Державною мовою в Україні є українська мова. 5 страница

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови). Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду. Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення. Розділи лексикології:

власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

семасіологія — наука про значення слів.

ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

ономастика — наука про власні назви.

Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

антропоніміка — наука про імена людей.

топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

гідроніміка — наука про назви водоймищ.

теоніміка — наука про назви божеств.

астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

лексикографія — наука про укладання словників.

Термін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії. Термінологія — це:

Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

2) мовними зв'язками (хоча терміни поначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природно людської мови, а, відповідно, їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні і д.) Основні способи творення термінів:

· зміна значення слова звичайної мови;

· творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

· запозичення з іноземних мов (етранжизми). Переважання перших двох способів пов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичних цілей термінологія укладається в галузевих термінологічних словниках.

№59. Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження. Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності. Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення. Всі слова певної мови складають її лексику. Різні підходи до вивчення слова та численні його функції в мові зумовлюють цілу низку можливих класифікацій. Слова класифікують за такими критеріями: За способом номінації розрізняються чотири типи слів:

Самостійні (повнозначні) слова, наділені самостійною номінативною функцією. Такі слова можуть утворити окреме висловлювання і є найбільшою групою слів — іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники.

Службові слова, тобто слова, які не мають самостійної номінативної функції, а також граматичної та фонетичної самостійності. Службові слова вживаються лише з повнозначними словами і не мажуть утворювати окремого висловлювання. До службових слів відносять такі частини мови, як прийменники, артиклі, сполучники, частки.

Займенникові слова, які відіграють роль замінників й позначають предмети опосередковано або відносно до мовців, спираючись на мовну ситуацію чи сусідні висловлювання. — заступники), або оформляють пропозицію в цілому (деякі частки); займенникові слова позначають предмети опосередковано або по відношенню до осіб мови. Вони спираються на мовну ситуацію або на сусідні висловлювання, виконуючи тим самим сполучну функцію в тексті;

Вигуки — граматично неоформлені слова, що не вступають в синтаксичні відносини з іншими словами.

За фонетичною ознакою:

наголошені (одно- або двонаголосні, наприклад, складні слова: «до́бропоря́дний», «зако́ннослухня́ний») і ненаголошені (енклітики і проклітики, що прилягають до повнозначного слова, утворюючи з ним «фонетичне слово»).

односкладові та багатоскладові.

За морфологічною ознакою: змінювані слова (наприклад, дієслова) та незмінні (прислівники). Розрізняють також прості («бігти»), похідні («бігун»), складні («водограй»).

За семантико-граматичною ознакою слова поділяються на частини мови: іменники, прикметники, дієслова, прислівники, тощо.

За структурною цільністю: цілісні (синтетичні) слова та аналітичні слова. Аналітичні мають смислову частину та елементи, наділені словотворчою або граматичною функцією.

З погляду семантики розрізняють:

однозначні й багатозначні (Полісемія),

абсолютні (автосемантичні), здатні вживатися окремо, та відносні (синсемантичні), що вимагають доповнення.

За семантичною співвідносністю вирізняють антоніми і синоніми, гіпероніми і гіпоніми.

В історичному плані виділяють архаїзми та неологізми, а також питомі слова та запозичення.

За сферою використання виділяють: терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми, поетизми та ін.

За словотворчим зв'язком виділяються однокореневі та різнокореневі слова.

За звуковою та семантичною ознакою — пароніми.

Мова є складною системою кодів, яка сформувалася у суспільній історії. Cлово як елемент мови є передусім носієм певного значення. Cлово як знак, що позначає предмет, виникло з праці, з предметної дії. Інакше кажучи, на початкових етапах розвитку мови слово мало симпрактичний характер. Спочатку слово отримувало своє значення тільки з ситуації конкретної практичної діяльності. Вся подальша історія мови є історією емансипації слова від практики, виділення мовлення як самостійної діяльності, що наповнює мову та її елементи — слова. Спостереження над розвитком дитини дають додаткові факти, які дозволяють вважати, що слово народжується з контексту, поступово виділяється з практики, стає самостійним знаком, що позначає предмет, дію чи якість (а потім і відношення), і до цього моменту відноситься сучасне народження диференційованого слова як елемента складної системи кодів мови. Основною функцією слова є його позначальна (референтна функція). Слово позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю». Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини.

Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки. Наприклад, лексичне значення слова "млин" - споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови. Граматичне значення слова "млин" - іменник, чоловічого роду, вжитий в називному відмінку однини, належить до другої відміни. Однак слід пам’ятати, що лише самостійні частини мови мають лексичне значення, а службові - лише граматичне. Варто зауважити, що лексичне значення слова відбиває лише узагальнене поняття про предмет, явище, ознаку. Дуже часто одне й те ж слово може викликати дуже різні асоціації у людей. Наприклад, коли ми чуємо чи бачимо слово «собака», то один може уявити пуделя, інший вівчарку, хтось цуценя, для когось «собака» – лайливе слово, для когось – асоціація з вірним другом. Але всі погодяться, що «собака» це чотиринога свійська тварина, що першою була приручена людиною. Тобто кожне слово несе в собі узагальнене, не спеціалізоване, об’єктивне значення, яке є для слова основним. А у сприйнятті цього слова кожним формується суб’єктивне значення, або емоційне його сприйняття.

