Державною мовою в Україні є українська мова. 4 страница

Викладення тексту може бути прямим, тобто коли він містить у визначеній послідовності вступ, доказову частину та висновки, та зворотним - коли доказова частина стоїть після висновків.

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого.

№51. Це документ, у якому фіксуються хід і результати роботи нарад, засідань, зборів, конференцій. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, а
також рішення, прийняті в результаті обговорення. Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (засідань, нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени комісій.

Текст протоколу складається з двох частин: вступної та основної. У вступній частині вказується дата проведення зборів, зазначаються прізвища та ініціали всіх присутніх. При великій кількості присутніх на засіданні їх список складається окремо й додається, а в протоколі зазначається лише загальна кількість присутніх. У цій частині подається також порядок денний зборів з переліком питань, що розглядаються. Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожен розділ містить такі частини:

— слухали;

— виступили;

— ухвалили.

Слово СЛУХАЛИ, як правило, друкується великими літерами, після нього ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказуються ініціали й прізвище доповідача,
тема доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається. Так само оформляється розділ ВИСТУПИЛИ. У розділі УХВАЛИЛИ повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунктів або з констатуючої й резолюційної частин. За обсягом фіксованої інформації протоколи бувають трьох видів:

1) короткі (записуються обговорювані питання, прізвища доповідачів, прийняті рішення);

2) повні (відрізняються від коротких стислим поданням виступів доповідачів і учасників);

3) стенографічні (дослівно фіксують увесь хід засідання).

Реквізити:

· Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.

· Порядковий номер протоколу.

· Назва зборів, конференції, засідання, наради із зазначенням їх характеру (загальні збори, виробнича нарада, розширена нарада).

· Назва установи, підприємства чи організації, де відбулися збори, конференція.

· Дату проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть нижче від назви організації з лівого боку. У цьому ж рядку з правого боку пишуть місце проведення (назву
міста).

· Кількісний склад учасників, який пишуть з нового рядка. При великій кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в протоколі
зазначають лише загальну кількість. Якщо кількість учасників сягає 10—12 осіб, то вказують усіх присутніх.

· Посади, прізвища, ініціали керівників зборів, конференції, наради (голови, секретаря, членів президії).

· Порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на зборах, нараді або конференції. Питання у порядку денному формулюють у називному відмінку.

· Текст.

· Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;

· Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

№52. Діловодство в організації встановлює загальні правила до­кументування управлінської діяльності у структурних підрозді­лах і регламентує порядок роботи з документами з моменту їх створення або надходження до відправлення або передачі до архіву. Воно визначає порядок ведення діловодства, його положен­ня поширюються на всю службову документацію, що створюєть­ся засобами обчислювальної техніки. Комп´ютерні (автомати­зовані) технології обробки документної інформації повинні відповідати вимогам державних стандартів. Правила і рекомендації щодо порядку здійснення діловод­них процесів розроблюється згідно з вимогами основних поло­жень Єдиної державної системи діловодства, державних стан­дартів на організаційно-розпорядчу документацію та норматив­них актів і методичних рекомендацій Головного архівного управління щодо організації документаційного забезпечення.

Загальне керівництво роботою служби документаційного за­безпечення здійснює керівник організації або один із його зас­тупників згідно з розподілом обов´язків. Відповідальність за організацію та ведення діловодства в апа­раті організації відповідно до вимог Єдиної державної системи діловодства, державних стандартів, а також методичне керів­ництво діловодством у структурних підрозділах покладається на канцелярію. Вимоги керівника цієї служби з питань організації та ведення діловодства і роботи з документами є обов´язковими для всіх працівників апарату організації. Відповідальність за додержання встановлених правил діло­водства, стан діловодства в структурних підрозділах, а також за зберігання і використання документів, що знаходяться в струк­турних підрозділах на виконанні, до передачі їх на архівне збері­гання, покладається на керівників структурних підрозділів. Безпосереднє ведення діловодства у відповідних структурних підрозділах здійснюють діловоди (секретарі керівників, інспек­тори). На період відсутності діловода структурного підрозділу (відпустка, тимчасова непрацездатність тощо), а також у струк­турних підрозділах, де за штатним розписом не передбачено по­саду діловода, ведення діловодства покладається за вказівкою керівника структурного підрозділу на одного із працівників підрозділу.

