Державною мовою в Україні є українська мова. 6 страница

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

№64 Юридична термінологія (від лат. — межа, кордон, межовий знак і грец. — слово, вчення) — сукупність термінів, яка виражає систему правових понять і призначена забезпечувати потреби спілкування у сфері юрид. науки і практики. Формується під впливом зовн. і внутрішньомовних факторів. У процесі еволюції Ю. т. збагачується новими термінами і поняттями, постійно поглиблюється та вдосконалюється її усталений понятійний апарат і його словесне вираження. Кожному істор. періоду відповідає своя система понять і термінів, адекватно віддзеркалюючи певний етап розвитку держ.-прав, явищ та їх осмислення, а також продуктивні на той час моделі й способи термінотворення. На формування Ю. т. у кожній мові впливали також міжнародні й, відповідно, міжмовні зв'язки. Запозичення і мовна інтерференція (взаємодія мовних систем при двомовності) — важливі чинники термінотворчого процесу. Поширення сфери правового регулювання, поява нових галузей права на стику наук спричиняють активне творення Ю. т. за рахунок залучення термінів суміжних сфер. Ю. т., як і будь-якій історично сформованій термінологічній системі, притаманні як загальнолюдські, так і національно-специфічні мовні закономірності.

Укр. Ю. т. є складовою термінал, лексики укр. мови, яка своїми коренями сягає дописемної давнини — доби звичаєвого права. Найдавніші зразки актової мови та юрид. термінології дохрист. Русі містять Договори Київської Русі з Візантією, «Руська Правда», ін. акти князів, зак-ва. Генеза і розвиток укр. Ю. т. тісно пов'язані з історією вітчизн. д-ви і права та історією укр. літ. мови. Осн. питоме ядро термінал, лексики розвивалося на власному етнічно-мов. грунті шляхом мобілізації внутр. словотв. ресурсів та засвоєння іншомов. термінів і терміноелементів.

Спроби зібрати та унормувати укр. Ю. т. почалися за козац. доби. В серед. 17 ст. укр. філологи, викладачі Києво-Могилянської колегії Є. Славинецький і А. Корецький-Сатановський підготували «Лексикон словено-латинський», в якому значне місце поСША Ю. т. А 1808 укр. історик В. Я. Ломиковський створив «Словник малоруської старовини» (опублікований 1894 у журн. «Киевская старина», № 7—9), в якому широко представлена Ю. т. козацьких часів.

У серед. 19 ст. роботи в галузі укр. Ю. т. здійснювалися на терені Австро-Угорщини в рамках комплекс, праці з підготовки слов'ян, термінол. словників, що здійснювалася під заг. кер. П. Й. Шафарика. Результатом діяльності укр. комісії (Г. Шашкевич, Ю. Вислоцький та Я. Ф. Головацький) став вихід у світ 1851 у Відні нім.-укр. словника «Die juridisch-politische Terminologie fur die slawischen Sprachen 6sterreichs» («Правничо-політична термінологія для слов'янських мов Австрії»). Уміщені в цьому словнику укр. відповідники 17 000 нім. термінів включали терміни, поширені у Зх. і Сх. Україні. Згодом К. Левиць-кий під егідою Наукового товариства імені Шевченка уклав «Німецько-український сло-вар висловів правничих і адміністраційних» (Л., 1893). Термінол. праці посіли гідне місце і в діяльності засн. у 1909 Т-ва українсько-руських правників, яке об'єднало багатьох юристів Галичини та Буковини. Т-во взялося насамперед за переклад найважливіших нор-мат. актів, згодом почало випускати укр. мовою свій друк, орган «Правничий вісник», що вимагало відповід. практ. рішень з термінол. питань.

