Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Цистерна і цебро

 

Спритний, як кішка, Тештіго вилазить нагору; випроставшись на весь зріст, іде по висячому грота‑рею і зупиняється напроти «бочки», що підвішена за бортом. У руках він тримає легку линву, яку називають підйомний гордень; це мотузка, пропущена через одношківний блок. Підвісивши блок під грота‑реєм і ретельно закріпивши його, він спускає вниз один кінець, який матроси на палубі підхоплюють і щосили натягають. Тоді індіанець спускається на руках, наче з небес, просто на голову, що висить за бортом. Звідти, все ще дивлячись на інших із висоти і весело озиваючись до товаришів, він здається турецьким муедзином, що з мінарета скликає правовірних до молитви. Отримавши знизу на мотузці гостру фленшерну лопату з коротким держаком, він починає старанно шукати місце, у якому можна відкоркувати «бочку». Він робить це надзвичайно ретельно, наче шукає скарб у старому будинку, простукуючи стіни, щоб намацати золото серед цегли. На той час, коли він закінчив свої пошуки, до вільного кінця горденя прив'язали оббите залізним обручем дерев'яне цебро, подібне до того, яким беруть воду з криниці; а другий кінець тим часом тримають біля протилежного борту кілька дужих матросів. Тепер вони піднімають цебро так, що індіанець може до нього дотягтися. І він, натискаючи на дно цебра довгою жердиною, яку йому передали знизу, обережно проштовхує його у «бочку»; цебро зникає, і тоді він робить знак матросам біля горденя; відро з'являється знову, вкрите піною, наче з парним молоком. Індіанець обережно опускає повну по вінця посудину вниз; тут її спритно підхоплює один із матросів і перекидає у великий бак. Потім цебро знову злітає догори, і все повторюється спочатку, і так триває доти, поки глибока цистерна не спорожніє до дна. Насамкінець Тештіго натискає на довгу жердину все дужче, опускаючи її разом із цебром все глибше, поки всі двадцять футів жердини не зникнуть у голові кита.

Отже, команда «Пекводу» присвятила цій процедурі вже кілька годин; кілька баків уже сповнилися духмяної рідини; і раптом скоїлося страшне лихо. Чи то дикий індіанець Тештіго виявився таким необачним, що на мить розтис ліву руку, якою весь час тримався за дроти, що підтягали до борту кашалотову голову; чи то місце, на якому він стояв, було таким підступно слизьким; чи то сам ворог роду людського зробив, щоб усе сталося саме так, не пояснюючи своїх мотивів, – хтозна, як воно було насправді; та раптом, коли з отвору вигулькнуло вісімнадцяте чи дев'ятнадцяте цебро – Боже милостивий! – бідний Тештіго сам, як цебро у справжню криницю, упав сторч у цю величезну гейдельберзьку бочку і з жахливим масним булькотінням зник з очей!

– Людина за бортом! – заволав Деггу, що серед загального заціпеніння оговтався першим. – Дайте відро!

Він ступив одною ногою у відро, щоб не впасти, якщо просочений лоєм гордень вислизне з пальців, і матроси підняли його на голову кита, поки Тештіго ще не встиг опуститися на її внутрішнє дно. А тим часом довкола зчинився страшний ґвалт. Люди, дивлячись за борт, побачили, що нерухома доти голова раптом заворушилася у воді, наче схвильована якоюсь важливою думкою; насправді то борсався бідолашний індіанець, мимоволі показуючи, на якій глибині він перебуває.

Тієї миті, коли Деггу, стоячи на голові кашалота, розплутував гордень, що зачепився за головні снасті, які підтримували голову, прозвучав гучний тріск; і, жахаючи матросів, один з великих гаків, на яких трималася голова, вирвався, велетенська маса загойдалася, похилившись за бортом, і весь корабель задвигтів, п'яно захитався з боку в бік, наче щойно налетів на айсберг. Єдиний гак, на якому тепер тримався цей страшний тягар, здавалося, зараз відлетить також; і ця небезпека ще зростала від того, що тягар так сильно хитався.

– Злазь! Злазь! – гукали матроси до Деггу, але негр, однією рукою вхопившись за товстий трос, на якому він міг би повиснути, якби голова відірвалася, вивільнив заплутаний гордень і жбурнув відро у похилий колодязь, щоб похований у його глибині гарпунер міг схопитися за відро і таким чином вилізти назовні.

– Тікай звідти, заради бога! – кричав Стабб. – Ти ж не патрон вставляєш, хлопче! Злазь! Як ти йому допоможеш? Стукнеш відром по голові, от і по всьому. Тікай, чуєш!

– Стережися! – пролунав шалений крик, наче вибух ракети.

