Нога Ахаба

Капітан Ахаб так спішно покинув «Семюеля Ендербі», що це спричинило деякі згубні наслідки для його власної персони. Він із силою опустився на корму свого вельбота, і його кістяна нога від удару тріснула. Коли він, піднявшись на палубу і, як завжди, вставивши ногу у свій отвір, рвучко повернувся, щоб віддати негайний наказ стерновому (котрий стернував, як то буває, не досить вправно), надтріснута кістка так перекрутилася, що тепер, хоч вона й лишалася цілою і блищала як раніше, Ахаб не міг бути в ній цілком певним.

І не диво, що Ахаб, при всьому його божевіллі і гарячковому поспіху, все ж таки приділяв увагу своїй мертвій нозі. Річ у тім, що колись, незадовго до відплиття «Пекводу» з Нентакету, його знайшли вночі непритомним; він лежав на землі; з якоїсь невідомої і, здавалося б, незбагненної причини кістяна нога так підвернулася, що, вирвавшись з‑під нього, наче кілок, встромилася йому в пах і ледь не проштрикнула його наскрізь; і рану насилу загоїли.

Уже тоді в його маячній уяві зародилася думка, що будь‑яке з його теперішніх страждань було прямим наслідком його минулого нещастя; при цьому він, мабуть, добре розумів, що подібно до того, як отруйна болотяна рептилія продовжує свій рід незгірш від солодкоголосого співця гаїв, так само і всі біди за будь‑якої нагоди породжують собі подібних. І навіть більше, ніж так само, думав Ахаб; адже і предки, і нащадки Горя сягають у часі глибше, ніж предки і нащадки Радості. Адже навіть якщо не посилатися на те, що, згідно з деякими канонічними віруваннями, природні земні радості не матимуть дітей в іншому світі і, навпаки, обернуться на скорботне безпліддя пекельної безнадії, тоді як деяким тутешнім прикрощам таки судилося лишити по собі поріддя, що невпинно зростає, – навіть якщо про це не згадувати, при детальному розгляді тут можна побачити нерівність. Адже, думав Ахаб, якщо навіть найвище земне щастя таїть у собі якусь незугарну дріб'язковість, у глибині душевного страждання є потаємна величність, а в декого – навіть архангельська велич; цього беззаперечного висновку не спростовують навіть ретельні історичні дослідження. Якщо простежити генеалогію непоправних смертних нещасть, ми зрештою прийдемо до самочинного першородства богів; і перед лицем усіх радісних метушливих сонць і ніжно‑дзвінких цимбалів осіннього місяця вповні ми неодмінно бачимо одне: самі боги не перебувають у вічній радості.

Одвічна родима пляма на чолі людини – це лише відбиток журби тих, хто поставив на ньому це тавро.

Тут ми мимохіть розкрили таємницю, яку взагалі, мабуть, слід було б відкрити іще раніше. Поміж інших дивних деталей, пов'язаних з особою Ахаба, для багатьох завжди лишалося таємницею, чому він протягом досить тривалого часу, до самого відплиття «Пекводу» і потім, ховався від усіх та всього, наче відлюдний далай‑лама, – так, немовби шукав безмовного сховища в мармуровому сенаті померлих. Легковажне пояснення, яке запропонував капітан Пелег, можна було вважати задовільним; хоча, звісно, якщо говорити про потаємні глибини душі Ахаба, тут будь‑яке пояснення навіювало більше багатозначного мороку, ніж ясного світла. Та врешті‑решт усе прояснилося – принаймні ця обставина. Причиною його тимчасового відлюдництва було те саме жахливе нещастя. Річ у тім, що для вузького, все вужчого кола людей на суходолі, які мали привілеї неускладненого доступу до Ахаба, для цього боязкого кола згадане нещастя, залишене самим Ахабом без жодних пояснень, було оповите таємничими страхами – здебільшого вихідцями з тієї царини, де блукають духи і лунають волання грішників. І тому вони з надмірної відданості йому одностайно вирішили приховати все від людей, наскільки були в змозі; ось чим пояснюється та обставина, що на борту «Пекводу» тривалий час нічого не знали про каліцтво Ахаба.

Хай там як – чи був, чи не був земний Ахаб пов'язаний із невидимим, невловимим синодом повітряних сфер і з мстивими володарями вогненних глибин, – у цьому разі з ногою він ужив практичних заходів – викликав до себе теслю.

І коли цей фахівець постав перед ним, він наказав йому негайно взятися до виготовлення нової ноги, а помічникам звелів простежити, щоб теслі передали всі кістяні заклепки та планки з кашалотової щелепи, зібрані на кораблі за довгий час, для того щоб він міг вибрати найміцніший і високоякісний матеріал. Коли це було зроблено, тесля отримав наказ виготовити ногу за ніч і змайструвати всі приладдя до неї, що забезпечили б її надійне використання. На додачу до всього було наказано дістати з трюму ковальське горно, на якому досі ще не працювали; і корабельний коваль тут‑таки взявся кувати всі хитромудрі залізні деталі, що могли знадобитися.

Дата добавления: 2015-10-21