Рід невідмінюваних іменників

- Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб’язний портьє, справедливий рефері.

- Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду: літнямадам, серйозна фрау, струнка міс, люб’язна пані

- Невідмінювані назви істот – чоловічого роду: какаду, кенгуру, поні.

- Невідмінювані назви неістот – середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв’ю, нове меню.

- Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів).

- Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже” повідомила (газета), "Темпо” опублікував (журнал).

- Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), ФПК (факультет), ПДВ (податок).

Категорія числа іменників. Граматична категорія числа іменників у професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини. За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

- іменники, що вживаються і в множині і в однині: протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори

- іменники, що вживаються тільки в однині:

- власні назви (Запоріжжя, Київ, Чорне море, Хортиця);

- назви речовин (пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля, молоко);

- збірні іменники (сумісництво, старостат, студентство);

- абстрактні назви (щедрість, популярність, чесність, честь);

- іменники, що вживаються тільки в множині:

- географічні назви (Карпати, Суми, Чернівці, Альпи);

- назви парних предметів (двері, окуляри, ворота, ножиці);

- матеріально-речовинні назви (дріжджі, вершки, дрова);

- назви сукупностей предметів (гроші, меблі, витрати, копалини, фінанси);

- назви ігор, процесів, станів, відрізків часу (шахи, канікули, оглядини).

У текстах трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки.

- У документах однина вживається на позначення множини:

- на позначення сукупності однорідних предметів: Зібрано цукрового буряка на площі... Увесь урожай черешні здано на консервний завод...

- на позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їх згодою.

- у назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини: Будинок книги, День учителя; або форма множини: Будинок офіцерів, Міжнародний день студентів.

- У документах множина вживається на позначення однини:

- абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану: Політичні сили пропонують... У разі виявлення пустот у металі, заготовка бракується;

- речовинні іменники, коли позначають:

а) види, сорти, типи речовин (мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі, машинні мастила);

б) вироби з цієї речовини (Вироби із золотим та срібним посудом, з хрусталями й коштовним склом надійдуть у продаж);

в) велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею (дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води);

- власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками (родина Василенків, сім’я Іванчуків).

№71. Написання і відмінювання власних особових назв. Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, шо й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо си­вий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій). Буква и пишеться:

а) у корені, якщо вона є в слові, від якого утворено прізвище: Глинський (бо глина), Скибенко (бо скиба), Киричук (бо Кирило), Гаврилишин (бо Гаврилиха);

б) у префіксі при-: Прищепа, Пришва, Приймаченко;

в)у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ил(о), -ин-: Дудик, Олійник, Петрщький, Базилевич, Петриченко, Павличко, Закусило, Покотило, Ковалишин, Жулинський.

Буква і пишеться:

а) у корені, якщо вона є в слові, від якого утворено пріз вище: Лісниченко (бо ліс), Білик (бо білий), Різник (бо різати), Залізняк (бо залізо), Леміш (долеміш);

б)у префіксі під-: Підсуха, Підоплічко, Підопригора, Підвисоцький;

в) у суфіксі -ій: Багрій, Заморій, Червоній, Кублій.

Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правила­ми, що й в інших словах: Крип'якевич, Дроб'язко, Солов'янен-ко, Карп'юк, Стеф'юк, М'яло, Мар'яненко, Лук'янчук; але: Дов-бяга, Ужвюк, Рябокляч. М'який знак у прізвищах вживається за тими самими пра­вилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна). Букви подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму букву: Ліддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний. За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Пріз­вища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Швторадні). Іме­на та прізвища із закінченням -а належать до I відміни {Со­фія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а — до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а — до Ш відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіля­ються й за групами: з основою на твердий не шиплячий — тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий — мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаш); з основою на будь-який м'який — м'яка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь).