Посадові особи та працівники організації зобов´язані знати і дотримуватися вимог щодо виконання розробки, оформлен­ня, реєстрації, порядку проходження зберігання документів і ви­користання службової документації. Керівники структурних підрозділів зобов´язані знайомити всіх прийнятих на роботу осіб з організацією діловодства в орга­нізації. Особи, прийняті на посаду секретаря, діловода, інспектора-діловода структурного підрозділу, зобов´язані протягом трьох днів після призначення їх на посаду пройти інструктаж з питань ведення діловодства. При звільненні працівника структурного підрозділу з робо­ти або у разі відпустки, відрядження тощо всі невиконані ним службові документи передаються за вказівкою керівника струк­турного підрозділу для виконання та зберігання особі, яка його заступає з відміткою про передачу в реєстраційно-контрольних картках, а справи (документи, література), що були взяті з архіву (бібліотеки), підлягають поверненню. У разі необхідності їх отримує в архіві (бібліотеці) призначений працівник. При звільненні або переміщенні діловодів структурних підрозділів складається акт здачі і приймання всіх справ, що зна­ходяться в поточному діловодстві всіх закінчених справ, які підлягають здачі до архіву. Акт складається удвох примірниках, затверджується керівником структурного підрозділу (додаток 1). Один примірник акта залишається у справах структурного підрозділу, другий — передається до Управління справами (кан­целярії). При звільненні начальника структурного підрозділу і при­значенні нового у приймально-здавальному акті поряд з інши­ми питаннями висвітлюється стан діловодства (кількість документів, які знаходяться на виконанні, в тому числі простроче­них, а також звернень громадян, стан архіву тощо). При звільненні керівника діловодної служби всі документи, печатки, штампи, бланки, засоби оргтехніки передаються новій призначеній особі згідно з актом, який затверджується керівни­ком організації.

Керівники структурних підрозділів зобов´язані:

· вживати необхідних заходів щодо скорочення службового листування. Забороняється листування між структурними підрозділами з питань, які не потребують документального оформлення і можуть вирішуватися в оперативному порядку;

· забезпечувати регулярну перевірку стану діловодства та до­держання правил ведення діловодства в підпорядкованих струк­турних підрозділах;

· не допускати витребувань різних відомостей, звітів, зве­день та інших документів, які не передбачені правовими актами і не викликаються необхідністю;

· здійснювати контроль за дотриманням вимог щодо скла­дання, оформлення документів і організації діловодства, перед­бачених державними стандартами на організаційно-розпоряд­чу документацію;

· сприяти раціоналізації діловодних процесів, вживати за­ходів щодо забезпечення діловодної служби сучасним обладнан­ням, засобами оргтехніки та електронно-обчислювальними ма­шинами (ЕОМ);

· забезпечувати організацію навчання працівників діловод­ної служби для підвищення кваліфікації.

Зі службовими документами, що не підлягають розголошен­ню можуть знайомитись тільки працівники організації, які ма­ють до них безпосереднє відношення. Ознайомлення інших осіб, видача їм документів чи їх копій, довідок або відомостей служ­бового характеру допускається тільки з дозволу керівництва організації. Публікація службових документів у пресі, оголошення по ра­діо, телебаченню, використання в доповідях, лекціях, виступах здійснюється відповідно до Закону України "Про інформацію". Мовою діловодства і документації, а також взаємовідносин з органами державної виконавчої влади, міністерствами, відом­ствами, підприємствами, громадськими організаціями та гро­мадянами є українська мова. У випадках, передбачених закона­ми, мовою діловодства, документації та взаємовідносин із заз­наченими вище органами та громадянами поряд з українською мовою може бути мова більшості населення тієї чи іншої місце­вості або мова, прийнятна для населення даної місцевості. Документування управлінської діяльності полягає у фіксації за встановленими правилами на папері або інших носіях управ­лінських дій в процесі їх здійснення або за їх підсумками, тобто, у створенні управлінських документів. Підставою для створення документів є необхідність засвідчен­ня наявності і змісту управлінських дій, передавання, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно. Управлінські документи за найменуванням, формою і складом реквізитів повинні відповідати державним стандартам та іншим нор­мативним документам на організаційно-розпорядчу документацію.