Перший з'їзд укр. правників (Київ, 13—14.VI 1917) вирішив почати роботу щодо формування укр. Ю. т. Укр. правничому т-ву було доручено скласти і розповсюдити заг. програму цієї діяльності, утворити відповідну комісію з правників і філологів для складання укр. правничого словника. Для цієї справи рекомендувалося використати істор. актовий матеріал, живу нар. мову та «галицько-українську» правничу мову і термінологію. Полт. осередок Т-ва видав 1918 у м. Кременчуці укладений І. Л. Жигадло «Короткий російсько-український правничий словник» (бл. 2 000 слів). Того ж року він вийшов значно доповненим під наз. «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства» (бл. З 500 слів). Крім того, діяли дві загально-держ. термінол. комісії: комісія, утв. за часів Укр. Центр. Ради під кер. Є. К. Тимченка, та комісія, утв. з участю Укр. правничого т-ва за режиму гетьмана П. П. Скоропадського під кер. О. І. Левицького. Незважаючи на певну наступність у роботі цих комісій і пост, співпрацю з Укр. правничим т-вом, довести до кінця почату роботу їм не вдалося. Були також індивід, спроби вирішити проблему укр. Ю. т. Зокрема, Е. Ванько видав «Кишеньковий російсько-український правничий словник. Для адвокатів, суддів, нагарів та урядовців» (К., 1918). Тираж його був незначний, обсяг — невеликий (бл. 1 000 термінів), а термінол. рішення часом дуже спірні, тому поміт. впливу на розвиток нац. Ю. т. словник не справив. Аналогічною була доля «Московсько-українського правничого словничка» В. Леонтовича та О. Єфимова, вид. у Києві 1919 (бл. 4 500 слів). Згодом за вирішення проблем Ю. т. взялася Правничо-термінологічна комісія ВУАН (засн. 1919). Результатом її багаторіч. праці став «Російсько-український словник правничої мови» (понад 67 000 слів) за заг. ред. А. Ю. Кримського (К., 1926). Водночас в Нарком'юсті УСРР було підготовлено «Практичний правничий словник російсько-український» (X., 1926) за заг. ред. Ю. П. Мазуренка (упорядники С. Беретка і М. Матвієвський). Після крит. обговорення обох словників на кодифікац. нараді Нарком'юсту УСРР у грудні 1926 було вирішено на їх основі підготувати новий словник Ю. т., але цей план не збувся. У лист. 1927 було утворено Правничо-термінологічну комісію при РНК УСРР, яка проіснувала до червня 1931. Згодом у зв'язку із згортанням українізації наук, дискусії та практичні роботи в галузі укр. Ю. т. були припинені на тривалий час.

У 1985 Ін-т д-ви і права АН УРСР випустив «Русско-украинский словарь юридической терминологии» за заг. редакцією Б. М. Бабія (бл. 30 000 слів), який залишається найвідомішим виданням української Ю. т. Після проголошення незалежності України розвиткові Ю. т. сприяли Українська комісія з питань правничої термінології і Центр правничої термінології, перекладів та словників Української правничої фундації. У цей час видано «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання» (К., 1994).

Сучасна Ю. т. є розгалуженою і динамічною системою найменувань прав, явищ, понять, інститутів, категорій тощо. Вона ієрархічно структурована на підсистеми (галузі, підгалузі) та групи термінів (родовидові, синонімічні) на основі логіко-змістових зв'язків між поняттями. Має ядро (основний термінол.-прав. фонд) і периферію (суміжні з правом ділянки), в яких під впливом екстралінгвістичних та власне мовних чинників постійно відбуваються певні лексико-семантичні зміни, процеси термінологізації та детермінологізації. Лекс. склад, внутр. будова і межі Ю. т. рухливі, відкриті, перебувають у пост, розвитку та взаємодії з ін. терміносистемами, загальновживаною і неунормованою прав, лексикою.