Імена та імена по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи:

Н. Ігор Васильович Любов Іванівна

Р. Ігоря Васильовича Любові Іванівни

Д. Ігореві (-ю) Васильовичу (-еві) Любові Іванівні

3. Ігоря Васильовича Любов Іванівну

О. Ігорем Васильовичем Любов 'ю Іванівною

М. (при) Ігореві (-ю) Васильовичу (-еві) Любові Іванівні

Кл. Ігорю Васильовичу Любове Іванівно

Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Костенко, Шуми-ло, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Драч, Братунь, Гай~ дай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі й жіночі' прізвища, а саме:

а) неслов'янські прізвища з кінцевим голосним (крім -а після приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка — Лор-ки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, feme, Гейне, Лаву-азьє; Гальвані, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу, Пом-піду; але: Дюма, Золя (з -а після приголосного);

б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Долгих,,, Живого, Дурново;

в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псев- доніми Ле, Трублаїні.

Інші прізвища відмінюються.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються, як прикметники:

Підпалий Нижній Підпала Нижня

Підпалого Нижнього Підпалої Нижньої

Підпалому Нижньому Підпалій Нижній

Підпалого Нижнього Підпалу Нижню

Підпалим Нижнім Підпалою Нижньою

(при) Підпапому Нижньому Підпалій Нижній

Підпалий Нижній Підпала Нижня

Прізвища, що мають форму присвійних прикметників (із суфіксами -ів-, -ов-, -ев-, -ин-), відмінюються за такими зраз­ками:

Чоловічі прізвища

Розсоха Ганжа

Розсохи Ганжі

Розсосі Ганжі

Розсоху Ганжу

Розсохою Ганжею

(при) Розсосі Ганжі

Розсохо і Розсоха Ганжо і Ганжа

Збереження звука і у відмінкових формах прізвищ на -ів із! погляду фонетичних законів української мови ненормативне.Проте на практиці звук і переважно зберігають за аналогією до називного відмінка: Луків — Луківа, Луківу; Дяків — Дяківа,

Дяківу і т. д. (як і Куліш — Куліша, Кулішу; Кисіль — Кисіля, Кисілю; Чіп — Чіпа, Чіпу).

Жіночі прізвища

Дякова Ковалева

Дякової Ковалевої

Дяковій Ковалевій

Дякову Ковалеву

Дяковою Ковалевою

(при) Дяковій Ковалевій

Дякова Ковалева

Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикмет­ників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. д.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо.

Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин — Волошином, Сербин — Сербином, Турчин — Турчином, Литвин — Литвином. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. д.

Усі інші прізвища відмінюються як:

1) іменники І відміни твердої, мішаної:

Розсоха Ганжа Гмиря

Розсохи Ганжі Гмирі

Розсосі Ганжі Гмирі

Розсоху Ганжу Гмирю

Розсохою Ганжею Гмирею

(при) Розсосі Ганжі Гмирі

Розсохо і Розсоха Ганжо і Ганжа Гмире і Гмиря

2) іменники ІІ відміни твердої, мішаної й м'якої груп:

Куценко Скляр Заграй

Куценка Скляра Заграя

Куценкові (-у) Скляреві (-у) Заграєві (-ю)

Куценка Скляра Заграя

Куценком Склярем Заграєм

(при) Куценкові (-у) Скляреві (-у) Заграєві (-ю)

Кл. Куценку і Куценко Скляре і Скляр Заграю і Заграй

За цим типом відмінюються й чоловічі прізвища, які по­ходять від іменників жіночого роду III відміни: Рись — Рися, Рисеві тощо, Розкіш — Розкоша, Розкошеві і т. д.

Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим м'яким ос­нови та закінченням о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бад-зьом, Іваньові, Іваньом.

У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левиць-кий — Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. д.; Антонен-ко-Давидович — Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидови-чеві тощо.

Але коли перша частина прізвища — односкладове слово,
то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара —Драй-Хмари, Драй-Хмарі і т. д.; Кос Анатольський — Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо.