Для забезпечення належної організації документування ке­рівництвом визначається конкретний комплекс документів, не­обхідних і достатніх для документування діяльності організації. Відбір форм і видів документів, необхідних для виконання управлінських та інших функцій здійснюється відповідно до пе­реліків форм і видів документів, які розробляються для всіх на­прямів діяльності організації і затверджується її керівником. Управлінська діяльність організації здійснюється шляхом видання розпорядчих документів, яке здійснюється відповідно до повноважень визначених статутом, а також нормативними актами, прийнятими організацією у межах своєї компетенції. Згідно з статутом організація видає розпорядчі документи: накази, постанови та розпорядження. Підставою для прийняття розпорядчих документів у діяль­ності організації є:

· Конституція України, закони України, постанови Верхов­ної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

· здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності з метою виконання покладених завдань відповідно до своєї компетенції;

· потреба у правовому регулюванні діяльності апарату управлін­ня.

Розпорядчі документи видаються обов´язково:

· з організаційних питань: при утворенні, реорганізації, ліквідації структурних підрозділів, визначенні їх функцій і зав­дань, затвердженні структури організації, визначенні прав і обов´язків посадових осіб, відміни, зміни та призупинення дії раніше виданих наказів;

· з питань планування, при визначенні порядку і строків складання планів; у випадках зміни планових показників і встановлення додаткових планових завдань; при підведенні підсумків виконання планів;

· з питань фінансування, при затвердженні звітів, зміні цільового витрачання асигнувань, розподілі та перерозподілі грошових коштів;

· з питань кадрової роботи, праці і заробітної плати: при­значення, переведення, звільнення працівників, при вирішенні питань про відзначення, дисциплінарні стягнення, про відряд­ження працівників; у випадках преміювання, виплати однора­зових грошових винагород, надання відпустки, проведення ате­стації та присвоєння рангів, підготовки та перепідготовки кадрів керівних працівників і фахівців організації.

№53. В інших випадках питання про необхідність видання розпо­рядчих документів вирішується керівництвом організації. Вирішення найбільш важливих питань, а також питань, що стосуються всіх або декількох структурних підрозділів, викла­дається, як правило, в наказах. Конкретні питання виконання і уточнення прийнятих рішень викладаються у розпорядженнях керівництва організації. Розпорядчі документи, прийняті на основі єдиноначаль­ності, не можуть скасовувати або змінювати розпорядчі доку­менти колегіального органу. З питань, що становлять взаємний інтерес і входять до ком­петенції різних органів, приймаються спільні розпорядчі документи. Вони приймаються у формі, що визначається органом, який готує проект відповідного документа. Розпорядчі документи, що надходять до організації від ви­щих органів, якщо спосіб доведення не визначений в самому документі, доводяться до апарату в порядку, визначеному керів­ництвом, і може здійснюватися, зокрема, шляхом:

· видання самостійних розпорядчих документів (наказів, розпоряджень, планів, заходів, графіків тощо), в яких викла­дається зміст одержаного документа і засоби його виконання або вказівки надії, що їх повинен здійснити виконавець;

· розсилки копій документа, якщо одержаний документ не потребує конкретизації завдань для його виконання або надісла­ний до відома;

· ознайомлення виконавців чи осіб, яких стосується даний документ, під розпис.