№65 Юридичний термін (лат. terminus -межовий знак, межа, кордон, закінчення, кінець, від Terminus — рим. бог кордонів і меж) — слово або словосполучення, що виражає поняття з прав, сфери сусп. життя і має визначення в юрид. л-рі (нормат.-правових актах, юрид. словниках, довідниках, енциклопедіях, наук, працях тощо). Сукупність юрид. термінів становить юридичну термінологію. Ю. т. співвідноситься з правовим поняттям як першоелементом правового знання і слугує його знаковою (мовною) моделлю, репрезентованою у звуковій і літерній формах. Правове поняття, його внутр. зміст, обсяг і структура є логіко-смисловою основою для окреслення термінол. значення у вигляді дефініції, яка узагальнює найістотніші ознаки і взаємозв'язки прав, явища. Поняттєва сутність зумовлює місце і статус Ю. т. у терміносистемі, його категорійні та класифікац. ознаки. Ю. т. може характеризуватись як загальноюридичний (поширений у всіх галузях права), галузевий (наявний лише в певній галузі права), міжгалузевий (відомий у двох або кількох галузях права), суміжний з термінами ін. галузей діяльності.

За наявності визначення у нормат.-прав, актах Ю. т. вважається кодифікованим. Він стає еталоном для використання у всіх законод. і підзакон. актах, діловій документації та сфері усної прав, комунікації. Ю. т., який створюється і функціонує у правовій науці, може не фіксуватися в нормат.-прав, актах, а мати лише наук, дефініцію чи кілька наук, дефініцій, які представляють різні наук, підходи і школи, різні аспекти вивчення одного й того самого прав, поняття.

Поряд із власне Ю. т., які є узагальненим позначенням прав, понять, в юрид. текстах широко використовується відповідна номенклатура — система специфіч. назв конкр. прав, об'єктів: держ. і міжнар. органів, установ та організацій, посад, док-тів, держ. нагород тощо. Кожен Ю. т. характеризується за походженням, семантикою, системними зв'язками, гра-мат. структурою, способом термінотворення та функц. параметрами. За походженням Ю. т. може бути питомим національним (відповідач, держава, закон, заповіт, злочин, покарання, право, правосуддя, суд, уряд) або запозиченим, напр., абандон (франц.), авізо (італ.), бойкот (англ.), вексель (нім.), евтаназія (грец.), омбудсмен (швед.), юриспруденція (лат.). На основі поєднання нац. та запозичених термінів і терміноелементів утворено значну кількість Ю. т. (векселедавач, експертний висновок, імунітет свідка, кримінально-виконавче право, латентна злочинність, нормотворчість). Особливий тип запозичень — інтернац. терміни лат. і грец. походження (адвокат, акт, алібі, делікт, екстрадиція, інавгурація, конституція, політика, факт, юстиція), які засвоєні багатьма мовами. Найпоширеніші терміни та усталені словосполучення вживаються без перекладу і передаються за допомогою транслітерації: ад хок, де-факто, де-юре, еквітас, екс екво ет боно, персона нон грата. Інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають специф. явища прав, побуту, звичаїв, держ. устрою, назви органів, посад, законод. актів окр. країн: альтинг (ісл.), кнесет (ізр.), кортеси (ісп.), панчаят (інд.), судебник (рос.), фолькетинг (дат.), хурал (монг.), шейх (араб.). За семантикою Ю. т. може бути однозначним або багатозначним. Давні терміни протягом своєї еволюції використовувалися для найменування кількох, як правило, суміж. понять. І хоча заг. тенденцією є прагнення до однозначності, низка складних за внутр. змістом термінів зберігає кілька значень. Ю. т. вступають у певні системно-смислові зв'язки: родовидові (юрист — адвокат); синонімічні (правознавство — юриспруденція); антонімічні (обвинувачення — захист). Абсолютно тотожні за значенням терміни є дублетами (апатриди — аполіди; позивач — позивальник — позовних).