№60. Лексика, як відомо, є найменш консервативним елементом мовної системи. Якщо фонетична система, наприклад, української мови лишилася в основному середньонаддніпрянською, то словниковий склад її поповнився й поповнюється лексемами з інших говорів, запозиченнями з чужих мов. У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов. Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо. Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут та ін. Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільнослов'янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, кішка, собака, соловей, мішок, сорок, батько, снігур, жайворонок, дешевий тощо. Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, чай, минути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало. Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченнями. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Артем (здоровий, повний сили), Афанасій (безсмертний), Василь (царський), Геннадій (благородний), Євген (благородний), Зоя (життя), Галина (спокій), Катерина (чиста), Ірина (мирна), Настя, Анастасія (воскресіння), Микола (переможець), Олександр (захисник), Палажка (морська), Параска (п'ятниця), Петро (камінь), Тарас (бунтар). З латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Віталій (життєздатний), Марина (морська), Павло (малий). Від скандинавських народів прийшли до нас імена Гліб (нащадок бога) та Ігор (захисник). Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан.

Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, люк, фон (бібліотека, бібліографія, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, невластивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, ланцюг, солдат, майстер, сигнал. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор. Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки прийшло до нас це слово. Так, відомо, що музичні терміни наша мова запозичувала з італійської: анданте, акорд, композитор, піаніно, опера, соната, віолончель, соло, тріо, а назви предметів туалету, страв, побуту - переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюр, куп, шас, лот, мант, турн, гофр. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофер, режисер, актор, гараж, тираж.

Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентельмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо. З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, трест, тент. З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, штаб, шпигун, слюсар, рубанок, стамеска, клейстер. У сфері української науки, юриспруденції багато латинізмів: консиліум, акваріум, радіус, конус, конституція, еволюція, республіка, вектор, спектр. Терміни мореплавства прийшли до нас із голландської мови: флот, трос, трап, шлюпка, баркас, каюта, лоцман, бакен, матрос, гавань. На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають:

звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато;

початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність;

іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

префікси воз-, со-, перед-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний;

суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Старослов'янізми належать до стилістично забарвленої лексики, вони створюють урочисто-піднесений колорит мовлення: істина, благодать, владика, глашатай, благословення, предтеча, властолюбець тощо.

№61. Сфери суспільного функціонування української літературної мови широкі й різноманітні. Використання СУЛМ в найрізноманітніших суспільних сферах зумовило її функціонально-стильову диференціацію, що виявляється на всіх структурних рівнях, але особливо виразно на рівні лексичному. Вона, як і будь-яка інша розвинена літературна мова, становить систему функціональних стилів, що існують і розвиваються в постійній взаємодії та взаємопроникненні. Під функціональним стилем розуміється такий різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування й характеризується специфічними виражальними засобами, що різняться між собою експресивно-оціночними властивостями. У сучасній українській літературній мові виділяються такі основні функціональні стилі: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній стиль, конфесійний стиль. Кожен із них розпадається у свою чергу на дрібніші жанрово-стильові різновиди. У художньому стилі виділяються поетичний і прозовий різновиди, у науковому стилі – окремі різновиди, властиві мові наук суспільних, природничих, фізико-математичних, у публіцистичному – інформаційний жанр і т.д. Диференційними ознаками функціонального стилю мови виступають не тільки слова, лексика, ними можуть бути і синтаксичні конструкції, вимова, інтонація, а іноді навіть морфологічні категорії та засоби словотвору. Проте найважливіше місце тут належить саме лексичним одиницям.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу:

слова та словосполуки, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпажу), бак (носова частина корабля), чалитися (приставати до берега), ходити в море (плавати), компа́с, Мурма́нськ, рапо́рт тощо;

професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс), відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти);

назви фігур вищого пілотажу: штопор, бочка, петля, піке й інше;

професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), глюк (збій програми), вінт — вінчестер (твердий диск накопичування інформації);

професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма), ремікс (нова версія відомої мелодії), розкрутити (розрекламувати пісню, ім'я).

Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють ліпшому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми використовують у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори, щоб створити фаховий колорит, відтворити життєдіяльність певного фахового середовища у своїх творах.

В офіційно-діловому стилі мовлення професіоналізми вживають із певними застереженнями.