При потребі документи вищих органів розсилаються струк­турним підрозділам у вигляді ксерокопій разом із супровідним листом за підписом керівника структурного підрозділу в межах своїх повноважень. Документи, що видаються на підставі розпорядчих доку­ментів вищих органів, повинні мати посилання на них із зазна­ченням найменування цих документів, дати, їх номерів і назв (заголовків). Хід обговорення питань і рішення, що приймаються на засі­даннях колегій, нарадах, фіксуються в протоколах. Протоколи оформляються на підставі записів, зроблених у ході засідань. У тих випадках, коли засідання стенографується, розшиф­рована і оформлена належним чином стенограма додається до протоколу. Якщо хід засідання фіксується на магнітній плівці шляхом запису на магнітофоні чи диктофоні, то після засідання запи­сані на ній тексти виступів друкуються, додаються до матеріалів засідання, а також використовуються при складанні протоколів і рішень. Магнітні плівки із записами засідань передаються до архіву і зберігаються на загальних підставах. Рішення доводиться до відома виконавців шляхом надіслання їм витягів з рішень або їх копій. При здійсненні оперативних зв´язків з вищими органами, міністерствами, відомствами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами в межах своєї компетенції організація може направляти листи, які мають право підписувати керівництво згідно з розподілом обов´язків. Якщо документ потребує негайного виконання, передача тексту службового документа може здійснюватися по телефону (телефонограма), телеграфу або факсу, що оформляється за вста­новленими правилами.

№54. Згідно ДСТУ 6.39-72, 6.38-72 в підгрупу організаційних документів включаються: положення, статути, інструкції, правила. Положення - правовий акт, що визначає порядок утворення, права та обов'язки, організацію праці як на підприємстві в цілому, так і в його структурних підрозділах (або нижчестоящих організацій та філіалів). В положенні відбиваються права і обов'язки окремих посадових осіб. Положення бувають типові та індивідуальні. Наприклад: типове положення про централізовані бухгалтерії. Положення про установу або про структурний підрозділ затверджується розпоряджуючим документом вищестоящої організації або директором установи. Положення оформлюють на бланку. Формуляр положення має такі реквізити:

1. Назва відомства та організації.

2. Гриф затвердження.

3. Назва «Положення».

4. Місце «видання», дата.

5. Індекс.

6. Заголовок.

7. Відмітки про погодження.

8. Візи.

9. Текст.

10. Підписи. Текст положення розбивається структурно на розділи:

- загальні положення (цілі та задачі структурного підрозділу);

- організаційний зв'язок;

- регламентація діяльності (форми управління, права та обов'язки посадових осіб);

- фінансово-матеріальна база (ОФ та обігові кошти, порядок розпорядження ними);

- звітність та ревізійна діяльність;

- порядок ліквідації та відповідальність.

Порядок з вище перерахованими видами положення можуть застосовуватись положення про конкретну систему в діяльності підприємства. Наприклад: положення про конкретну систему найму організації та оплати праці робітників, положення про порядок виплати дивідендів за результатами праці.

Інструкція - це документ в якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності організацій, їх структурних підрозділів, посадових осіб та громадян. Наприклад; Інструкція про впровадження...

- Інструкція про порядок

- посадова інструкція інспектору відділу кадрів

Особливість інструкцій - їх обов'язкове затвердження спеціальним наказом або підписом керівника в грифі затвердження. Встановлюється строк дії інструкції. Текст інструкції складається з розділів, які можуть бути розбиті на підпункти, викладається в третій особі або в безособовій формі. Використовують формуліровки: «повинен», «необхідно», «слід», «не дозволено». Оформлюють на бланку. Формуляр інструкції має реквізити:

1. Найменування установи.

2. Найменування структурного підрозділу.

3. Назва інструкції (заголовок).

4. Гриф затвердження.

5. Дата

6. Індекс.

7. Місце віщання.

8. Підпис.

9. Погодження.

Окрема група інструкцій - посадові інструкції. Посадова інструкція - це документ, що визначає організаційно-правові положення робітника в структурному підрозділі. Посадова інструкція складається з таких розділів: загальні положення, функції, обов'язки, права, організаційні зв'язки, відповідальність робітника, професійні вимоги, підлеглість, основні документи, що регламентують дії. В розділі «Функції» вказують - предмет, зміст та перелік видів робіт. Інструкції підписує керівник організації.