За структурою Ю. т. може бути простим (слово) або складним (словосполучення). Терміни-слова за лекс.-граматичною належністю поділяються на іменники, прикметники, дієслова та прислівники. Домінування іменникових форм зумовило субстантивований характер термінів системи права. Термінол. сполучення можуть бути дво-, три-, чотири- і багатокомпонентними. Найпоширенішими є дво- і трикомпонентні термінол. сполучення: прикметник + іменник (криміналістична експертиза), іменник + іменник (права людини), прикметник + прикметник + іменник (цивільні правові відносини), іменник + іменник + іменник (право володіння землею), іменник + прикметник + іменник (притягнення до кримінальної відповідальності), дієслово + іменник (віддавати під суд), дієслово + прикметник + іменник (порушувати судову справу) та ін. Позначаючи певне юрид. поняття, вони створюють нерозривну, достатньо мотивовану смислову єдність (матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства, правове регулювання ринку цінних паперів). Термінол. сполучення складаються зі стрижневого і залежних (атрибутивних) компонентів, які уточнюють, конкретизують значення осн. терміна (право законодавчої ініціативи, право на життя, сімейне право). Традиційними способами укр. термінотворення є: афіксація (напр., заволодіння. підсудність, правник), безсуфіксний (розшук), словоскладання (судоустрій), змішаний (законодавство), спеціалізація загальновжив. слова на основі переносу значення [метонімія або метафора (відмивання брудних грошей, сторона, тіньовий ринок)]. Серед Ю. т. і номенклатурних назв дедалі більшого поширення набувають скороч. форми — абревіатури (Європарламент, Інтерпол, МАЮД, НАТО, ОБСЄ, Мін'юст, ЦПК). Тенденцію до лаконічності термінології реалізують також терміни, утворені субстантивацією (прикметник —> іменник): затриманий, оперуповноважений, підсудний, потерпілий, слідчий. Оскільки юрид. словник постійно еволюціонує з розвитком д-ви і права, у його складі, крім широко вживаної термінол. лексики, є слова, які вийшли з активного вжитку (т. з. історизми, архаїзми), та неологізми — термінол. одиниці, якими іменуються нові прав, поняття та явища.

Слід розмежовувати Ю. т. як унормовану назву прав, поняття і професіоналізм — напівофіц. слово, сферою вживання якого є зазвичай усне побутово-профес. мовлення правників. Не є термінами також індивідуально-автор. неологізми, образні вислови, розмовні слова, терміноїди («терміноподібні»), напівтерміни (ще не сформувались і не мають чіткого термінол. визначення), які використовуються в наук, і публіцист, творах, усному мовленні (вакуум права, «наркотичне» законодавство, правова матерія, правове поле, телефонний злочинець).

Термінологічний склад мови – це складне утворення, структура якої містить підсистеми, що виділяються за різними критеріями:

1. За вживанням у різних сферах спілкування:

· загальнонаукові – терміни, що використовуються в різних наукових дисциплінах і виражають спеціальні поняття широкого профілю (процес, фактор, залежність, функція),

· міжгалузеві – терміни, що мають невелику продуктивність і вільно використовуються в різних галузях наукових знань (лінгво-юридичні: термін, дефініція, поняття),

· вузькоспеціальні терміни – виражають поняття окремої дисципліни (юриспруденція: правозастосування, досудове слідство, досудове розслідування).

2. За внутрішньою структурою терміни кожної галузі знання являють собою певні структурні типи (терміномоделі). Ядро кожної терміносистеми – слова-терміни, які є основою для творення складних термінів:

· однокомпонентні,

· багатокомпонентні (двокомпонентні, трикомпонентні, багато-компонентні).

Терміни-словосполучення творяться за відповідними продуктивними моделями, які можна класифікувати за морфологічним типом головного слова:

· субстантивні словосполучення (судове слідство, тяжкий злочин, криміналістична експертиза);

· дієслівні словосполучення (віддавати під суд, порушувати судову справу).