№62 Канцеляризм - слово або мовний зворот, характерне для стилю ділових паперів і документів. Документи, акти, заяви, довідки, довіреності пишуться згідно з прийнятою формою, внаслідок чого офіційні формули та необхідні штампи ділового мовлення іноді переходять в розмовну і літературну мову, наприклад, «лісовий масив» замість «ліс», «проводити поливання» замість «поливати» та ін Канцеляризми можуть відрізнятися від відповідних елементів розмовної та літературної мови граматично, але особливо характерні відмінності в області лексики та синтаксису.

Одним із джерел забруднення літературної мови є словесні штампи — слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову. В основі таких виразів часто лежить якийсь образ, але цей образ унаслідок частого вживання втратив свою оригінальність. Наведемо приклади словесних штампів, які міцно утвердилися в мові засобів масової інформації: творча співпраця, люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне золото (вугілля), за рахунок підвищення продуктивності праці, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, приділяти найсерйознішу увагу, активна підтримка громадськості, викликає занепокоєння стан справ, висвітлити цілий комплекс проблем, набула гостроти ситуація, пом'якшити гостроту проблем, відбувся предметний обмін думками, працювати на педагогічній ниві.

У розповідях про сучасного керівника підприємства, який має успіхи у роботі, не обійдеться без висловів типу: людина невтомної енергії, має організаторські здібності, пройшов всі сходинки службової кар'єри, талановитий керівник, реалізує новаторський підхід до роботи, людина високих професійних якостей, має високий авторитет серед колег, знаходить спільну мову (з), на посаді... виявив себе мудрим господарником, ініціативним керівником-організатором, постійно перебуває у творчому пошуку, бере курс на людський фактор. А підприємство, очолюване цим керівником, характеризуватиметься таким чином: вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, ви-

пускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок (у), колективом наполегливо вирішуються питання галузі.

Навички писати штампами людина може набути ще в школі. Читаючи твір сучасного школяра, ми обов'язково натрапимо на вирази: "автор яскраво зображує", "яскравим образом твору є", "незабутнє враження справив на мене", "образ героя виховує в нас такі якості, як" тощо. Із штампованих знеособлених фраз часто складається привітання: бажають звичайно творчих успіхів у роботі, міцного здоров'я, сімейного благополуччя тощо.

Стандартизація мовних засобів є однією з особливостей офіційно-ділового стилю. На лексичному рівні ця риса виявляється у використанні канцеляризмів, тобто слів, словосполучень, виразів, які вживаються у ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет для висловлення часто повторюваних думок, як-от: реалізація завдань, контроль за виконанням завдань покласти (на), підвищення ефективності заходів, набути розвитку, приділити особливу увагу, вжити термінових заходів, здійснювати контроль за дотриманням (чогось), прийняти до виконання. Стандартизовано звучать вислови із книжними прийменниками з метою, у відповідності до, у справі, зважаючи на і под., наприклад: з метою посилення контролю, відповідно до чинного законодавства, з боку керівництва, у справі підвищення добробуту, зважаючи на особливості виконання проектно-кошторисних робіт, уразі сплати комунальних послуг, оформлення на підставі заяв.

Закріплені в діловому мовленні формули сприймаються однозначно, отже, допомагають лаконічніше та точніше передати певний зміст. Існування "заготовок" полегшує створення документа і сприйняття інформації, а отже, в цілому сприяє результативності офіційного спілкування. Саме тому стандартні фрази у діловому стилі є функціонально доречними. Необхідно, однак, і в межах ділового стилю визначати доцільність використання канцеляризмів. Наприклад, в усному діловому мовленні або в деяких видах службових листів (привітаннях, запрошеннях) надмірне вживання стандартних фраз знижує ефективність спілкування.

Негативним явищем є проникнення канцеляризмів у публіцистичну та розмовну мову, шаблонні фрази збіднюють її, роблять сухою, мертвою, важкою для розуміння, надають казенного звучання. Таке явище отримало назву канцеляриту.

№63 Фразеологізми – відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:

1.Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів’я (п’яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2.Виробничо-професійна діяльність людей дружній череді вовк не страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід).

3.Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая свя-тих; Содом і Гоморра; випити гірку чашу до дна).

4.Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об’єкт дослідження).

5.Влучні вирази відомих людей: Борітеся – поборете (Т. Шевченко); Сміх крізь сльози(М. Гоголь); Хто бере усе той тратить, хто дає усе придбав (Ш. Руставелі).

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов’язано з неповторністю побуту,

Звичаїв, культури та й загалом ментальності народу.

Національна своєрідність фразеології що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.

Фразеологізми це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливими експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі.

Українська лексикографія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад.

Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні — у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний - словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А.С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н.П. Словник асоціативних норм української мови. – Львів, 1979; Бутенко Н.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. – Львів, 1989; Мартінек С.В. Український асоціативний словник: У 2 т. – Львів, 2007).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XVст.», Т 1-2, 1977—1978).

Дата добавления: 2015-10-21