Установчі документи. Це ті ж документи, які оформляють в процесі створення підприємства. Основні з них Установчий договір та Статут. В цих документах визначаються цілі, структура організації, її функції, майнові права та юридичний статус. Повну відповідальність за правильність складання установчого документу несе заявник. Якщо Статут або Установчій договір не включають всіх положень, передбаченних статтею 9 Закону України, «Про підприємництво» та статтею 4 «Про господарчі товариства» та ін. або містять положення про наміри здійснення заборонених дій - документи вважаються такими, що протирічать діючому законодавству.

Статути - це, юридичні акти, якими оформлюють створення організацій та підприємств, та визначається їх структура, функції та правовий статус, основні задачі, напрямок діяльності, що передбачається. Статути можуть бути індивідуальні та типові. Статут є основою для розробки положень. Статут є основним документом для підприємства та повинен містити слідуючі відомості:

- вид підприємства (організаційно-правова форма);

- найменування підприємства;

- місцезнаходження підприємства;

- предмет та цілі діяльності (якщо передбачаються різноманітні види діяльності, необхідно їх повністю перерахувати, т. я. дальність, не зареєстрована в Статуті, буде незаконною);

- органи управління та контролю, їх компетенція;

- порядок утворення та використання майна підприємства;

- розподіл прибутку;

- умови реорганізації та ліквідації.

Ці відомості є необхідними і достатніми дня того, щоб Статут був признаний за об'ємом в якості установчого документу. Можуть включатися й інші відомості за розсудом установителів. Відомості, які включаються в Статут - сформувати в розділі. Приблизну структуру можна представити так:

Загальні положення. Предмет, цілі та задачі діяльності.

1. Майно підприємства.

2. Органи управління.

3. Виробничо-господарська діяльність. Зовнішньо-економічна діяльність.

4. Регулювання праці та соціальних питань.

5. Облік, звітність та контроль.

6. Реорганізація та ліквідація.

Ці розділи повинні міститися в Статутах усіх видів підприємств, незалежно від їх організаційних формі форм власності. Статут колективного підприємства повинен містити ті ж дані, що й Статут державного підприємства, але з урахуванням особливостей, що є декілька власників майна цього підприємства, які мають право сумісно визначати умови створення діяльності реорганізації та ліквідації підприємства. Обов'язковим атрибутом Статуту колективного підприємства є перелік причті його ліквідації та реорганізації, захищаючий права його засновників - власників майна. В Статуті орендного підприємства відбиваються особливості діяльності орендного підприємства, пов'язаних з умовами договору про оренду, що накладає певні обмеження на господарчу діяльність. Наприклад: договором про оренду може - заборона на використання майна, взятого в оренду, в певних цілях. В Статуті орендного підприємства - необхідно оговорити умови та порядок створення вкладів членів його трудового колективу, порядок формування органів управління, їх порядок роботи. Статути державних підприємств та установ затверджуються їх вищими органами (міністерствами).

Приватних - відповідними власниками.

Колективних - зборами трудових колективів.

Реєструються в обласних, міських, районних адміністраціях.

№55. Позовна заява - це документ, що засвідчує звернення до суду або в арбітраж за захистом порушеного права або інтересів, що охороняються законом. Мета позовної заяви полягає у задоволенні претензій, які раніше були пред'явлені відповідачу, але не виконані ним. Відповідно до ст.54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позовна заява повинна містити:

1. найменування господарського (арбітражного) суду, до якого подається заява;

2. найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

3. документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

4. зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці;

5. суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

6. зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

7. виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги;

8. зазначення доказів, що підтверджують позов;

9. обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

10. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

11. відомості про вжиття запобіжних заходів;

12. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Позовна заява підписується позивачем або його представником і зазначається дата її подання. Обов’язковою вимогою є те, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та в майбутньому оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. В разі подання позовної заяви представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Також позивач має додати не тільки копії позовної заяви, а й копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Це правило не застосовується щодо позовів, які виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Суддя, встановивши, що позовну заяву складено без дотримання встановленої законом форми або не сплачено судовий збір чи в майбутньому не будуть оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
З умови усунення зазначених недоліків позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду, інакше вона вважається не поданою і повертається позивачеві.