Багатокомпонентні терміни поділяються на прості (права людини, оголошення померлим) і складні (правове регулювання ринку цінних паперів, матеріальна відповідальність членів колективного сільськогосподарського підприємства).

3. За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи термінів). Класифікація дуже широка й визначається критерієм, актуальним для дослідника.

4. За семантикою:

· Однозначні.

· Багатозначні: конституція, право (4), вина, кредит, суд (3).

5. За власне лінгвістичними показниками (характером смислових відношень між лексичними одиницями):

· Родо-видові відношення (юрист – адвокат).

· Синонімічні (правознавство – юриспруденція, кримінальний – карний).

· Антонімічні (обвинувачення – захист, законно – незаконно).

№66. Юридичні терміни української мови функціонують у сформованій системі, що має тривалий період розвитку і різні джерела становлення. Основа терміносистеми – питома лексика в її історичному розвитку від спільнослов’янських витоків. Водночас національна субмова права зазнала безпосередніх і опосередкованих впливів, зумовлених екстралінгвальними й інтралінгвальними чинниками, – передусім домінантою римської системи права, що виявилося в активізації запозичень лексики та словотвірних елементів із латинської і грецької мов.

Національна субмова права абсорбувала термінопоняття європейської правової традиції з її дефініціями та лексичними відповідниками, що засвоювалися при безпосередніх контактах або за участі мов-посередників: у різні історичні періоди найбільше польської і російської мов. Щодо польської мови, її особлива роль у відтворенні фундаментальних правових понять засобами української мови визначена характером міжмовних стосунків у Польсько-Литовській державі, коли ці базові юридичні поняття формувалися. З уваги на подальші історико-політичні події правові системи України і Польщі розійшлися, що виявилося і в розходженні смислового навантаження мовних ресурсів.

Термінологічні дослідження в українському мовознавстві окреслили коло ідей і принципів творення національних терміносистем, зокрема юридичної, систематизували лексикографічний досвід і вплинули на системну роботу в галузі словникової справи. Історія мовознавчої думки в названій сфері пов’язується з різними концептами, які системно формувалися в Харківському і Київському наукових центрах (національна терміносистема права є субмовою, що реалізує власний дериваційний потенціал і водночас корелюється з актуальними термінотворчими процесами в розвинених європейських мовах) та Львівському центрі наукової термінології (українська юридична терміносистема має послідовно відтворювати власні дериваційні можливості, з акцентованою увагою до термінологічних новотворів на основі загальновживаної лексики).

Особливості термінологічної діяльності після 1933 року зумовлені домінантою лексикографічних моделей східнослов’янських мов та інтенсифікацією лексикографічних розробок, що відбивали наукові ідеї термінологів свого часу: створюються перекладні словники юридичної термінології, в яких російська модель термінотворення передається як взірцева. Українське юридичне термінотворення цього періоду має прикладний характер.

Нові ідеї в термінознавстві виникають в останній третині ХХ ст. Дослідники (О.С. Мельничук, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко, Г.П. Півторак, В.В. Акуленко, Л.С. Паламарчук, Л.О. Симоненко, Л.І. Шевченко та ін.) формулюють комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна – місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.

Юридична терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Активні процеси в національному юридичному термінотворенні виявлені в тенденціях лексико-семантичного збагачення термінологічного лексикону, що є наслідком неосемантизації, неологізації, оптимізації запозичень та інтернаціоналізації.

Функціонально-типологічне дослідження дозволило з’ясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису юридичних термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення (продуктивність іншомовних формантів: анти-, дис-, інтер-, -ант-, -ат-, -ист-/-іст-, -аж-, -альн-, -ивн- та ін.), осново- та словоскладання, а також абревіації.

Аналіз системних відношень в українській субмові права дозволяє зробити висновок про типологію парадигвальних відношень у полісемії, синонімії, омонімії, антонімії та паронімії.