У ту саму мить величезна голова з жахливим гуркотом зірвалася в море, наче Столова скеля – у Ніагарський водоспад; корабель, звільнившись, шарпнувся в протилежний бік, сяйнувши своєю мідною обшивкою, і всі так і остовпіли, побачивши крізь каламутну пелену бризок Деггу, який розгойдувався на талях то над палубою, то над морем, схопившись за товстий трос; а бідолашний Тештіго, похований живцем, поринав у морську безодню! Та сліпуча пара ще не розсіялася, коли над поруччями майнула оголена постать з абордажним палашем у руці. Наступної миті гучний плюскіт сповістив, що мій відважний Квіквег іде на поміч. Усі метнулися до борту, з'юрмилися біля поруч, і кожен, затамувавши подих, лічив бульки на хвилях, а секунди минали, і не було видно ні потопаючого, ні рятівника. Тим часом кілька матросів спустили шлюпку і відчалили від борту.

– Он там! Он там! – закричав Деггу, що тепер висів на нерухомих талях високо над палубою, і всі ми побачили, як на віддалі над блакитними хвилями майнула людська рука; це було дивне видовище – наче жива рука піднялася з трави над могилою.

– Обоє! Обоє! Там обоє! – шалено кричав Деггу; ще мить – і ми побачили, що Квіквег відчайдушно гребе однією рукою, а другою міцно тримає індіанця за довге волосся, їх втягли у шлюпку і швидко підняли на палубу; але Тештіго очуняв не скоро, та й у Квіквега вигляд був не надто веселий.

Тож як було звершено це благородне діяння? Слухайте. Квіквег пірнув услід за головою, що повільно занурювалася в глибину, кілька разів різонув її своїм палашем знизу, так що утворився великий пробій, потім викинув палаш, застромив туди свою довгу руку, якомога глибше і вище, і витягнув бідного Теша за голову. Він стверджував, що спершу намацав ногу, проте, чудово знаючи, що так робити не годиться, бо можна накоїти лиха, він запхав ногу назад і спритним поштовхом із закрутом змусив індіанця перевернутися сторчма; тому за другої спроби той пішов старим перевіреним шляхом – головою вперед. Що ж до кашалотової голови, то вона поводилася якнайкраще.

Отак завдяки сміливості Квіквега і його надзвичайному акушерському вмінню відбулося звільнення, чи то пак, народження Тештіго, і відбувалося воно, до речі, у вельми небезпечній обстановці; такий урок не повинен пройти даремно; молодь слід навчати основ акушерства так само, як фехтування, боксу, верхової їзди і веслування.

Я чудово розумію, що ця дивовижна пригода з індіанцем може видатися сухопутній людині просто неймовірною, хоча всі, певно, колись бачили або чули, як люди падали в криницю чи бочку; такі випадки трапляються скрізь і повсюди, і не з таких поважних причин, як у випадку з Тештіго, якщо згадати про надзвичайну слизькість кашалотової криниці.

А втім, хто зна – може, ви присікаєтеся до мене: як же це так? Ми думали, що чарункувата, просочена спермацетом голова кашалота – найлегша і найбільш плавуча частина його тіла; а тепер ви змушуєте її потопати в рідині, питома вага якої набагато більша за її власну. От ми тебе й спіймали! Аж ні; річ у тім, що, коли Теш упав туди, майже весь спермацет був вичерпаний, легкий вміст зник, і лишилися самі стінки «криниці», що складаються, як я вже казав, з міцної, гартованої речовини, набагато важчої, ніж морська вода, у якій вона одразу тоне, мов свинець. Та в нашому випадку швидкому зануренню цієї речовини у воду перешкоджали інші частини голови, від яких вона не була відокремлена, і тому вся голова тонула дуже повільно і неквапно; саме це дало Квіквегу можливість здійснити свій акушерський подвиг, так би мовити, стрімголов – і правда, пологи були стрімкі.

А якби Тештіго зник у цій голові навіки, то була б прекрасна смерть; він би захлинувся у білосніжному, м'якому, духмяному спермацеті, і труною, катафалком і могилою стала б для нього скарбниця кашалота, його sancta sanctorum[272]. Можна згадати лише одну солодшу смерть – прекрасну смерть бджоляра з Огайо, котрий шукав мед у дуплі і знайшов його так багато, що, перехилившись надто далеко вниз, потонув у медовій драговині і був у ній забальзамований. А як ви гадаєте, скільки було таких, хто впився до смерті медовою мудрістю Платона?

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Розділ 66 | Розділ 67 | Розділ 68 | Розділ 69 | Розділ 71 | Мавпяча шворка | Стабб і ФЛаск убивають справжнього кита, а потім ведуть розмову, стоячи над ним | Голова кашалота – порівняльний опис | Голова справжнього кита – порівняльний опис | Розділ 76 |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розділ 77| Розділ 79

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)