№56. Договори можуть бути диференційовані за різними критеріями. Головне, щоб ці критерії мали певне юридичне навантаження. У науці цивільного права договори звичайно підрозділяються на види. За розподілом прав і обов'язків між сторонами договори можуть бути односторонніми і двосторонніми. За одностороннім договорам одна сторона бере на себе обов'язок перед іншою стороною здійснити певну узгоджену дію чи утриматися від неї, а інша наділяється правом вимоги без виконання зустрічного зобов'язання. Так, за договором позики позикодавець (кредитор) має право вимагати від позичальника гроші або рівну кількість речей, що характеризуються родовими ознаками, в той час як у позичальника відсутні будь-які вимоги до позикодавця (кредитора).

Договір вважається двостороннім, якщо з нього виникають права і обов'язки для сторін. У ньому кожна сторона є одночасно і кредитором, і позичальником. Так, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати річ у власність покупця, але може вимагати відповідної її оплати, а покупець має право вимагати передати йому річ, але зобов'язаний сплатити за неї певну ціну. Односторонній і двосторонній договори слід відрізняти від односторонньої угоди. Угоди диференціюються на односторонні і двосторонні залежно від кількості сторін, достатніх для виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин волевиявлення. Договори ж поділяються на односторонні і двосторонні залежно від співвідношення прав і обов'язків кожної із сторін. Договір позики, наведений як приклад одностороннього договору, є одночасно двосторонньою угодою. Поряд з односторонніми і двосторонніми договорами існують багатосторонні договори. Якщо у двосторонніх договорах кожна із сторін має зустрічні права і обов'язки, то в багатосторонніх договорах учасники об'єднуються для досягнення спільної мети.

№57. Протокол слідчої дії - рим.-про-цес. док-т, який складається при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання. У П. с. д. зазначаються: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, які провадять слідчу дію; прізвища та адреси осіб, які беруть участь у прова дженні слідчої дії; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні слідчої дії. Протокол зачитується всім особам, які брали участь у проведенні слідчих дій, роз'яснюється їх право зробити зауваження щодо нього. Такі особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Наявні в П. с. д. вставки і виправлення обов'язково застерігаються у ньому перед підписами. Протокол підписується: особою, яка проводила слідчі дії, допитаною особою, а також перекладачем, понятими, ін. присутніми особами і тими, хто брав участь у виконанні дії. Якщо будь-хто з цих осіб за фіз. вадами чи з ін. причин не може особисто підписати П. с. д., то для його підписання запрошуються сторонні особи. До протоколу додаються наявні фотознімки, мат-ли звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки та ін. мат-ли. Якщо особа, котра брала участь у слідчих діях, відмовляється підписати П. с. д., про це зазначається у протоколі і підтверджується підписом особи, яка виконувала слідчі дії. Порядок складання П. с. д. регулюється КПК України.

№58. Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору) — словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією. Крім того, терміном «лексика», у прикладному вузькому значенні, також позначають окремі лексичні шари (книжна, емоційно забарвлена, нейтральна) або лексичні групи (побутова, професійна, сільськогосподарська), словниковий склад окремих творів чи письменників (лексика «Лісової пісні» Лесі Українки). При порівнянні лексичних систем двох і більше мов відзначають наявність безеквівалентної лексики. Безеквівалентна лексика — лексичні одиниці, що не мають точних семантичних відповідників у інших мовах. До складу безеквівалентної лексики належать слова-реалії, слова-символи, власні назви. Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також пев­ну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Українська мова відрізняється чисельним складом лексики: лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. І тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виника­ють нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім за­буваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках. Коли ми говоримо про те, що мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику. Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окре­мого індивіда, що володіє цим багатством.

Дата добавления: 2015-10-21