Наукова ретроспекція в формування системних характеристик національного юридичного термінотворення вимагає екстралінгвального контексту, який мотивує об’єктивний опис системи. Щодо аналізованої проблеми таким контекстом є час формування особливостей української субмови права та її співвіднесеності з мовними терміносистемами інших слов’янських народів, найперше польського, що продуктивно контактували і часто функціонували у спільному комунікативному ареалі.

Вербалізація національної правової системи в її відповідності терміносистемам інших мов та забезпечення її присутності в європейському комунікативному просторі вимагає створення дво- і багатомовних словників юридичної термінології філологічного типу. Юридична термінологія, як й інші фахові терміносистеми, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови. Відтак ці закони й окремі мовні явища не завжди повністю збігаються у слов’янських мовах. Творення юридичних термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку різні мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.

Переклад юридичних термінів вимагає від термінографа зіставлення не тільки відмінних мовних, але, передусім, узгоджуваних правових систем. Елементи різномовних юридичних терміносистем потребують комплексного лінгвістико-правового аналізу, при цьому у процесі перекладу екстралінгвальні характеристики юридичних термінів повинні виступати первинними щодо лінгвістичних: у випадку юридичної термінології право має примат над мовою.

У процесі міжмовної гармонізації словникових терміноодиниць головним завданням стає добір до окремих елементів юридичної терміносистеми вхідної мови еквівалентних елементів юридичної терміносистеми вихідної мови. З уваги на явище семантичної неспіввідносності понять і термінів у різних мовах точніше говорити про їх адаптування до іншої правової системи. Еквівалентність юридичних термінів аргументуємо як рівноважність правових наслідків, а не завжди як рівноправність у значенні.

Модель перекладного словника юридичної термінології реалізує лінгвістичними засобами сучасні потреби міждержавного спілкування у правовій сфері. Термінографічна робота включає вирішення лінгвістично сформульованих завдань, які формалізують основні критерії організації лексичного матеріалу: обмеження словникового запасу (критерії визначення тематичного обсягу словника, вибору джерел фахової лексики, добору терміна, зіставлення та оформлення реєстру), систематизації дібраного матеріалу (принципи лексикографічного впорядкування термінології, структурування композиції словника), міжмовної гармонізації термінології.

Запропонована модель двомовного перекладного словника включає критерії граматичної (рід, число, відмінок, складні випадки вживання), стилістичної (віднесеність до функціональної сфери) характеристики слова та семантичного обсягу слова (парадигвальна характеристика лексеми).

З метою вирішення питання словотвірної та синонімічної варіантності лексикографічне опрацювання матеріалу спирається на аналіз актуальних тенденцій розвитку термінологічної лексики:

регулярності функціонування словотвірних моделей;

спеціалізації термінологічних формантів;

усунення запозичень, що не відповідають національним словотвірним моделям або мають усталені власномовні еквіваленти.

Тенденції розвитку юридичного лексикону української мови виразно відбивають термінотворчі процеси високорозвинених світових мов, де актуалізація національного мовного ресурсу узгоджується з міжнаціональним термінологічним прототипом. Це свідчить про інтернаціоналізацію юридичної термінології на шляху до створення світової юридичної суперсистеми, що пов’язано з явищем кореляції юридичних понять у правових системах європейського ареалу. Виразною є тенденція до зближення семантичної неоднозначності термінів, тому можна говорити про інтернаціоналізацію юридичних лексиконів національних мов.

Разом зі світовими інтеграційними процесами надалі оптимізуватиметься національна нормалізаційна та стандартизаційна діяльність, а також лексикографічні розробки. Цей процес можна визначити як тенденцію, що зумовлює характер розвитку сучасних мов, особливо з огляду на потреби наукової комунікації світового співтовариства. Майбутнє термінологічної лексикографії в такій диспозиції полягає в міжнародній співпраці лінгвістів і юристів, що спирається на спільне використання нових наукових ідей, досвіду і можливостей сучасних інформаційних технологій.

