасопити! Талі підняти, трюм відкрити!
Марно було б гадати, що цього разу змусило Ахаба так поставитися до Старбака. Можливо, то був щирий душевний порух, а може, просто політичні міркування, які за даних обставин не допускали ані найменшого вияву ворожості, навіть тимчасової, в одному з головних начальників на кораблі. Хай там як, а його наказ виконали, і трюм було відкрито.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 71 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ахаб і Тесля | | | Квіквег у труні |