При відмінюванні прізвищ відповідно до фонетичних пра­вил української мови відбуваються:

а) чергування г, к, х із з, ц, с перед закінченням і: Нудьга —Нудьзі, Здоровега — Здоровезі, Заволока — Заволоці, Дробаха — Дробасі;

б)чергування о, є з і: Кривоніс — Кривоноса, Сивокінь — Сивоконя, Кремінь — Кременя, Лебідь — Лебедя; але в деяких прізвищах і зберігається й у відкритому складі:
Куліш — Куліша, Кисіль — Кисіля, Чміль — Чміля, Чіп — Чіпа;

в) чергування о, є з нульовим звуком (випадання о, є): Жайворонок — Жайворонка, Лоповок — Лоповка, Корунець — Корунця, Крекотень — Крекотня (але в прізвиЖнець, Швець голосний є не переставляється: Жнеця, Швеця; не випадає є в прізвищах Чернець — Чернеця, Мудрець — Мудреця, Перець — Переця, Шершень — Шершеня; а також у чеських і польських прізвищах: Гашек — Гашека, Гавлічек — Гавлічека, Вільчек — Вільчека).

№72. У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що ] означають:

загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;

інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів: комп 'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;

назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);

Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;

українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі);

речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;

різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;

місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);

назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

№73. 1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, любязний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний маестро, несамовитий тифозі, активний япі, заповзятий папарацці, екстравагантний кутюр є.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс.

3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. -- Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович); -- Ох, як усім цікаво, -- сказала моя чарівна візаві (В. Шкляр); справжній хіпі -- справжня хіпі.

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду.

5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане "так", гучне "ура", останнє "вибач", суворе "цить", лагідне "добраніч", улесливе "мерсі".

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв ю, світлове табло, смачне канапе.

Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з мячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику). Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма "вулиця"), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально "мати-годувальни-ця").

7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова; мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники; есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (бєнале) подається словниками як іменник чоловічого і жіночого роду.

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака -- ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне -- ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино), контральто -- с. р. (голос) і ж. р. (співачка), сопрано -- с. р. (голос) і ж. р. (співачка).

9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо); гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається у різних родових формах; Гаїті проголошена незалежною 1804 року (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів (острів).

10. За родовою назвою визначається також рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад; Про це повідомила "Торонто стар" (газета); "Темпо" опублікував цікаві матеріали про футбольний чемпіонат (журнал); "Наполі" перемогла у фінальному матчі з рахунком 3:1 (команда); "Мебіл ойл" заснована 1882року (монополія); "Прадо" відомий колекціями іспанського мистецтва (музей).

11. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова; У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); Наш НДІ уклав кілька перспективних договорів (науково-дослідний інститут); Кілька років тому ЦНБ переїхала у нове приміщення (Центральна наукова бібліотека); При педінституті розпочав роботу ФПК (факультет підвищення кваліфікації). У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Наприклад, слово ВАК (Вища атестацій-на комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду; 1992 року розпочала роботу ВАК України. Прийнято рішення ВАКу про затвердження дисертації. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовній мові, невідмінювана форма є літературною.

№74. Прикметник називає ознаку, якість або властивість предметі, явища, істоти. За значенням прикметники поділяються на І кісні, відносні й присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, окрім того, мають ступені порівняння.
Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, валютний, ідеальний, конфіденційний, організаційний, парламентський, та ін.

неправильно правильно

роботящий працьовитий

довжелезний дуже довгий

безвихідне становище безпорадне становище

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

неправильно правильно

працьовитіший дуже працьовитий

завеликіший надто великий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса –іш-.

неправильно правильно

більш рішучіший більш рішучий

найменш продуктивніший найменш продуктивний

4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні — особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, зустрічі, зв'язки, обов'язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому.

неправильно правильно

на попереднім з'їзді на попередньому з'їзді

на старім обладнанні на старому обладнанні

6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням.

неправильно правильно

чималий, чималенький, великий, більший за...,

якнайдовшу, щонайдовшу дуже довгу, надзвичайно довгу

7. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів.

неправильно правильно

студентові досягнення досягнення студента

материна,... батькова поради матері, батька поради

Але усталеним є вживання присвійних прикметників: а) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, базедова хвороба, бертолетова сіль, рентгенівський апарат та ін.; 6) у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч та ін.

8. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником.

неправильно правильно

білоцерківський житель житель м. Біла Церква

китайські товари товари з Республіки Китай

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять: а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Красноярський край, Київський проспект, Дніпровський лиман, та под.; б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Баренцрве море, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, та под.

9. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно правильно

старша викладачка старший викладач

досвідчена інженер досвідчений інженер

10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше: Два нестандартні вироби... Експонувалося три оригінальні розробки... Чотири великі контейнери... За останні вісімдесят років...

11. Для визначення часу за роком треба вживати відповідні прикметники в Р. відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник.

неправильно правильно

у позаминулорічну навігацію... позаторішньої навігації...

у минулому році... торік... (минулого року)

12. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

неправильно правильно

медичні приладдя медичне приладдя

кучеряві волосся кучеряве волосся

№75. Текст - головний реквізит, завдяки якому складається та оформлюється весь документ. Приступаючи до складання документа, насамперед слід визначити його доцільність, впевнитись у відповідності змісту, що має у ньому бути, компетенції даного суб'єкта, правильно вибрати вид документа для фіксації управлінської дії. Вид документа в багатьох випадках передбачає його стиль, характер викладу тексту. Однак у практиці документування існують загальні вимоги, які ставляться до всіх документів. Головними з них є вимоги достовірності та об'єктивності, максимальної стислості при повноті інформації, точності, що виключає можливість двоякого розуміння тексту. Службовий документ повинен спрямовувати до певної дії, переконувати (що досягається аргументованістю та логічністю фактів та доказів). Його формулювання повинні бути бездоганними в юридичному відношенні. Стислість та виразність викладу передбачають точність, правильність розуміння інформації, викладеної в документі, що досягається, перш за все, добором достатньої інформації, уникненням повторень та зайвих подробиць. Кожне слово в тексті документа повинне нести смислове навантаження. Досягти виразності у тексті допомагає смислова точність та прямий порядок слів у реченні, коли присудок іде за підметом, означення стоїть перед означуваним словом. Але в тих випадках, коли смислове навантаження припадає на дію, використовується зворотній порядок слів. Наприклад: Більше уваги потрібно приділяти підбору слів. Не слід використовувати в одному реченні однокореневі слова, тавтології. Наприклад: Слід відзначити наступне; травень місяць; п 'ять осіб дітей;

Для ділового стилю службових документів характерне використання стійких словосполучень. У методичних рекомендаціях за уніфікацією текстів службових документів наведений великий алфавітний перелік дієслівно-іменникових словосполучень за другим (іменним) компонентом, що найчастіше використовуються у діловому спілкуванні.
Подібні приклади використання словосполучень у службових документах подаються як додатки і у відомчих правилах складання та оформлення документів.

№76. Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів:

1) особові – указують на особи: я, ми (1-ша особа), ти, ви (2-га особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

2) зворотний себе – указує на ту особу, яка виконує дію;

3) присвійні – указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в родовому відмінку його, її;

4) вказівні – указують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;

5) означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

6) питальні – являють собою запитання до іменника: хто?, що?; доприкметника: який?, чий?; дочислівника: скільки?, котрий?;

7) відносні – ті, що й питальні, але вживаються для приєднання підрядних речень до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);

8) неозначені – утворюються від питальних за допомогою часток аби-, де-, сь- ( пишуться разом ) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, небудь-, невідь- (пишуться через дефіс ): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

9) заперечні – утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишуться разом ): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

Вживання особових займенників у документах

1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів(автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник я обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).

3. Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським ми. Також займенник ми вживається, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (... ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він, вона, воно, вони) в орудному відмінку мають -н- і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без -н-: завдяки їм, всупереч йому.

6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант – на ньому, а не (на нім).

7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесоності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитись з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження. Економіст Іваненко В. П. внесла пропозицію. Головуючий з нею (?) не погодився.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник ми у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації – пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).

11. Для показу суворого об'єктивного викладу, катагоричної вимоги, займенник Ви опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення – надсилаємо для ознайомлення.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися – пропоную Вам з'явитися.

13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено – я запровадив, нами запропоновано – ми запропонували, вами доведено – ви довели.

14. Не слід використовувати особові займенники в присутності тих, про кого йде мова.

Дата добавления: 2015-10-21