№67. Прямі відповідники активних дієприкметників російської мови із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ-, -вш- в українській мові відсутні, відтак при перекладі їх слід відтворювати іншими засобами української мови. Можливі способи передачі активних дієприкметників в українській мові:

дієсловами (конструкціями типу «той, що летить», «який летить»; летющий)

віддієслівними прикметниками (наприклад, отстающий → відсталий; відстаючий)

дієприслівниками («Человек, употребляющий грязную пищу, может заболеть» → «Людина, вживаючи брудну їжу, може заслабнути»; вживаючий)

іменником іншого кореня (выступающий [на митинге] → промовець; виступаючий)

інколи можна замінити відповідним пасивним дієприкметником.

Прямі відповідники пасивних дієприкметників російської мови із суфіксами -ем- в українській мові відсутні. Їх можна передавати наступними способами:

за допомогою описової форми (называемый → що (який) називається)

пасивними дієприкметниками недоконаного виду, якщо вони утворюються з суфіксом -ува-, -юва- (получаемый → одержуваний, сравниваемый → порівнюваний)

дієприкметниками з суфіксом -ан- (называемый → називаний; обнаруживаемый → відкриваний, викриваний).

Розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний. Дієслова, шо означають дію, спрямовану від її носія, вираженого називний відмінком, на предмет, виражений знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка -ся і воно втрачає свою перехідність. Пасивні дієслівні конструкції з часткою -ся характерні для російської мови. Українська мова, натомість, уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де це можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Наприклад:

план склада ється комісією → комісія склада є план

закид заперечу ється вірянами → віряни заперечу ють закид

окремо пиш уться → окремо пиш емо

дефіс не став иться → дефіс не став имо

об'єкт виділя ється натиском → об'єкт виділя ємо натиском, об'єкт виділя ють натиском тощо.

№68. Семантично сплутувані міжмовні пароніми — це українські слова, помилково вживані в чужому для них значенні слів чужої мови з більш-менш подібною вимовою. Наприклад, укр. вірогідний (рос. достоверный) у значенні рос. вероятный (укр. імовірний). Міжмовні пароніми – це слова, які в різних мовах мають істотні розбіжності предметно-логічного змісту, але частково (як правило, на імпліцитному рівні) зберігають загальну понятійну подібність, що є результатом їх генетичної спільності. Чинниками великої кількості міжмовних паронімів є наявність у них спільного етимологічного кореня, семний склад якого “розвіявся” по різних мовах, видозмінився в інших смислових комбінаціях, розширився або звузився в значеннях, розвинув нові семантичні відгалуження тощо.

Міжмовні пароніми – це результати мовних контактів у різні історичні періоди, певний характер запозичення іншомовних слів, коли з чужої мови беруть не все значення, а саме те, яке є необхідним або підходить для певного соціуму. Наочне тому підтвердження – європейські мови, де між певними словами існує серйозна смислова плутанина. До прикладу, керівника університету (коледжу) на Україні або в Росії називають ректор. Навіть професійний перекладач допустив помилку й англ. rector при перекладі Дж. Ґолсуорсі переклав буквально й читачі з подивом дізнаються про крайню нужду сім’ї англійського ректора, хоча насправді там мова йшла не про керівника університету, а про парафіяльного священика.

№69. Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв'язки між словами в реченні. Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника, прийменник утворює прйменниково-відмінкову конструкцію: занепокоєні з приводу дій, у відповідності до, у залежності від. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим: занепокоєні діями, відповідно до, залежно від. У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень:

1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти: на підприємстві, при фірмі, до керівництва.

2) часових – за, з, у, до, о, об, через, над, під час, після: за звітний період ( завесьчас ), у звітний період ( протягомчасу, заякийзвітують ), о восьмій годині, під час перевірки, через тиждень, у зазначений термін;

Дата добавления: 2015-10-21